Постанова Запорізький апеляційний суд № 310/4356/20

Дата документу 29.01.2021 Справа № 310/4356/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 310/4356/20 Головуючий у 1 інстанції: Кошева О.А. № 22-ц/807/293/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 жовтня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ В червні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідно до укладеного договору № б/н від 15.02.2011 року відповідач отримав кредит. ПАТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов`язків закритого акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим змінено найменування позивача з публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» на акціонерне товариство КБ «ПриватБанк». Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, складає між відповідачем та позивачем договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється за графіком погашення кредиту та процентів. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 28.04.2020 року має заборгованість 12910,83 гривень, яка складається з наступного : - 9909,95 грн. заборгованість за тілом кредита; - 0,00- заборгованість за поточним тілом кредита; - 9909,95 грн. заборгованість за простроченим тілом кредита; - 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; - 1859,89 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; - 50,00 грн. нарахована пеня; - 0,00 грн. нараховано комісії; А також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 - штраф(фіксована частина). - 590,99 - штраф (процентна складова). Посилаючись на вищезазначене просило суд, стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором. Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ „ПриватБанк заборгованість за кредитним договором б/н від 15.02.2011 року у розмірі 9909,95 копійок, що складається із заборгованості за кредитом. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ „ПриватБанк судовий збір у розмірі 1613,42 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України до суду не надходив. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявності узгоджених договірних відносин з відповідачем щодо розміру відсотків, комісії, пені і штрафів, порядку користування кредитними коштами, а тому вважав, що банк підтвердив лише надання кредитних коштів, які не повернуті відповідачем в сумі 9909,95 грн. Судом встановлено, що, звертаючись до суду із позовом, АТ КБ "ПриватБанк" надав копію Анкети-заяви від 15.02.2011 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, які є складовою частиною кредитного договору та яку підписано позичальником, а також розрахунок заборгованості. В позові банк вказував, що, підписуючи вищевказану Анкету-заяву про отримання кредиту, відповідач отримав кредитну картку, а також користувався нею, отримуючи від банку кредитні кошти. Та суд вважав встановленими ці обставини, тобто те, що відповідач отримав від банку кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, а також частково проводив їх повернення, що також вказує на наявність кредитних правовідносин між позивачем та ОСОБА_1 . Судом з`ясовано, що згідно розрахунку заборгованість по кредиту, який отримав відповідач від банку, його заборгованість складає 9909,95 грн. Оскільки з матеріалів справи вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами, частково здійснював погашення заборгованості за кредитним договором, але не надав доказів відсутності заборгованості по отриманим кредитним коштам, суд визнав наявними підстави для задоволення позовних вимог банку в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту. Але щодо інших складових заборгованості, які банк також просив стягнути з відповідача, судом встановлено, що заява не містить узгоджених умов про розмір відсотків, комісії, пені і штрафів, порядку користування кредитними коштами. На підтвердження узгодження вказаних істотних умов кредитного договору позивач посилається на "Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку" . Однак, суд вказував, що АТ КБ "ПриватБанк" не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву позичальника, та, відповідно, брав на себе зобов`язання на умовах, які зазначені саме в цьому документі, зокрема, щодо розміру відсотків, комісії, пені, штрафів у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. А тому, відповідно, суд не визнав вказані Умови складовою частиною укладеного між сторонами договору від 15.02.2011 р. В апеляційний скарзі банк зазначає, що такі висновки суду є помилковими, але колегія визнає неспроможними доводи апеляційної скарги в цій частині та повністю погоджується з висновками суду з огляду на наступне. Так, в скарзі банк наголошує на тому, що відповідач погодився з тим, що Пам`ятка клієнта, Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи, з якими він ознайомлений, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а фактичне отримання кредитних коштів та користування ними підтверджуються випискою про рух коштів по рахунку відповідача. Тому банк вважав, що висновки суду про відсутність договору приєднання між сторонами у справі, є помилковими, та діями сторін договору підтверджується наявність договірних відносин, зокрема, виконання його умов банком та часткове виконання відповідачем. Також апелянт посилався на те, що відповідачем підписана і довідка про умови кредитування. Проаналізувавши документи, на підставі яких банк позивається до ОСОБА_1 , колегія погоджується з судом першої інстанції в тій частині, що анкета-заява від 15.02.2011р. не міститься відомостей про істотні умови кредитного договору, не має визначення бажання клієнта отримати кредитку "Універсальна" , відсутній бажаний кредитний ліміт. Також вважає ґрунтовними висновки суду про те, що вказана анкета-заява про надання банківських послуг, Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи не становлять договір приєднанням через те, що відповідач не підписував їх, зокрема, у наданій до позовної заяви редакції. Вказані висновки суду відповідають наданим матеріалам справи та правовій позиції ВС, висловленій у постанові від 03.07.2019р. у справі № 342/180/17 (провадження 14-131цс19). Суд правильно базував свої висновки на тому, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент підписання заяви відповідачем містили саме вказані умови, в тому числі й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що зазначено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд з огляду на вказані обставини правильно визнав, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. На користь вказаному свідчить розрахунок заборгованості, у якому банк зазначає, що принаймні тричі з дня підписання відповідачем анкети-заяви ним було змінено розмір відсоткової ставки, а також змінювався порядок і формула нарахування відсотків. Отже, ті обставини, що не підписані відповідачем Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи не можна визнати складовими кредитного договору як такі, що не є письмовою формою договору як це передбачено у статті 1055 ЦК України, судом встановлені правильно. В цьому сенсі доводи банку про наявність договору приєднання є безпідставними. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, судова колегія вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що позичальник підписав довідку про умови кредитування, а відтак був обізнаний з ними. Надані позивачем у якості доказів заява позичальника та довідка про умови кредитування не можуть свідчити про дотримання прав споживача послуг, не мають між собою жодного зв`язку, тому що в кожному з них не має застереження про їх поєднання взаємними договірними умовами тощо. Відтак суд першої інстанції зробив правильний висновок про неможливість базування висновків не припущеннях про те, що зазначені документи становили спільно між собою та з Умовами кредитування єдиний договір з його обов`язковими умовами та реквізитами. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Посилання у апеляційній скарзі на те, що суд не стягнув передбачені ст. 625 ЦК проценти за користування кредитом, не є переконливим, позаяк у відповідності до положень ст. 13 ЦПК суд першої інстанції виходив з принципу диспозитивності цивільного судочинства. За зазначеною нормою суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Тож суд першої інстанції не наділений правом самостійно визначати іншу процентну ставку, за якою нібито мав оплачуватися кредит, всупереч заявленим позовним вимогам. Інших доводів, які б спростовували висновки суду, апеляційна скарга не містить, а тому у відповідності до вимог статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу колегія залишає без задоволення, а оскаржуване банком рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 жовтня 2020 рокупо цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 29 січня 2021 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков