Постанова 4807 № 0809/1769/2012

Дата документу 26.01.2021 Справа № 0809/1769/2012 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №0809/1769/2012 Головуючий у 1 інстанції: Яцун О.С. Провадження № 22-ц/807/567/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «26» січня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2020 року про заміну сторони виконавчого провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Факторінгс» у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором «Автопакет», ВСТАНОВИВ: Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2013 року позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором «Автопакет» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість у сумі 178 182,04 грн. та судові витрати у сумі 1 781,82 грн. В вересні 2020 року ТОВ «ФК «Факторінгс» звернулось до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні посилаючись на те, що 08.05.2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Факторінгс» укладено договір № GL3N315356 купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого ПАТ КБ «Надра» передав у власність ТОВ «ФК «Факторінгс» майнові права. На підставі договору №GL3N315356 про відступлення прав вимоги від 08.05.2020 року ПАТ «КБ «Надра» відступило право грошової вимоги щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за кредитним договором «Автопакет» № 06/2007/1761 Фап від 14.08.2007 року новому кредитору ТОВ «ФК «Факторінгс». На підставі зазначеного просило замінити сторону виконавчого провадження стягувача ПАТ «КБ «Надра» у виконавчому провадженні з виконання рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2013 року у справі №0809/1769/2012 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором на правонаступника ТОВ «ФК «Факторінгс». Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2020 року заяву задоволено. Замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Факторінгс» у виконавчому провадженні по цивільній справі № 0809/1769/2012 за позовом ПА «КБ «Надра» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором «Автопакет». Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на те, що судом першої інстанції не було досліджено обсяг зобов`язань, щодо яких ТОВ «ФК «Факторінгс» набуло право вимоги, матеріали справи не містять доказів передачі права вимоги та виконання п. 3.1 договору в частині сплати грошових коштів, договір було укладено з порушенням передбаченого строку, стягувачем пропущено строк пред`явлення виконавчого документу до виконання, виконавче провадження з виконання рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2013 року відсутнє, порушення норм процесуального права, просили скасувати ухвалу суду та відмовити в задоволенні заяви. ТОВ «ФК «Факторінгс» подало відзив на апеляційні скарги, в якому зазначило, що договір відступлення прав вимоги був укладений в межах встановленого строку, договір відступлення прав вимоги не визнаний недійсним, укладання та виконання договору не є предметом даної справи, на адресу боржників направлялись повідомлення про відступлення та про погашення заборгованості, неповідомлення про зміну кредитора не є підставою для відмови в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, відсутність в матеріалах справи документів, які б підтверджували наявність відкритого виконавчого провадження або такого, що перебувало на виконанні, а також сплав строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання не є підставою для відмови в задоволенні заяви. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що перехід права вимоги підтверджується договорами купівлі-продажу майнових прав № GL3N315356 від 08 травня 2020 року та відступлення прав вимоги № GL3N315356 від 08 травня 2020 року. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2013 року позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором «Автопакет» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість у сумі 178 182,04 грн. та судові витрати у сумі 1 781,82 грн. (т. 1, а.с.94-95). Згідно з договором купівлі-продажу майнових прав № GL3N315356 від 08 травня 2020 року ПАТ «КБ «Надра» передало у власність ТОВ «ФК «Факторінгс», а ТОВ «ФК «Факторінгс» прийнято у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому (т. 2, а.с.8-10). Згідно з договором відступлення прав вимоги № GL3N315356 від 08 травня 2020 року ПАТ «КБ «Надра» відступило ТОВ «ФК «Факторінгс» належні банку, а ТОВ «ФК «Факторінгс» набув права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців, та/або поручителів, зазначених в додатку №1 до договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)), та/або договорами поруки та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у додатку №1 до цього договору (т. 2, а.с. 11-13). Відповідно до реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників/поручителів/заставодавців/дебіторів за такими договорами, що є додатком до договору про відступлення прав вимоги № GL3N315356 від 08 травня 2020 року, до ТОВ «ФК «Факторінгс» перейшли права вимоги до боржника ОСОБА_2 , поручителя ОСОБА_1 за кредитним договором «Автопакет» №06/2007/176 Фап від 14 серпня 2007 року (т. 2, а.с.15). Згідно із частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону її правонаступником. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). За приписами частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 цього Кодексу). За змістом статті 512 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. Виходячи із змісту цих норм, зокрема, пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. У разі такої заміни кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження, і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 та постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10 (провадження № 61-12076св18). Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії виконання судового рішення. Задовольняючи заяву ТОВ «ФК «Факторінгс» про заміну сторони у виконавчому провадженні, суд першої інстанції правильно виходив із того, що ТОВ «ФК «Факторінгс» набуло всіх прав кредитора ПАТ «КБ «Надра», у тому числі на отримання виконання зобов`язань за кредитним договором «Автопакет» № 06/2007/1761 Фап від 14 серпня 2007 року, а тому звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає вимогам статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження». Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги № GL3N315356 від 08 травня 2020 року, укладеного між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Факторінгс» з підстав безгрошовості або порушення строків укладання. Законодавством нікчемність такого договору також не передбачена. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про належність ТОВ «ФК «Факторінгс» як правонаступника стягувача. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій. Посилання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на відсутність виконавчого провадження з виконання рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2013 року не заслуговують на увагу, оскільки ЦПК України не пов`язує право на звернення із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з обов`язковим перебуванням відповідного виконавчого провадження на виконанні. Також, колегія суддів звертає увагу, що перевірка дотримання стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання не входить до предмету дослідження суду при вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Доводи апеляційних скарг про те, що судом першої інстанції не було досліджено обсяг зобов`язань, щодо яких ТОВ «ФК «Факторінгс» набуло право вимоги, не заслуговують на увагу, оскільки такий обсяг прав передбачений п. 2 договору відступлення прав вимоги № GL3N315356 від 08 травня 2020 року, а саме: ТОВ «ФК «Факторінгс» набуло усіх прав кредитора, включаючи: право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами, сплати боржникам, грошових кошти», сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку 1 до цього договору, право вимагати сплати неустойок, пені, штрафів, передбачених основними договорами, право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, права, що випливають із судових справ, виконавчих проваджень, право отримання коштів від реалізації заставного майна за основними договорами. Розмір прав вимоги, які переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до Нового кредитора в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов основних договорів. Крім того, перелік виконавчих документів, які в примусовому порядку виконуються державним виконавцем, визначений у ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» та включає, зокрема: виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвали, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчі написів нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" , а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 29 січня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова