Постанова 4817 № 607/7523/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/7523/18Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М. Провадження № 22-ц/817/25/21 Доповідач - Сташків Б.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 січня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Щавурська Н. Б., Храпак Н. М., за участю секретаря Сович Н.А. та сторін представника позивача ПАТ Фідобанк-Погодіна В.О., представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі у режимі відеоконференції цивільну справу № 607/7523/18 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк" Білої Ірини Володимирівни на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2019 року, ухваленого суддею Грицак Р.М., повний текст рішення складено 15 жовтня 2019 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання договору купівлі-продажу таким, що відповідає ознакам нікчемності та визнання його недійсним, - ВСТАНОВИВ: У травні 2018 року позивач Публічне акціонерне товариство "Фідобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк" Коваленка О.В. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання договору купівлі-продажу таким, що відповідає ознакам нікчемності та визнання його недійсним. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував, що 22 грудня 2015 року між ОСОБА_1 (покупець) та ПАТ "Фідобанк" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Білецькою Н.А., зареєстрований в реєстрі за номером 4833, згідно якого, позивач (продавець) продав та передав у власність, а відповідач (покупець) купив та прийняв у власність належне продавцю нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення (І вх. тамбур 4,0 кв.м., 1 зал 136,8 кв.м., 2 коридор 16,5 кв.м., 3 кабінет 11,9 кв.м., 8 кабінет 36,5 кв.м., 9 кабінет 23,3 кв.м., 10 кладова 43,9 кв.м), загальною площею 272,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплатив за нього обумовлену договором грошову суму в розмірі 2 300 000,00 гривень 00 копійок, у тому числі ПДВ 383 333,33 гривні 33 копійки. Вказував, що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року №8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" до категорії неплатоспроможних» прийнято рішення, яким запроваджено тимчасову адміністрацію на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду - Коваленка Олександра Володимировича. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 червня 2016 року строки дії тимчасової адміністрації продовжено до 19 липня 2016 року, а також продовжено повноваження Уповноваженої особи Фонду. На підставі рішення Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року №142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Фідобанк" розпочато процедуру ліквідації ПУАТ "Фідобанк" з 20 липня 2016 року до 19 липня 2018 року включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 травня 2016 року №826 затверджено Порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення. Також зазначав, що 13 травня 2017 року комісією з перевірки правочинів (у тому числі договорів) призначеною наказом №24 22 лютого 2017 року, було складено протокол, яким вирішено визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22 грудня 2015 року нікчемним, так як він відповідає ознакам визначеним ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст.228 ЦК України, зокрема ціна відчуження об`єкту нерухомого майна на 20% нижча від ринкової ціни. Факт заниження ціни підтверджується Звітом №07-17-М14-15 з незалежної оцінки ринкової вартості нежитлового приміщення, загальною площею 272,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , складеного суб`єктом оціночної діяльності ПП «ТА-Експерт-Сервіс», згідно якого ринкова вартість оцінюваного майна станом на 21 грудня 2015 року складає: 3 352 156 гривень без врахування ПДВ, що більше, ніж на 20% відрізняється від ціни продажу (2 300 000,00 грн.). Крім того позивач вказував, що за результатами виявлення комісією з перевірки договорів ознак нікчемності договору, Уповноваженою особою Фонду 19 травня 2016 року за вих. №1-4-2-3/907-ЛК відповідачу було направлено повідомлення про нікчемність договору, однак ніяких заходів щодо врегулювання даної ситуації відповідачем вжито не було. Також зазначав,що 14 вересня 2017 року за №1-4-2-2/757-ЛК/1 відповідачу направлено повідомлення про врегулювання заборгованості за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 22 грудня 2015 року, яке отримано адресатом 23 жовтня 2017 року. Пропозиція ПУАТ "Фідобанк" про відшкодування збитків на підставі ч.3, ч.5, ч.9 ст.38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» залишилась без уваги та виконання. На думку позивача вищенаведені факти свідчать про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, що полягає у невідшкодуванні збитків (неповернення майна або відшкодування його вартості за ринковими цінами) за договором, який є нікчемним, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних виведенням банку з ринку. У зв`язку із наведеним позивач просив визнати договір купівлі-продажу від 22 грудня 2015 року укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Фідобанк", посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Білецькою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за номером 4833 таким, що відповідає ознакам нікчемності та недійсним. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2019 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк" Коваленка Олександра Володимировича до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу від 22 грудня 2015 року укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Фідобанк", посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Білецькою Н.А. та зареєстрований в реєстрі за номером 4833 таким, що відповідає ознакам нікчемності та недійсним - відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду від Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк" Білої Ірини Володимирівни поступила апеляційна скарга, в якій сторона позивача просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі. У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме порушенням ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 215 Цивільного кодексу України. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно не врахованого того, що ціна відчуження об`єкту нерухомого майна на 20% нижча від ринкової ціни. Вказує, що факт заниження ціни підтверджується Звітом №07-17-М14-15 з незалежної оцінки ринкової вартості нежитлового приміщення, загальною площею 272,9 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , складеного суб`єктом оціночної діяльності ПП «ТА-Експерт-Сервіс», згідно якого ринкова вартість оцінюваного майна станом на 21 грудня 2015 року складає: 3 352 156 гривень без врахування ПДВ, що більше, ніж на 20% відрізняється від ціни продажу (2 300 000,00 грн.). Зазначає, що відповідачу було направлено повідомлення про нікчемність договору, однак жодних заходів щодо врегулювання даної ситуації відповідачем не вживалося . Окрім того, зазначає що Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області порушено вимоги статтей 76-78 Цивільно процесуального кодексу, оскільки необґрунтовано залишено поза увагою звіт № 07-17-М14-5 від 17.08.2017 року, як допустимий та належний доказ. Апелянт вказує, що даний звіт розроблявся професійним суб`єктом незалежної оціночної діяльності, метою проведення було визначення ринкової вартості для подання до суду незалежної оцінки нерухомого майна іпотеки. Зазначає, що даний звіт є дійсним, тобто таким, з приводу дійсність/недійсність якого відповідачем у справі не визнавалась. На апеляційну скаргу поступив відзив від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , в якому сторона відповідача просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема вказує, що не можуть бути задоволені позовні вимоги ПАТ "Фідобанк" про визнання договору купівлі-продажу від 22.12.2015 таким, що відповідає ознакам нікчемності та визнання його недійсним з підстав, наведених у частині 2 статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки вважає що позивач просить застосувати неналежний спосіб захисту. Зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Вказує, що таке право чи інтерес особи мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Зазначає, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Окрім того сторона відповідача вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо не прийняття до уваги звіту оціночної діяльності, який подавався позивачем, з підстав того, що проведення оцінки об`єкта нерухомого майна без огляду об`єкта оцінки та на припущеннях є грубим порушенням ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» . Вважає, що судом обґрунтовано враховано, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки, а оскільки доступу до оцінюваних приміщень надано не було, а тому технічний стан приймався як "добрий" відповідно до фото, наданих Замовником. На підставі чого оцінювач припускає, що приміщення були в такому ж технічному стані і на дату оцінки. Також вказує, що Рішення та Накази, на які посилається апелянт не можуть бути належними та достовірними доказами, щодо предмету доказування в розумінні ст.ст. 77, 79 ЦПК України, а саме щодо встановлення нікчемності правочину, оскільки є внутрішніми документами та не впливають на права та обов`язки третіх осіб. Таким чином відповідач вважає висновок суду першої інстанції, щодо не спростування презумпції правомірності правочину обґрунтований та таким, що відповідає матеріалам справи. У судовому засіданні представник позивача ПАТ Фідобанк- Погодін В.О. підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ній. Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечив проти поданої апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, з мотивів викладених у поданому відзиві на апеляційну скаргу. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено заявлених вимог, зокрема, що нежитлові приміщення продано за ціною, яка нижче на 20 % від її ринкової вартості, а оскаржуваний правочин завдав Банку суттєвих та прямих збитків. На момент укладення договору купівлі-продажу від 22 грудня 2015 року будь-яких заборон на реалізацією Банком свого права власності на майно не існувало, сторони бажали укласти спірний правочин і їхнє волевиявлення було вільним. Належних доказів на підтвердження заниження ціни квартири та наявності наслідків у вигляді прямих збитків Банку, які були б однією з підстав для визнання його неплатоспроможним, суду не надано. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Зокрема, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з положеннями статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. В судовому засіданні встановлено, що 22 грудня 2015 року між ПАТ "Фідобанк" та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Білецькою Н.А., зареєстрований в реєстрі за номером 4833, відповідно до умов якого продавець продає та передає у власність, а покупець купує та приймає у власність належне позивачу (продавцю) нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення (І вх. тамбур 4,0 кв.м., 1 зал 136,8 кв.м., 2 коридор 16,5 кв.м., 3 кабінет 11,9 кв.м., 8 кабінет 36,5 кв.м., 9 кабінет 23,3 кв.м., 10 кладова 43,9 кв.м), загальною площею 272,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та сплачує за нього обумовлену цим договором грошову суму. Пунктом 2.1 Договору, сторони визначили, що продаж Нерухомого майна за домовленістю Сторін вчиняється за ціною 2 300 000 гривень 00 копійок, у тому числі ПДВ - 383 333 гривні 33 копійки, які Покупець сплачує Продавцю в день нотаріального посвідчення цього Договору шляхом переказу коштів на рахунок Продавця. Згідно п. 2.3 Договору, сторони погодили, що відповідно до відомостей, викладених у Звіті про оцінку майна № 36/1-ФБ (Ідентифікатор за базою ФДМУ 829048_07122015_36-1-РВ) складеного суб`єктом оціночної діяльності 07 грудня 2015 року (дата оцінки 07 грудня 2015 року) оцінювачем Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр оцінки власності «ПАРЕТО» (Сертифікат № 14164 /13 суб`єкта оціночної діяльності, виданого 18 січня 2013 року Фондом державного майна України), вартість Нерухомого майна, становить 2 277 400 гривень 00 копійок, в тому числі ПДВ - 379 566 гривень 67 копійок. Згідно акта приймання передачі від 22 грудня 2015 року продавець (ПАТ "Фідобанк") передав, а покупець ( ОСОБА_1 ) прийняла у приватну власність належні продавцю на праві власності нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (І вх. тамбур 4,0 кв.м., 1 зал 136,8 кв.м., 2 коридор 16,5 кв.м., 3 кабінет 11,9 кв.м., 8 кабінет 36,5 кв.м., 9 кабінет 23,3 кв.м., 10 кладова 43,9 кв.м), загальною площею 272,9 кв.м). До сплати за приміщення належала сума 2 300 000,00 (два мільйони триста тисяч) гривень 00 копійок, у тому числі ПДВ 383 333,33 (триста вісімдесят три тисячі триста тридцять три) гривні 33 копійки, які повністю сплачені покупцем на час складання акта. Згідно з абзацом 2 частини 3 статті 38 Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду. При цьому в разі виявлення нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними, відповідний правочин є нікчемним в силу закону. Наслідки нікчемності правочину, зокрема обов`язок повернути все одержане за нікчемним правочином, також настають для сторін у силу вимог закону. Однак якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою застосування наслідків нікчемності правочинів згідно з вимогами наведеної статті. Така позиція узгоджується із висновками Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі за № 910/15629/16; від 07 лютого 2019 року у справі за № 752/3112/15-ц. Звертаючись із зазначеним позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує нікчемність таких правочинів на момент їх вчинення. Без доведення позивачем зазначених обставин у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову. Згідно з ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Відповідно до пунктів 1, 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог ; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору. Згідно з визначеннями, наданими у пункті 3 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440 відповідно до статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", вартість - це еквівалент цінності об`єкта оцінки, виражений у ймовірній сумі грошей, тобто найбільшій сумі грошей, яку може отримати продавець та може погодитися сплатити покупець. Зокрема, ринкова вартість - це вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Відповідно до положень статей 3, 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначення вартості майна, майнових прав, зокрема права вимоги, на певну дату за процедурою, встановленою відповідними нормативно-правовими актами, здійснюється за результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності - оцінки майна, майнових прав. При цьому, якщо законами або нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, договором на проведення оцінки майна або ухвалою суду не зазначено вид вартості, який повинен бути визначений в результаті оцінки, визначається ринкова вартість. Згідно з пунктом 14.1.219 статті 14 Податкового кодексу України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах. У пункті 14.1.71 статті 14 Податкового кодексу України також передбачено, що звичайна ціна (ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом), якщо не доведено зворотне, відповідає рівню ринкових цін. В судовому засіданні встановлено, що за договором купівлі-продажу здійснено продаж нежитлових приміщень на користь позивача за ціною, що складає 2 300 000 гривень 00 копійок, у тому числі ПДВ - 383 333 гривні 33 копійки, яка була розрахована у відповідності до Звіту про оцінку майна №36/1-ФБ складеного 07 грудня 2015 року ТзОВ «Центр оцінки власності «ПАРЕТО» (сертифікат № 14164/ 13 суб`єкта оціночної діяльності, виданий 18.01.2013 р. Фондом державного майна України). З наданого Звіту вбачається, що суб`єктом оціночної діяльності проведено оцінку майна, а саме: нежитлового приміщення загальною площею 272,90 кв.м, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 та надано висновок про ринкову вартість майна, яка станом на 07 грудня 2015 року складає: 1 897 833,33 грн. без ПДВ, 379 566,67 грн. ПДВ, 2 277 400,00 грн. з ПДВ. Оцінка майна та складання звіту відбувалося сертифікованим фахівцем ОСОБА_4 (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача серії МФ №7229 видане колективним підприємством «Інформаційно-консультаційний центр» Українського товариства оцінювачів 05 грудня 2019 року на безстроковій основі). При оцінці майна було використано порівняльний підхід оцінки вартості майна, з метою визначення вартості для цілей реалізації (продажу) на момент продажу спірного майна. Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Як вказувалося вище, в оспорюваному договорі сторони встановили та погодили, що покупець сплачує продавцю за об`єкт нерухомого майна договірну ціну у національній валюті України (договірна ціна), яка за усі зазначені об`єкти разом становить 2 300 000,00 грн на умовах, зазначених договорі . Отже, виходячи із узгоджених сторонами умов договору, є вірним висновок суду першої інстанції, що оспорюваний позивачем договір не носить безоплатний характер, адже в ньому чітко узгоджена ціна майна, яка повністю виконана покупцем. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції підставно прийняв за належний доказ звіт про оцінку майна виконаний ТОВ «Центр оцінки власності «Парето» №36/1-ФБ від 07.12 2015 року, оскільки останній відповідає вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ від 10 вересня 2003 року №1440 та в ньому детально викладено процедура здійснення оцінки майна, розрахунок ціни проводився на основі дійсних ринкових даних про існуючі на ринку пропозиції до продажу подібних об`єктів, що дає підстави вважати, що визначений в рамках порівняльного підходу показник вартості об`єкта є достовірним та цілком відповідним ринковій вартості об`єкта. На підтвердження своїх тверджень стосовно того, що оспорюваний правочин був укладений за цінами нижчими, від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), позивачем надано Звіт №07-17-М14-15 складений 17.08.2017 року ПП «ТА-Експерт-Сервіс»,згідно висновку якого, ринкова вартість оцінюваного майна станом на 21 грудня 2015 року складає: 3 352 156 (три мільйони триста п`ятдесят дві тисячі сто п`ятдесят шість) гривень без врахування ПДВ. Даний Звіт було складено на замовлення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк", суб`єктом оціночної діяльності ПП «ТА-Експерт-Сервіс» на підставі договору №07-17-М14 від 25.07.2017 року. У висновку до звіту №07-17-М14-15 від 17.08.2017 року зазначено, що метою проведення оцінки є визначення ринкової вартості для подання у суд незалежної оцінки нерухомого майна іпотеки (згідно статті 39 Закону України "Про іпотеку" - у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмету іпотеки для його подальшої реалізації). Відповідно до абз. 2 розділу 3 звіту №07-17-М14-15 від 17.08.2017 року, цей звіт дійсний тільки в повному обсязі та лише для визначеної у ньому мети. З матеріалів справи вбачається, що звіт №07-17-М14-15 від 17.08.2017 року вбачається, що датою оцінки є 21 грудня 2015 року, ще задовго до визнання рішенням національго Банку України від 20 травня 2016 року про віднесення Фідеобанку до неплатоспроможних і введення Тимчасової адміністрації, оцінка майна проведена на підставі технічної характеристики, відомостей про об`єкт.Доступу до оцінюваних приміщень надано не було, тому технічний стан приймався на основі технічної документації наданих Замовником. Пунктом 56 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» передбачено, що Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об`єкта оцінки; виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; висновок про вартість майна; додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції підставно прийшов до висновку що звіт №07-17-М14-15 від 17.08.2017 року здійснений з порушенням вимог чинного законодавства та не може бути прийнятим, як допустимий та належний доказ. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що звіт №07-17-М14-15 від 17.08.2017 року не може підтверджувати обставину про ринкову вартість об`єкта нерухомості з метою його продажу, оскільки такий звіт був складений для визначення ринкової вартості для подання у суд незалежної оцінки нерухомого майна іпотеки. В той же час, під час розгляду даної справи, клопотання про призначення судової економічної експертизи позивачем не заявлялося. Позивачем не доведено належними доказами, а судом не встановлено наявності продажу нежитлових приміщень згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2015 року на умовах нижчих від звичайних. Колегія вважає,що позивачем не надано суду доказів, що внаслідок укладення оспорюваного правочину погіршилась ліквідність банку, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку та доказів, які б спростовували висновки звіту про оцінку майна №36/1-ФБ виконаного ТОВ «Центр оцінки власності «Парето». При укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22.12.2015.р., укладений між ПАТ "ФІДОБАНК" та ОСОБА_1 , а тому всі умови спірного договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами. Оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції Банк не довів факт невідповідності передбаченої Договором купівлі-продажу нерухомого майна ціни звичайній ціні такого права (наявності різниці більш, ніж у 20 відсотків, між обумовленою сторонами ціною та вартістю права вимоги Банку за Кредитним договором), то судова колегія вважає вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав вважати Договір купівлі-продажу нерухомого майна нікчемними відповідно до вимог пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що 13 травня 2017 року було проведено засідання ліквідаційної комісії з перевірки правочинів (у тому числі договорів) ПУАТ "Фідобанк", протоколом якої вирішено визнати таким, що підпадає під ознаки нікчемності визначені п.3 ч.3 та ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» договір купівлі-продажу від 22 грудня 2015 року посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Білецькою Н.А. за реєстром номером 4833 (адреса об`єкту продажу: АДРЕСА_1, загальна площа об`єкту - 272,9 кв.м, покупець - ОСОБА_1 , ціна продажу - 2 300 000, 00 грн., балансова вартість на дату продажу - 2 853 000,00 грн.). Згідно частини другої статті 215 ЦК України, статті 38 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ Банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб`єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень. Накази(рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов`язки для третіх осіб, зокрема контрагентів банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Така позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі за № 910/12294/16. Щодо доводів Банку та Фонду про безпідставне неприйняття судом першої інстанції наданого Банком звіту про оцінку майна від 21 грудня 2015 року то суд надав в мотивувальній частині рішення належну правову оцінку. Водночас суд враховує, що звертаючись з апеляційної скаргою, Банк не довів допущення судом першою інстанцією порушень норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема недослідження зібраних у справі доказів. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат апеляційний суд не здійснює. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУАТ "Фідобанк" Білої Ірини Володимирівни залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного тексту постанови - 29 січня 2021 року. Головуючий: Сташків Б.І. Храпак Н.М. Судді: Щавурська Н.Б.