Постанова Запорізький апеляційний суд № 331/62/20

Дата документу 29.01.2021 Справа № 331/62/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/62/20 Провадження №22-ц/807/287/21 №22-ц/807/287/21-2 Головуючий в 1-й інстанції Скользнєва Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2021 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вельможко Олега Олександровича на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 16 жовтня 2020 року), додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 жовтня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст додаткового рішення складено 30 жовтня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» про визнання незаконним та скасування наказу в частині накладення дисциплінарного стягнення, зобов`язання нарахувати та сплатити премію,- В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс», за результатами розгляду якого просив: визнати незаконним та скасувати пункт 2.4 Наказу про накладення дисциплінарного стягнення від 22.10.2019 року № 240-к/тм; зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити на його користь премію за жовтень 2019 року. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що працює у відповідача водієм автобуса пасажирського на міських маршрутах. 22.10.2019 року його було ознайомлено з витягом з наказу від 22.10.2019 № 240-к/тм про накладення на нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани, з позбавленням преміальної оплати за жовтень 2019 року на 100%. Із зазначеним наказом позивач не погоджується, зазначає що пункт 5.7 Робочої інструкції ним не порушений, оскільки цей пункт не встановлює обов`язків для водія, а встановлює підстави для відповідальності. При застосуванні дисциплінарного стягнення роботодавцем не було враховано його попередню роботу. Наказ, у порушення ст. 147 КЗпП України не містить мотивувальної частини з точним та обґрунтованим характером порушення трудової дисципліни. Фактично роботодавцем до нього застосовано два види стягнення: догана та позбавлення преміальної оплати за жовтень 2019 року, що є неприпустимим, оскільки така оплата обумовлена трудовим договором та є обов`язковою складовою заробітної плати. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» про визнання незаконним та скасування наказу в частині накладення дисциплінарного стягнення, зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено. Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 жовтня 2020 року доповнено рішення Жовневого районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2020 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» про визнання незаконним та скасування наказу в частині накладення дисциплінарного стягнення, зобов`язання нарахувати та сплатити премію. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2400,00 грн. Не погоджуючись із зазначеними рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вельможко Олега Олександровича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що Робочою інструкцією водія автотранспортних засобів не передбачено жодних зобов`язань для водія автобусу щодо внесення і ведення обліку білетів та щодо нумерації квитків при їх прийомі від диспетчера, що вказує на безпідставність притягнення позивача до відповідальності за невиконання не встановлених зобов`язань. Відповідачем було порушено процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності оскільки з наказом від 29 жовтня 2019 року він ознайомлений не був та пояснення додаткові у нього не відбирались. При накладенні дисциплінарного стягнення відповідачем не було враховано попередню роботу позивача та не враховано, що премія, якої позбавили позивача є складовою заробітної плати. Задоволення вимог відповідача та ухвалення додаткового рішення є безпідставним, оскільки відповідачем не заявлялось про наявність судових витрат. Відповідно до відзиву на апеляційні скарги Запорізьке комунальне підприємство міського електротранспорту «Запоріжелектротранс» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2021 року це 227 000 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2270,00 грн. (2270,00 грн. Х 100 = 227 000 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу № 382-кп від 21 грудня 2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на ЗКПМЕ «Запоріжелектротранс» водієм автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах) 1 класу ( а.с.4). Наказом № 240-к/тм від 22 жовтня 2019 року позивачу була оголошена догана та позбавлено преміальної оплати на 100% за жовтень 2019 року. В цей же день позивач був ознайомлений з наказом (а.с.38). У зв`язку з допущеною опискою, наказом №248-к/тм від 29.10.2019 року в п. 2.4 наказу №24-к/тм від 22.10.2019 року внесені зміни в частині формулювання порушення, допущеного водієм автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах) автобусного парку ОСОБА_1 та викладено у наступній редакції: «За порушення п. 2.23.6 Робочої інструкції водія автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах) автобусного парку, а саме: несвоєчасно та недостовірно вів облік реалізованих талонів із записом у квитково - обліковому листі їх номерів, за що передбачена відповідальність п. 5.7 Робочої інструкції водія автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах) автобусного парку» ( а.с.41). Відповідно до п. 2.23. Робочої інструкції водія автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах), серед обов`язків водія, що працює без кондуктора передбачено реалізація пасажирам квитків, отриманих в касі підприємства та зареєстрованих в квитково-обліковому листі, своєчасно після кожного рейсу вести облік реалізованих і розданих (абонементних та пільгових) талонів із записом у квитково-облікових листах їх номерів. При цьому, п. 5.7 інструкції передбачає відповідальність водія за неправильне або не оформлення квитково-облікових листів, недостовірність у веденні білетно-облікових листів та неповноту відображення реалізації квитків. 2 жовтня 2019 року позивач керував автобусом реєстраційний № НОМЕР_1 та обслуговував автобусний маршрут №94. В цей же день контролери підприємства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ділянці Європейський ринок - Симферопольське шосе виконували свої безпосередні трудові обов`язки та здійснювали контроль на лінії. Основними завданнями контролерів, відповідно до Робочої інструкції та Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників», затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 14.02.2006 N 136 «Про затвердження Випуску N

69. "Автомобільний транспорт, є перевірка правильності оформлення кондукторами, водіями (що працюють без кондукторів) встановленої документації, складення актів і рапортів про допущені порушення працівниками автомобільного транспорту правил перевезення й обслуговування пасажирів. Під час перевірки салону автобусу № НОМЕР_1 , водієм якого був ОСОБА_1 , контролерами був виявлений пасажир, який сплатив за проїзд, але квиток від водія не отримав, а також виявлено, що водій здійснив невірний запис у квитково-обліковій документації, а саме: невірно записав номер квитка, з якого розпочав реалізацію, про що було складено рапорт №3 від 02.10.2019 року. На виконання вимог трудового законодавства, адміністрація автобусного парку розпочала перевірку фактів, викладених у зазначеному рапорті та запропонувала ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу фактів, викладених у рапорті. Надаючи письмові пояснення 18.10.2019 року, ОСОБА_1 не визнав факт отримання коштів від пасажира без видачі квитка та пояснив, що сам квиток був знайдений на полу автобуса біля кабіни водія, тобто він належним чином виконав свій трудовий обов`язок в цій частині, але при цьому, підтвердив виявлений факт невірного запису у квитково-обліковій документації щодо нумерації квитків та зазначив, що у подальшому він виправив здійснену ним помилку. Тобто, надаючи письмові пояснення, позивач визнав, що порушення мало місце, а також те, що таке порушення виправлено ним вже після його виявлення контролерами ( а.с.40). Проаналізувавши факти, зазначені у рапорті контролерів та письмові пояснення ОСОБА_1 , адміністрація дійшла висновку про недостатність правових підстав притягнення водія до дисциплінарної відповідальності щодо взяття коштів з пасажира за проїзд без видачі квитка та наявність правових підстав притягнення до відповідальності за неправильне оформлення квитково-облікового листа. Допитані в суді в якості свідків контролери ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили встановлення ними 2 жовтня 2019 року факту невірного запису водієм ОСОБА_1 у квитково-обліковій документації щодо нумерації квитків. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що при винесенні наказу №240-к/тм від 22.10.2019 року відповідач дотримався порядку та строків застосування дисциплінарного стягнення, порушення, за яке притягнутий працівник віднесене до безпосередніх трудових обов`язків такого працівника, порушення допущене під час виконання трудових обов`язків, перед застосуванням дисциплінарного стягнення, роботодавець витребував письмові пояснення від працівника, врахував всі обставини вчинення порушення, до працівника застосовано один вид дисциплінарного стягнення - догана, що є найменш суворим з видів стягнення. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Статтею 139 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Статтею 147-1 КЗпП України передбачено застосування дисциплінарного стягнення органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) працівника. Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Відповідно до частин першої та третьої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця. Під час перевірки салону автобусу № НОМЕР_1 , водієм якого був ОСОБА_1 , контролерами був виявлений пасажир, який сплатив за проїзд, але квиток від водія не отримав, а також виявлено, що водій здійснив невірний запис у квитково-обліковій документації, а саме: невірно записав номер квитка, з якого розпочав реалізацію, про що було складено рапорт №3 від 02.10.2019 року. Відповідно до п. 2.23. Робочої інструкції водія автотранспортних засобів (автобус пасажирський на міських маршрутах), серед обов`язків водія, що працює без кондуктора передбачено реалізація пасажирам квитків, отриманих в касі підприємства та зареєстрованих в квитково-обліковому листі, своєчасно після кожного рейсу вести облік реалізованих і розданих (абонементних та пільгових) талонів із записом у квитково-облікових листах їх номерів. При цьому, п. 5.7 інструкції передбачає відповідальність водія за неправильне або не оформлення квитково-облікових листів, недостовірність у веденні білетно-облікових листів та неповноту відображення реалізації квитків. На виконання вимог трудового законодавства, адміністрація автобусного парку розпочала перевірку фактів, викладених у зазначеному рапорті та запропонувала ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу фактів, викладених у рапорті. Надаючи письмові пояснення 18.10.2019 року, ОСОБА_1 підтвердив виявлений факт невірного запису у квитково-обліковій документації щодо нумерації квитків та зазначив, що у подальшому він виправив здійснену ним помилку. За даних умов до ОСОБА_1 обрано один вид дисциплінарного стягнення - догана. При цьому позбавлення позивача премії не є додатковим видом дисциплінарного стягнення, що унеможливлює застосування догани з позбавленням премії. Проступок було виявлено 2 жовтня 2019 року, а дисциплінарне стягнення до ОСОБА_1 було застосовано 22 жовтня 2019 року, що відповідає вимогам статті 148 КЗпП. Роботодавцем при обранні виду дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 була врахована і його попередня робота, яка зокрема свідчить про систематичність порушень ним вимог ПДР України, що завдали матеріальних збитків підприємству, про ігнорування вимог Робочої інструкції, про перешкоджання виконанню посадових обов`язків іншим працівникам підприємства, а застосовані раніше заходи впливу у вигляді попередження не дали бажаного результату. Враховуючи наведена, судом апеляційної інстанції встановлено дотримання відповідачем порядку та строків застосування дисциплінарного стягнення, і відповідно відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Що стосується обґрунтованості ухвалення додаткового рішення, то слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 4ст. 137 ЦПК України розмір витратна оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Представником відповідача адвокатом Кузьміною В.О., у відзиві від 05.02.2020 року вказано про орієнтовний розрахунок суми судових витрат, який складається із 600,00 грн. за один судодень. Крім того, до закінчення судових дебатів у справі було зроблено заяву про подачу доказів та розрахунків судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. 12 жовтня 2020 року (через 4 дні після ухвалення рішення у справі) на адресу Жовтневого районного суду міста Запоріжжя надійшла заява представника відповідача адвоката Кузьміної В.О., в якій вона просила суд винести додаткове рішення по цивільній справі № 331/62/20, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" витрати на правову допомогою адвоката в сумі 2 400 грн. Згідно п.3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. На підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 2 400 грн., представником відповідача долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової (правничої) допомоги №4 від 09.01.2020 р.; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; ордер; акти приймання - передачі наданих послуг від 14.08.2020 р., 15.09.2020, 08.10.2020 р.; платіжні доручення № 6618 від 09.10.2020, № 5829 від 20.08.2020, № 6308 від 22.09.2020 р.; рахунки № 52 від 14.08.20 р., № 53 від 15.09.20 р., № 54 від 08.10.20 р. Згідно додатку № 1 до договору № 4 від 09.01.2020 р. вартість представництва інтересів підприємства у якості адвоката у судах першої інстанції складає - 600,00 грн., 1 судо/день. Відповідно до матеріалів справи адвокат Кузьміна В.О. приймала участь у наступних судових засіданнях: 06.07.2020 р., 05.08.2020 р., 09.09.2020 р., 07.10.2020 р. (а.с. 116, 119, 135, 166). За вказаних обставин витрати на правову допомогу по зазначеній справі в розмірі 2400,00 грн., є співмірним, доведеними належними та допустимими доказами, тому обґрунтовано стягнуті з позивача. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Вельможко Олега Олександровича залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін. Додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 жовтня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 29 січня 2021 року. Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар Судді: О.В. Крилова О.З. Поляков