Постанова Київський апеляційний суд № 761/16863/14-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2021року м. Київ Справа № 761/16863/14-ц Провадження: № 22-ц/824/1202/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва 25 листопада 2020 року, постановлену під головуванням судді Притули Н.Г., у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , державний виконавець Печерського районного відділу виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Петрухно Сергій Олександрович, про визнання дій та рішення неправомірними, зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаною скаргою, в якій, посилаючись на недотримання державним виконавцем Петрухном С.О. вимог чинного законодавства при обчисленні суми заборгованості зі сплати аліментів та складенні розрахунку від 15.07.2020 року, просила визнати неправомірними дію та рішення державного виконавця Петрухна С.О. - розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 15.07.2020 року та зобов`язати державного виконавця усунути допущені порушення або іншим шляхом поновити її порушені права. Разом із скаргою ОСОБА_1 подала до суду клопотання про поновлення строку для подання даної скарги до суду, мотивуючого його тим, що вона є інвалідом 3 групи, постійно погано себе почуває, має сосудисту патологію та відноситься до людей з групи ризику щодо коронавірусної захворюваності, тому їй бажано не виходити з дому. Зазначала, що 22.07.2020 року вона подала заяву до державного виконавця вх.29091, в якій детально виклала свою позицію щодо неправомірності дій державного виконавця, що також наведені в даній скарзі, та просила зробити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, однак відповіді на заяву не отримала. Отже, нею було пропущено строк для звернення до суду з даною скаргою з поважних причин, у зв`язку з чим вона просилапоновити вказаний строк. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку для подання скарги відмовлено. Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , державний виконавець Печерського районного відділу виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Петрухно С.О., про визнання дій та рішення неправомірними, зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову про задоволення скарги на дії державного виконавця. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не урахував рекомендації ВОЗ та Мінздраву у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби та постанов Кабінету міністрів України, тобто, не застосував закон, який підлягав застосуванню. Залишив поза увагою доводи щодо стану її здоров`я та не урахував правові позиції щодо поновлення процесуального строку, що викладені у постанові Житомирського апеляційного суду від 12.08.2020 року у справі № 289/1079/20. Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. У відповідності до вимог статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом. Положеннями частини 1 статті 74 вказаного закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст. 449 ЦПК України). Відповідно ч. 2 ст. 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно роз`яснень, які містяться в пункті 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" від 07 лютого 2014 року № 6, відповідно до ст. 385 ЦПК України (в редакції Кодексу, яка діяла до 15.12.2017 року) скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Такий строк є процесуальним, може бути поновлений за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому, заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що у разі подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби з пропущенням строку встановленого законом, така скарга залишається без розгляду. Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 04.09.2020 року через засоби поштового зв`язку направила до суду скаргу про визнання дій та рішення державного виконавця Петрухно С.С. неправомірними, зобов`язання вчинити дії разом із клопотанням про визнання поважними та поновлення строків на звернення до суду із відповідною скаргою. Клопотання обґрунтоване тим, що вона є інвалідом 3 групи, має паталогічне захворювання, у зв`язку із яким має постійно погане самопочуття. Зважаючи на встановлення карантину на усій території України, вона відноситься до людей із групи ризику, а тому їй не бажано виходити із дому. Окрім того, отримавши 15.07.2020 року оспорюваний нею розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, 22.07.2020 року вона звернулась до державного виконавця із відповідною заявою про проведення перерахунку, проте відповіді на дану заяву від державного виконавця не отримала. Посилаючись на викладене, просила визнати поважними причини пропуску строку для подання скарги на дію та рішення державного виконавця Петрухно С.С. та поновити строк для подання скарги до суду. 11 вересня 2020 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, з підстав, зокрема, не надання доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення до суду із вказаною скаргою. На виконання вищевказаної ухвали суду, ОСОБА_1 подала до суду заяву про усунення недоліків скарги до якої долучила в якості доказів пенсійне посвідчення із зазначенням 3 групи інвалідності, копію заключення ДУ «Інститут нейрохірургії ім. академіка Ромоданова НАМН України від 09.10.2013 року», копію виписного епікризу та інших медичних довідок на підтвердження незадовільності її стану здоров`я. Прийнявши до розгляду скаргу ОСОБА_1 та відкривши провадження у справі, суд першої інстанції встановив, що 15.07.2020 року державним виконавцем Печерського районного ВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві Петрухно С.О. здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа виданого на підставі рішення від 12.06.2014 року Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/16863/14ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Як зазначає сама заявниця, 16.07.2020 року вона отримала від державного виконавця оскаржуваний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 15.07.2020 року, отже, про порушення своїх прав відповідним рішенням державного виконавця заявниця дізналась 16 липня 2020 року. Скарга до суду направлена 04.09.2014 року, тобто, з пропущенням встановленого 10 денного строку. Залишаючи скаргу ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції, посилався на відсутність доказів звернення скаржниці у відповідний період проміжку за медичною допомогою та вважав, що запровадження карантину на території України не є перешкодою для направлення скарги до суду у встановлений законом строк. Із таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може виходячи з наступного. У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , на справедливий суд. Зазначене включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст.55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»). При зверненні до практики ЄСПЛ (справа «Марченко М.В. проти України», заява № 63520/04) у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру. У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (заява № 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-ІІ). Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп вбачається, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку на звернення до суду із вказаним позовом, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам скаржниці щодо поважності причин пропуску нею такого строку. 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строк під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19)» від 18 червня 2020 року № 731-IX, згідно якого, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Наявність у скаржниці 3 групи інвалідності та паталогічного захворювання відносить її людей із групи ризику щодо захворювання на коронавірусну хворобу та свідчить про виникнення у неї певних обмежень, впроваджених у зв`язку із встановленням карантину, оскільки маючи постійно погане самопочуття, остання була вимушена залишатися вдома згідно рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров`я та Міністерста охорони здоров`я України. Окрім того, поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що ОСОБА_1 , отримавши оспорюваний розрахунок заборгованості по аліментам, у десятиденний строк звернулась до державного виконавця із відповідною заявою про здійснення перерахунку. Вчинивши таку дію, скаржниця мала законні підстави очікувати на відповідь на заяву та/або на вчинення державним виконавцем відповідних дій щодо усунення зазначених нею у заяві порушень. Не отримавши відповіді від державного виконавця, ОСОБА_1 у зв`язку із порушенням своїх прав була вимушена звернутись до суду із відповідною скаргою, одночасно порушивши питання про поновлення процесуального строку на вчинення такої дії з посиланням на поважні причини такого пропуску. Проте, у даному випадку, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 , що викладені нею у заяві про поновлення строку на звернення до суду із скаргою, та наданим нею на підтвердження цих обставин доказам, що стало наслідком порушення їїправа на доступ до суду. Також слід зазначити, що судом першої інстанції були допущені порушення норм процесуального права, оскільки провадження за даною скаргою було відкрито судом без вирішення питання щодо поновлення строку на звернення ОСОБА_1 до суду. Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва 25 листопада 2020 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 28 січня 2021 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль