Постанова 4824 № 760/10311/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/10311/19 Головуючий 1 інстанція -Шереметьєва Л.А. Провадження № 22-ц/824/2429/2021 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М. П О С Т А Н О В А іменем України 20 січня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді: Суханової Є.М., суддів: Березовенко Р.В., Мостової Г.І., за участю секретаря: Карпенка В.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні частиною приватного житла, відшкодування шкоди, визнання права власності на частину квартири та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА: У квітні 2019 року ОСОБА_1 , звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні частиною приватного житла, відшкодування шкоди, визнання права власності на частину квартири та зобов`язання вчинити дії. Свої вимоги обґрунтовував, тим, що йому та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить комунальна квартира по АДРЕСА_1 . В 2015 році ОСОБА_4 померла і після її смерті відповідачі спорять між собою з приводу розподілу спадкового майна, в квартирі не з`являються, не сплачують комунальні платежі, поселили в квартиру невідомих осіб, в квартирі завжди безлад, у зв`язку з чим у нього з ними постійно виникають конфлікти. Вказав що, відповідачі його вимоги ігнорують, тривалий час не приймають спадщину після смерті ОСОБА_4 , здають квартиру в оренду, отримують вигоду, якої позбавляють його, а тому вважає, що вони мають відшкодувати йому завдані такими діями збитки. Крім того, в зв`язку з несплатою комунальних послуг утворилася заборгованість, в зв`язку з чим у квартирі відключений газ, на черзі відключення від мереж, а тому з метою здійснення права на захист, який він використовує на свій розсуд, просить припинити право власності ОСОБА_4 на належну їй частку у спірній квартирі. Просить зобов`язати відповідачів не чинити йому перешкод у користуванні частиною приватного житла по АДРЕСА_1 ; - припинити право власності ОСОБА_4 на її частку квартири; - визнати за ним право власності на частини квартири по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 , спадкоємцями якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;- стягнути з відповідачів моральну шкоду, оплату за проведення експертиз згідно квитанцій, витрати на проведення ремонтів, монтаж лічильників, комунальний борг, шкоду, збитки та втрачену вигоду, а також судові витрати в справі;- зобов`язати БТІ м. Києва та державних реєстраторів внести зміни в державну реєстрацію права власності на житло, яка проведена на ОСОБА_4 . Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні частиною приватного житла, відшкодування шкоди, визнання права власності на частину квартири та зобов`язання вчинити дії - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним та всебічним дослідженням всіх обставин справи та невідповідності висновків суду обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилався на те, що суд першої інстанціїне надав належної оцінки доказам наявних в матеріалах справи, а саме те, що спадкоємці в спірній квартирі не проживали та не зареєстровані, житлом ніколи не цікавились, комунальні послуги не сплачують. Зазначив, що раніше проживав у спірній квартирі, тимчасово був змушений виїхати у зв`язку із відключенням комунікацій та приведення житла в нежитловий стан. Вказує, що спадкоємці тривалий час не оформлюють своє право власності на частку у спадщині, чим завдають йому істотної шкоди у праві користуванні та розпорядженні його частинкою комунальної квартири, окрім того зазначив, що має намір сплатити спадкоємцям вартість їх частки, вказує, що спадкоємці мають інше житло, де вони зареєстровані, в цій спірній квартирі вони ніколи не проживали, не робили ремонт, мають заборгованості по комунальних послугах. Тому просить рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення права спільної часткової власності, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні частиною приватного житла, відшкодування шкоди, визнання права власності на частину квартири та зобов`язання вчинити дії задовольнити в повному обсязі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивач на підставі Договору купівлі-продажу від 09 червня 2006 року є власником 37/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується реєстраційним написом Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, а також Витягом з Державного реєстру правочинів. Власником іншої частини комунальної квартири є померла ОСОБА_4 . Також, судом першої інстанції встановлено, що Свідоцтво про право на спадщину відповідачі не отримували на належну померлій частину спірної квартири. З матеріалів справи № 760/14515/16, на яку посилається позивач вбачається, що за заявами відповідачів приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сікуцьким О.А. заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_4 . Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права спільної часткової власності, зобов`язання не чинити перешкод у користуванні частиною приватного житла, відшкодування шкоди, визнання права власності на частину квартири та зобов`язання вчинити дії,суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено обставин, які свідчили б про завдання йому збитків з вини відповідачі, будь-яких доказів в обґрунтування пред`явлених вимог не надав. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Виходячи з положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 317 ЦК України, права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майно. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч.1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно зі ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі Договору купівлі-продажу від 09 червня 2006 року є власником 37/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_1 , тобто позивач є власником меншої частини спірної квартири, решта частина є спадковою після смерті власника ОСОБА_4 . Крім того,встановлено, що позивач у 37/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_1 не проживає, має інше житло. В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції було встановлено, що відповідачі по справі, подавши заяви про прийняття спадщини, заявили про своє право на спадщину після смерті ОСОБА_4 . Та обставина, що між спадкоємцями існує спір з приводу черговості спадкування, не дає підстав для висновку про порушення прав позивача, як співвласника квартири, а також не дає йому права претендувати на належну померлій частку квартири. Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Строк для звернення спадкоємця за отриманням свідоцтва про право на спадщину законодавством не обмежено. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України). Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України. Як зазначено вище, частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Колегія суддів, ставиться критично до посилання апелянта, щодо того, що квартира приведена в непридатний стан завдяки саме діям відповідачів, як спадкоємців, а також осіб, які проживають у квартирі з дозволу відповідачів, як спадкоємців, а також борги за комунальні послуги, які утворилися за час розпорядження ними спірною квартирою, а тому вважати це боргами саме спадкодавців є безпідставними та надуманими. Крім того, відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Однак, згідно ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене лише щодо власника такого майна. Виходячи з того, що відповідачі на даний час не є власниками майна, таке право не може бути припинено в порядку ст.365 ЦК України, та, як наслідок, таке право не може бути набуте позивачем. Натомість, стаття 391 ЦК України підлягають застосуванню у випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору. Колегія суддів, бере до уваги позицію, висловлену Верховним Судом України в постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 та постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 727/11132/14-ц. В пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року « Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. У силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України). Колегія суддів, вважає, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається, як на підставу для задоволення позову, оскільки ним не надано доказів які б свідчили про завдання йому збитків з вини відповідачі, а тому у суду відсутні підстави вважати, що право спільної часткової власності, було припинено, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду, повністю відповідає обставинам справи, які судом першої інстанції встановлені відповідно до чинного законодавства. Таким чином, суд першої інстанції, вірно встановив фактичні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову. Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції. Головуючий: Є.М. Суханова Судді: Р.В. Березовенко Г.І. Мостова