Постанова Львівський апеляційний суд № 466/1874/13-ц

Справа № 466/1874/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є. Провадження № 22-ц/811/479/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. Категорія:10 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді - Шандри М.М. суддів: Приколоти Т.І., Цяцяка Р.П. секретаря: Савчук Г.В. за участю: представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 09 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Ірокс», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_5 , Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ЛМУЮ про визнання права власності, витребування майна з чужого володіння, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_4 16.10.2019 звернувся до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05.03.2014 у справі за його позовом до ПАТ «Ірокс», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_5 , Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ЛМУЮ про визнання права власності, витребування майна з чужого володіння, в якій просить скасувати рішення Шевченківського райсуду м. Львова від 05.03.2014 та ухвалити нове, яким визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати її з володіння ОСОБА_1 на його користь. Свої вимоги мотивує тим, що вказаним судовим рішенням відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ «Ірокс», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_5 , Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ЛМУЮ про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , площею 63 кв.м., витребування вказаної квартири з володіння ОСОБА_1 на його користь. Указане судове рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04.06.2014 та Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.09.2014. Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що рішенням Шевченківського райсуду м. Львова від 25.06.2009, яке набрало законної сили, було визнано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . На підставі договору дарування від 19.08.2009, остання відчужила спірну квартиру ОСОБА_1 . Рішенням Шевченківського райсуду м. Львова від 23.09.2013., яке набрало законної сили, ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним вищевказаного договору дарування, оскільки ОСОБА_1 правомірно набула право власності на житло, тому таке не може бути вилучене з її володіння. Однак, Постановою Верховного Суду від 18.09.2019 рішення Шевченківського райсуду м. Львова 25.06.2009 та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 06.04.2017 скасовані та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ЗАТ «Ірокс», треті особи особи: ОСОБА_6 , ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права власності на спірне житлове приміщення. Таким чином, заявник вважає, що спростовуються висновки судів щодо правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, відповідно і наявності в неї достатнього обсягу повноважень розпоряджатись такою. Відтак, оскільки скасовано судове рішення від 25.06.2009, яке стало підставою для ухвалення судового рішення від 05.03.2014, що підлягає перегляду, ОСОБА_4 звернувся до суду із заявленими вимогами. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від від 09 січня 2020 року заяву ОСОБА_4 задоволено частково. Скасовано за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Ірокс», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_5 , Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ЛМУЮ про визнання права власності, витребування майна з чужого володіння. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ "Ірокс" , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_5 , Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ЛМУЮ про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , площею 63 кв.м., витребування квартири АДРЕСА_1 , площею 63 кв.м., з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 - відмовлено за безпідставністю. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_4 . В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що позивач виконав свої грошові зобов`язання за договором про пайову участь у будівництві житла, повністю сплативши вартість об`єкта будівництва, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних та достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на квартиру АДРЕСА_3 , яка є тим самим об`єктом нерухомості що й квартира АДРЕСА_1 , або набуття права власності на цей об`єкт. Проте, позивач позбавлений можливості завершити процедуру набуття спірної квартири у власність, оскільки право власності на таку зареєстровано за ОСОБА_1 . Просить рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нову постанову в цій частині, якою позовні вимоги задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 подав до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантинними заходами та тим, що на час розгляду справи ОСОБА_4 перебуває за межами Львівської області, проте підтверджуючих документів суду не надав, тому колегія суддів, вважає за можливе проводити розгляд справи без його участі. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає. Згідно з ч. 1 ст. 423 ЦПК України за нововиявленими обставинами можуть бути переглянуті рішення, постанови або ухвали, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили. Однією з підстав перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду, що передбачено ч. 2 п. 3 ст. 423 ЦПК України. Саме на вказану норму і посилається у своєму зверненні заявник. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 05.03.2014 в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , площею 63 кв.м, витребування зазначеної квартири з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 відмовлено за безпідставністю (т.3 а.с.26-28). Як вбачається із рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05.03.2014 по справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Ірокс», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 , витребування вказаної квартири з володіння ОСОБА_1 на його користь, суд виходив з того, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 правомірно набуто ОСОБА_2 на підставі рішення Шевченківського райсуду м. Львова 25.06.2009, що набрало законної сили . Оскільки рішення Шевченківського райсуду м. Львова від 25.06.2009 по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ »Ірокс» про визнання права власності на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , що стало підставою для ухвалення рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05.03.2014 , на даний час скасоване Постановою Верховного Суду від 18.09.2019, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що існують підстави для задоволення заяви ОСОБА_4 про перегляд судового рішення від 23.09.2013 за нововиявленими обставинами, тому відповідно до ч.2 п. 3 ст. 423, ч. 3 п.2 ст. 429 ЦПК України слід скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Ірокс», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_5 , Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ЛМУЮ про визнання права власності, витребування майна з чужого володіння та ухвалити нове рішення. На виконання вимог ч. 5 ст. 423 ЦПК України, при перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами, суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову. Судом установлено, що 28.11.2006 між ОСОБА_4 та ЗАТ «Ірокс» було укладено договір пайової участі у будівництві житла. Як вбачається з умов договору ( т.1 а.с.3 ), укладеного між позивачем та ЗАТ" Ірокс" за № 8 від 28.11.2006, замовник приймав участь у будівництві 63-х квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 та фінансував будівництво двохкімнатної квартири АДРЕСА_3 ,що розташована на 2-му житловому поверсі , загальною площею 63 кв.м. Крім того, за умовами договору підрядник брав на себе зобов"язання передати замовнику згідно акту прийому-передачі квартиру та сприяти в оформленні документів(п. 1.1, 1.2, 3.2). Станом на 2007 рік будинок АДРЕСА_1 не було здано в експлуатацію. Крім того, як вбачається з матеріалів справи ( т. 1 а.с. 2 ) , в той же день, 28.11.2006, за тим же № 8 , між тими ж сторонами було укладено інший договір, відповідно до умов якого підрядник ЗАТ «Ірокс» та замовник ОСОБА_4 домовились про наступне : замовник приймає співучасть в будівництві вже не 63, а 73-х квартирного будинку АДРЕСА_1 та фінансує будівництво двохкімнатної квартири АДРЕСА_6 , на другому житловому поверсі, загальною площею 63 кв.м по АДРЕСА_1 . Вартість вказаної квартири, як і квартири АДРЕСА_3 по аналогічному договору, становить 200 124 грн. На виконання умов договору № 8 від 28.11.2006, згідно квитанцій до прибуткового касового ордера ( т. 1 а.с. 15) , ОСОБА_4 13.03.2007 було внесено кошти у розмірі 200 124 грн. При цьому у тексті квитанції не зазначено, на виконання якого саме з двох договорів за № 8 від 28.11.2006 внесені такі кошти : за квартиру АДРЕСА_3 чи АДРЕСА_6 за вказаною адресою. Між тим, як вбачається із наданих в розпорядження суду позивачем актів прийому-передачі житлових приміщень (а.с. 5 та 6 т. 1), 14 березня 2007 року, відповідно до двох угод за №№ 8 ,кожен з яких датований 28.11.2006, ЗАТ» Ірокс» передало ОСОБА_4 : двохкімнатну квартиру АДРЕСА_3 , на другому житловому поверсі, загальною площею 63 кв.м та двохкімнатну квартиру АДРЕСА_7 на третьому житловому поверсі , загальною площею 63 кв. м по АДРЕСА_1 . Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17.08.2010, внаслідок улаштування магазину в колишньому цокольному поверсі будинку, змінилась нумерація квартир та поверховість будови. Так, квартира АДРЕСА_3 на другому поверсі житлового будинку, стала двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 на третьому поверсі даного будинку. Дані щодо зміни нумерації та поверховості інших квартир відсутні. Як установлено рішенням Шевченківського райсуду м. Львова від 28.01.2010, у справі за позовом ЗАТ «Ірокс» до ОСОБА_4 про розірвання договору № 8 пайової участі у будівництві житла від 28.11.2006 та стверджується наявними в матеріалах справи копіями чеків , внесені ОСОБА_4 кошти у розмірі 200 214 грн були повернуті йому ЗАТ »Ірокс» поштовими переказами. Оскільки позивач відмовився від отримання вказаної суми, повернути відправнику Поштамт-ЦПЗ №1 не мав змоги по причині відмови ЗАТ «Ірокс» у наданні своїх банківських реквізитів. Відтак, як вбачається з листа Поштамт-ЦПЗ №1 від 22.04.2010, відповідно до п. 7.3.1. Положення про поштовий переказ , вказані поштові перекази були направлені до інформаційно-розрахункової дирекції УДПП№ « Укрпошта» на зберігання. Згідно ст. 119 Правил надання послуг поштового зв`язку , затверджених Постановою КМУ від 05.03.2009 за № 270, відправник/адресат міг протягом 3-років з дня прийняття переказів для пересилання звернутись до об`єкта поштового зв`язку щодо одержання даного відправлення (а.с.3 т.2). Жодної інформації суду з приводу того, чи були кошти у розмірі 200 214 грн отримані будь-ким із сторін договору, не надано. Як убачається з матеріалів справи, 25.12.2005 між ЗАТ «Ірокс» і ОСОБА_2 було укладено договір пайової участі на замовлення фінансування двокімнатної квартири АДРЕСА_8 на четвертому поверсі. Згідно умов договору, ОСОБА_2 сплатила ЗАТ «Ірокс» повну вартість квартири в сумі 225 792 грн. 21.11.2007 до вказаного договору було внесено зміни, відповідно до яких було змінено номер квартири, яку мала отримати остання, а саме з АДРЕСА_8 на АДРЕСА_1. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25.06.2009, яке було залишене без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19.07.2010, задоволено позов ОСОБА_2 та визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яку вона 19.08.2009 відчужила своїй дочці ОСОБА_1 на підставі договору дарування. Зазначене рішення суду від 25.06.2009 було скасоване постановою Верховного Суду від 18.09.2019, та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ЗАТ «Ірокс», треті особи особи: ОСОБА_6 , ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання права власності на спірне житлове приміщення. На даний час спірне житло знаходиться у володінні ОСОБА_1 . Згідно із ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення нормою ст. 331 ЦК України не передбачено. Відповідно до ст. 392 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу позовних вимог, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно виходив з того, що договір про пайову участь у будівництві за № 8 від 28.11.2006, що був укладений між позивачем та ЗАТ «Ірокс», та акт прийому-передачі спірної квартири не є правовстановлюючими документами, що стверджують право власності ОСОБА_4 на спірне житло, тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до положень ч.3 ст.. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від лобросовісого набвача у всіх випадках. Отже, позивачем за позовом про витребування майна може бути лише власник цього майна або особа, що отримала це майно у володіння, якими у даному випадку позивач не є . Ураховуючи наведене суд прийшов до обгрунтованого висновку про відмову у цій частині позовних вимог. Відповідно до норм ч.1, ч.6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. ОСОБА_4 подав до суду апеляційної інстанції заяву, в якій просив скасувати рішення Шевченківськогго районного суду м. Львова від 09.01.2020 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребування квартири АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зобов`язати ПрАТ «Ірокс» в особі директора (власника) ОСОБА_6 виконати договірні зобов`язання згідно договору № 8 від 28.11.2006 перед ОСОБА_4 та передати ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 у власність. Проте такі вимоги позивач не були предметом розгляду в суді першої інстанції, тому не розглядаються судом апеляційної інстанції з огляду на положення ст. 367 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 09 січня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено:29.01.2021 Головуючий Судді