Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 2-839/11

Справа № 2-839/11 Провадження № 22-ц/4808/189/21 Головуючий у 1 інстанції Ничик Г. І. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів Фединяка В.Д., Девляшевського В.А., секретаря Мельник О.В., з участю адвоката Вань І.Р., третьої особи ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк») до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про визнання дійсним договору іпотеки, звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Вань Ірини Радиславівни на заочне рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2012 року під головуванням судді Ничик Г.І. у м. Городенка, в с т а н о в и в: У жовтні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звернулося з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про визнання дійсним договору іпотеки, звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки, виселення відповідачів та інших осіб, які зареєстровані і проживають у житловому будинку, зі зняттям з реєстраційного обліку. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до договору № IFG2GA0000000977, укладеного 29.09.2008 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , останній отримав кредит в розмірі 53 989,9 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 29.09.2013. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № IFG2GA0000000977 від 29.09.2008 між банком та відповідачкою ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно: будинок, загальною площею 71,2 м кв., житлова площа 44,1 м кв., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 22.12.2007. Згідно з договором іпотеки він підлягає нотаріальному посвідченню з покладенням витрат на іпотекодавця. Відповідач відмовилася з`явитися до нотаріуса, покликаючись на небажання нести витрати, пов`язані з нотаріальним посвідченням договору. У зв`язку із порушенням позичальником ОСОБА_3 умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 25.08.2011 становить 66 015,47 доларів США, що за офіційним курсом гривні до долара США 7,97 грн відповідно до службового розпорядження НБУ від 25.08.2011 становить 526 209,34 грн, з яких: 44 318,88 доларів США - заборгованість за кредитом; 10 162,35 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом; 4 636,63 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 3 724,15 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; штрафи відповідно до договору: 31,36 доларів США - штраф (фіксована частина), 3 142,10 долари США - штраф (процентна складова). Посилаючись на те, що сторони домовилися стосовно всіх істотних умов договору, відбулося його часткове виконання, але відповідачка ухиляється від нотаріального посвідчення такого, а також на те, що відповідно до Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення на предмет іпотеки та у рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки іпотекодержателем, позивач просив: -визнати дійсним договір іпотеки б/н від 29.09.2008, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 ; -в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № IFG2GA0000000977 від 29.09.2008 в розмірі 66 015,47 доларів США звернути стягнення на будинок загальною площею 71,2 м кв., житлова площа 44,1 м кв., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки б/н від 29.09.2008) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; -виселити відповідачку та інших осіб, які зареєстровані і проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстраційного обліку. Ухвалою Городенківського районного суду від 16.01.2012 за заявою представника позивача залишено без розгляду позов ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині вимог про виселення відповідача та інших осіб, які проживають в житловому будинку, що є предметом іпотеки. Заочним рішенням Городенківського районного суду від 16 січня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Визнано дійсним договір іпотеки без номера, укладений 29.09.2008 між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк». Звернуто стягнення за кредитним договором № IFG2GA0000000977 від 29.09.2008, укладеним між ПриватБанком та ОСОБА_3 , відповідно до договору іпотеки без номера, укладеного 29.09.2008 між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», на предмет іпотеки житловий будинок загальною площею 71,2 м кв. (житлова площа 44,1 м кв.), який знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , і належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , шляхом надання права ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені ОСОБА_2 укладати договір купівлі-продажу будинку, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Розподіл коштів від продажу будинку направити на погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» по кредитному договору № IFG2GA0000000977 від 29.09.2008, укладеному між ПриватБанком та ОСОБА_3 , в розмірі 66 015,47 доларів США, що еквівалентно 526 209,34 грн, та судових витрат в розмірі 1 820 грн. Залишок коштів, одержаних від продажу будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , повернути ОСОБА_2 . У апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Вказує, що оскаржуваним рішенням суду відповідачку було позбавлено єдиного житла, що їй належало на праві особистої приватної власності в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеним ОСОБА_3 , з яким вона хоч і перебувала у шлюбі, однак не вела спільного господарства. Згоди на укладення кредитного договору вона не надавала. Отримані кошти ОСОБА_3 використав на власні потреби, а не в інтересах сім`ї. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. В той же час, матеріали справи не містять даних про те, що позивач звертався з позовом до позичальника про стягнення боргу за кредитним договором, а в судовому порядку розмір боргових зобов`язань встановлено не було. Договір іпотеки нотаріально не оформлявся, оскільки ОСОБА_2 відмовилася передавати у іпотеку свій будинок, що належав їй на праві особистої приватної власності, на вимогу свого чоловіка, який отримував кошти на свої власні потреби, та через незгоду з діями останнього припинила з ним спілкування і виїхала за кордон. Зазначає, що будинок було відчужено третій особі ОСОБА_1 . Таким чином, всупереч приписам закону, відповідачка була позбавлена єдиного житла без її відома та згоди. В судовому рішенні не виявлено відомостей про встановлення судом заборгованості за кредитним договором. Також, попереднє проведення оцінки є необхідною передумовою для реєстрації права власності за іпотекодержателем, проте і в судовому рішенні, і в матеріалах справи така оцінка відсутня. Суд першої інстанції повинен був відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки іпотечний договір у п. 29 містить застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а таке звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору, ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Тому висновок суду про задоволення позову є невірним. Крім того, відповідачка має право на відновлення становища, яке існувало до порушення її прав. Прийняття незаконного рішення судом призвело до позбавлення права власності відповідачки. Представник відповідачки вважає, що оскільки на даний час власником спірного будинку є добросовісний набувач, якому банком відчужено даний будинок, то ефективним правовим засобом захисту у даному випадку буде отримання ОСОБА_2 грошової компенсації за спірний будинок, залишивши такий у власності добросовісного набувача. Просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, відчужений банком від імені ОСОБА_2 за дозволом суду житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , залишити у власності добросовісного набувача: ОСОБА_1 та стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» в користь ОСОБА_2 829 694 грн компенсації за відчужений банком будинок. Учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.01.2021 залучено ОСОБА_1 до участі у розгляді справи як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній. ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги не заперечив і пояснив, що придбав спірний будинок у банку на підставі договору купівлі-продажу та є добросовісним набувачем. Михайлюк І.Й. та представник АТ КБ «ПриватБанк» в засідання апеляційного суду не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність перешкод у розгляді справи в зв`язку з їх неявкою відповідно до статті 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Встановлено, що 29.09.2008 між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № IFG2GA0000000977, відповідно до умов якого банк надав позичальникові 53 989,9 доларів США на строк з 29.09.2008 по 29.09.2013 включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (абз. 1 п. 8.1. договору) (т. 1 а.с. 8-11). Відповідно до абз. 2 п. 8.1. вказаного договору для погашення заборгованості за договором щомісяця з 10 по 15 число кожного місяця позичальник повинен надавати банку кошти в сумі 1 379 доларів США згідно Графіка погашення кредиту (додаток 2 до кредитного договору). Згідно п. 8.1.1. кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит згідно порядку та в строки, які вказані у п. 8.1. Повне погашення кредиту повинно бути проведено в останній день строку, вказаного в абз. 1 п. 8.1. даного договору. Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 29.09.2008 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу Стефурак Н.Я., зареєстрований в реєстрі за № 2545 (т. 1 а.с. 12-14). Відповідно до п. 35.3. вказаного договору в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 29.09.2008 № IFG2GA0000000977 ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: будинок загальною площею 71,2 м кв., житлова площа 44,1 м кв, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і належить їй на праві власності на підставі договору дарування від 22.12.2007. У п. 35.5. сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 346 110,32 грн. Згідно п. 18.8.1. іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. Пунктом 18.8.2. іпотечного договору визначено випадки, коли іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором. У п. 18.9. договору сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки і в разі дострокового розірвання кредитного договору або зміни його умов, при наявності невиконаних зобов`язань на момент розірвання. Відповідно до п. 24 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п. п. 18.8.1., 18.8.2., 18.9. цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодилися, що початкова ціна предмета іпотеки встановлюється в розмірі, зазначеному у п. 35.5 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною, вище зазначеної в цьому пункті. Згідно п. 29 Розділу 4 «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: -переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; або -продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у т.ч. отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно. Відповідно до п. 30 договору іпотеки термін дії договору до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 2 зазначеної статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст. 598 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником і які є видами забезпечення виконання зобов`язань. Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати окремо від основного. Згідно ст. 546 ЦК України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» та ст. 572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 577 ЦК України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17. Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання дійсним договору іпотеки, позивач посилався на те, що відповідачка на пропозицію з`явитися до нотаріуса для посвідчення договору, відмовилася, посилаючись на небажання нести витрати, пов`язані з нотаріальним посвідченням договору. Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Суд першої інстанції встановив, що укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» іпотечний договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Городенківського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 2545. Посилаючись на те, що укладений 29.09.2008 між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» договір іпотеки містить істотні умови, визначені ст. 18 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність підстав для визнання його дійсним. Суд не звернув уваги на положення ст. 204 ЦК України, згідно яких правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Також приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу Стефурак Н.Я. у зв`язку з посвідченням договору іпотеки 29.09.2008 накладено заборону на відчуження предмета іпотеки, яка зареєстрована в реєстрі за № 2546. Відповідно до ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про заставу» застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання. Статтею 28 цього Закону передбачено, що застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання. Станом на 25.08.2011 ОСОБА_3 допустив заборгованість за кредитним договором в сумі 66 015,47 доларів США, оскільки не виконував взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту. Згідно до умов договору іпотеки від 29.09.2008 у разі невиконання іпотекодавцем ( ОСОБА_2 ) зобов`язань, забезпечених іпотекою, іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку майна та за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, тому суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне. Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (ст. 16 ЦК України) та позасудові (ст.ст. 17-19 ЦК України). Відповідно до ст. ст. 12, 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 2 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»). Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 вказаного Закону (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1243цс16). Процедура продажу предмета іпотеки, передбачена ст. 38 Закону України «Про іпотеку», може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст. 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст. 38 Закону України «Про іпотеку», є неналежним способом захисту. Такий висновок щодо застосування норм права зроблено Великою Палатою Верховного Суду у п. 61 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19). Аналогічний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у п. 45.6 постанови від 12 червня 2019 року (провадження № 14-48цс19). Отже, у спірних правовідносинах продаж іпотекодержателем предмета іпотеки третій особі відповідно до ст. ст. 36, 38 Закону України «Про іпотеку» та згідно з умовами іпотечного застереження, визначеного у договорі іпотеки, є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Таким чином, оскільки сторони при укладенні іпотечного договору передбачили в іпотечному застереженні такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст. 38 Закону України «Про іпотеку», тому позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав іпотекодержателя. Суд першої інстанції наведеного не врахував, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими. Доводи апеляційної скарги про те, що договір іпотеки нотаріально не оформлявся, оскільки ОСОБА_2 відмовилася передавати у іпотеку свій будинок, що належав їй на праві особистої приватної власності, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи. Крім того, в матеріалах справи відсутні дані про звернення ОСОБА_2 в суд з позовом щодо визнання недійсним оспорюваного правочину. Предметом розгляду у даній справі є забезпечувальне зобов`язання, а відповідно до ч. 5 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Тому не підлягають до задоволення вимоги апеляційної скарги про залишення у власності добросовісного набувача ОСОБА_1 проданого йому банком житлового будинку та стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» в користь ОСОБА_2 829 694 грн компенсації за відчужений банком будинок, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання, що судове рішення в цій справі постановлене з порушенням вимог матеріального і процесуального права, тому воно не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з вищенаведених мотивів. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню 2 730 грнвитрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2012 скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк») до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про визнання дійсним договору іпотеки, звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 730 грн. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 січня 2021 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: В.Д. Фединяк В.А. Девляшевський