Ухвала КЦС ВС № 761/11283/15-ц

У х в а л а І м е н е м У к р а ї н и 18 січня 2021 року м. Київ справа № 761/11283/15-ц провадження № 61-18758 ск 20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про захист прав споживачів та визнання договорів недійсними, В с т а н о в и в: У квітні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, уточненим у червні 2017 року, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк», про визнання недійсними кредитного договору та договорів іпотеки та поруки. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року первісний позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 60 846,25 євро, що станом на 21 січня 2019 року за курсом Національного банку України становила суму у розмірі 1 941 223,24 грн; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.. Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 05 листопада 2020 року подала апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року в даній справі. Постановляючи цю ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що апелянт подав скаргу після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного рішення та при цьому заявником, на підтвердження доводів апеляційної скарги щодо існування для неї обставини непереборної сили (у зв`язку із вчиненням її адвокатом дисциплінарного проступку шляхом неподання ним апеляційної скарги на відповідне рішення суду та неповідомлення її про це), не надано відповідних підтверджувальних доказів. 16 грудня 2020 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга обґрунтована тим, в суд апеляційної інстанції своїм рішенням унеможливив реалізацію наданих їй процесуальних прав на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, а також зазначає, що у її адвоката були повноваження на подання апеляційної скарги і вона перераховувала кошти для оплати судового збору за подання апеляційної скарги, однак внаслідок незаконних та протиправних дій адвоката, ОСОБА_1 була позбавлена права на звернення з апеляційною скаргою вчасно. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Предметом оскарження у цій справі, як вбачається зі змісту касаційної скарги, є судове рішення апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Як встановлено судом апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі, рішення Шевченківського районного суду м. Києва у даній справі ухвалене 21 січня 2019 року. Повний текст рішення складений 24 січня 2019 року. Це рішення суду оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень 28 січня 2019 року. Як зазначено в ухвалі Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу після спливу одного року після складення повного тексту рішення суду не заперечувала, що була повідомлена про розгляд справи та вказувала на існування обставини непереборної сили у вигляді вчинення її адвокатом дисциплінарного проступку у зв`язку із неподанням апеляційної скарги у визначені законом строки та неповідомленням її про це. Однак, при поданні даної апеляційної скарги, ОСОБА_1 не було підтверджено належними та допустимими доказами існування для неї обставин непереборної сили, тобто таких, які не залежали від її волі та об`єктивно (з незалежних від неї причин) унеможливлювали подання нею апеляційної скарги протягом року після складення повного тексту оскаржуваного рішення, тобто до 24 січня 2020 року. Отже, зі скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася 05 листопада 2020 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення першої інстанції. За таких обставин, враховуючи, що апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року відповідач ОСОБА_1 подала 05 листопада 2020 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а обставини, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, відсутні, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв`язку зі спливом одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Разом із цим, є необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо незаконності в діях (бездіяльності) адвоката щодо неподання апеляційної скарги та неповідомлення про це довірителя, оскільки в даному випадку ОСОБА_1 у її касаційній скарзі жодним чином не зазначено та не підтверджено належними доказами (документами) притягнення адвоката до встановленої законом відповідальності за вчинення відповідних протиправних дій відносно клієнта, та відповідно підтвердження, що це є обставиною непереборної сили для заявника. Доводи касаційної скарги про те, що відмова апеляційного суду в прийнятті апеляційної скарги є порушенням права заявника на судовий захист, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки апеляційний суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, діяв відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України, тому право заявника на судовий захист жодним чином не порушено. При цьому, слід зазначити, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом й не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Таким чином, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки. Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи Верховний Суд вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судом в оскаржуваній ухвалі. Із змісту касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності ухвали Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року. У відповідності до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, У х в а л и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про захист прав споживачів та визнання договорів недійсними. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук