Постанова 4824 № 759/13154/20

Справа № 759/13154/20 Головуючий в суді І інстанції Величко Т. О. Провадження № 22-ц/824/2305/2021 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (у порядку письмового провадження) 29 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Матвієнко Ю.О. та Поливач Л.Д.,- розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся із вказаним позовом, позовні вимоги мотивував тим, що 08 грудня 2017 року відповідач ОСОБА_1 уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір, у вигляді анкети-заяви отримав кредитну картку без встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Банк свої зобов`язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі встановленому в договорі, однак відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 19 травня 2020 року становить 37 907,36 грн., яку банк просить стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із цим рішенням, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається зокрема на те, що оскаржуване рішення ухвалене з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки відповідач користувався коштами, погашав заборгованість, а тому погодився із умовами і правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на сайті банку, підписавши анкету-заяву на отримання кредитних коштів, однак порушив умови кредитного договору, через що вважає висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог необґрунтованим. Відповідач ОСОБА_1 повідомлявся належним чином про розгляд справи, своїм правом на подання відзиву не скористався. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності між сторонами кредитних правовідносин, тому суд вважав необхідним у задоволенні позовних вимог відмовити. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 08 грудня 2017 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву у ПАТ КБ «ПриватБанк» про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 18). Разом з тим, у вказанійанкеті-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послугу Приватбанку, яку підписав відповідач, процентна ставка не зазначена, відсутні умови кредитного договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та «Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку», ресурс: архів «Умов та Правил надання банківських послуг», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Проте, позивач вважає, що відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 19 травня 2020 року становить 37 907,36 грн. з яких: 25 444,08 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10 769,68 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 1693 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Також позивач надав суду витяги із тарифів та Умов і Правил надання банківських послуг які не містять підпису відповідача (а.с. 19). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов`язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяги з Тарифів і з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком, розмірах і порядках нарахування. Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки Умови і правила надання банківських послуг та тарифи банку не містять підпису відповідача, то між сторонами не було досягнуто згоди, зокрема щодо порядку нарахування простроченої заборгованості за кредитом та нарахування відсотків, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи АТ КБ «ПриватБанк» про те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення простроченої заборгованості та прострочених відсотків, оскільки , на думку банку, між сторонами були узгоджені усі істотні умови кредитного договору, згоду на які дав відповідач, і який знав про наявність у нього боргу та його не погасив, оскільки законом передбачено порядок укладення кредитного договору та узгодження його істотних умов, зокрема відсоткової ставки, порядку нарахування простроченої заборгованості та прострочених відсотків тощо, разом з тим матеріали справи не містять належних, достатніх і допустимих доказів щодо узгодження між сторонами цих умов, Умови і правила надання банківських послуг та тарифи банку не містять підпису відповідача, а анкета-заява та розрахунок заборгованості не є належними доказами, які підтверджували б узгодження між сторонами усіх істотних умов кредитного договору, при цьому з матеріалів справи вбачається, що заборгованість за тілом кредиту, тобто фактично взятих коштів, у відповідача відсутня, тому такі доводи апелянта не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції у цій частині. Посилання апелянта на те, що оскільки кредитний договір не оскаржений відповідачем, то він є чинним, і це свідчить про згоду відповідача з усіма умовами цього договору, колегія суддів також відхиляє, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач погоджувався саме з тими Умовами і правилами надання банківських послуг, на які посилається позивач, а не оскарження відповідачем кредитного договору не дає підстав стверджувати про те, що саме ці Умови і правила надання банківських послуг, які покладені в основу розрахунків заборгованості позивачем, складають кредитний договір, укладений між сторонами, при цьому особи несуть ризик щодо вчинення чи не вчинення дій під час здійснення правочинів, а права та інтереси споживача посилено охороняються державою, оскільки пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених Законом, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Інші доводи апелянта зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування обґрунтованого рішення суду першої інстанції. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: