Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 352/1116/19

Справа № 352/1116/19 Провадження № 22-ц/4808/207/21 Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач) суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А. секретаря Мельник О.В. з участю ОСОБА_1 його представника адвоката Клюби П.Р. представника ОСОБА_2 адвоката Гринчишина І.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Тисменицького районного суду від 23 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Струтинського Р. Р.в м.Тисмениця, ВСТАНОВИВ: У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення 60 000 грн отриманих за відчуження автомобіля. Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.04.2017 року нам надана довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Рагатинського районного нотаріального округу Дзерою М.Л., зареєстрована в реєстрі №1401, відповідно до умов якої він уповноважив ОСОБА_3 вчиняти правочини щодо експлуатації з правом використання за межами України, а також представляти його інтереси у будь-яких установах, організаціях та підприємствах, незалежно від її організаційної форми та підпорядкованості, з питань які будуть стосуються експлуатації та розпорядження (продажі) від його імені належним йому на праві власності транспортним засобом марки «ВАЗ», модель 210700-20, тип-легковий седан В, випуску 2008 року, номер шасі (кузова): НОМЕР_1 , який зареєстрований за ним тим Калуським ВРЕР при УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області 27.08.2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Згідно відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків по ньому виявлено, що відповідачем здійснено продаж його автомобіля у третьому кварталі 2018 року за 60 000 грн. 03.04.2019 року він надіслав відповідачу претензійну вимогу про повернення коштів за проданий його автомобіль. Станом на даний час кошти йому не повернуто. Просив стягнути з ОСОБА_3 60 000 грн на його користь отриманих від відчуження належного йому автомобіля. Заочним рішенням Тисменицького районного суду від 23 червня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , 60 000 (шістдесят тисяч) грн 00 коп. вартості проданого автомобіля та 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволення позову, посилаючись на допущення порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що з 2017 року користувався автомобілем ВАЗ-2107, реєстраційний номер НОМЕР_3 на підставі доручення від 25.04.2017 року. Дане доручення було укладено для купівлі автомобіля, оскільки ним передано ОСОБА_2 1500 дол США, а останній передав йому технічний паспорт на машину. Після придбання автомобіля ним проведено його ремонт: поміняно праве заднє та переднє крила, капот, кришку багажника, проведено рихтувальні та фарбувальні роботи. Продаж ним автомобіля на підставі доручення є законним, а вимога про повернення 60 000 грн за вказаний автомобіль є передчасною. 04 січня 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечив. Вказує, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала . За змістом довіреності від 25 квітня 2017 року позивач уповноважив відповідача управляти та розпоряджатись (продавати) належним йому автомобілем ВАЗ 210700-20 2008 року випуску за ціною та на умовах за власним розсудом, в тому числі, одержувати належні йому гроші. На підставі цієї довіреності 12 вересня 2018 року відповідач зняв з обліку зазначений автомобіль з метою подальшої його реалізації та 12 вересня 2018 року вказаний транспортний засіб було перереєстровано на нового власника шляхом укладення договору купівлі-продажу від імені позивача та отримання коштів в сумі 60 000,00 грн. Таким чином, отримання відповідачем грошових коштів за укладеним правочином (договором купівлі-продажу) обумовило виникнення у нього обов`язку передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення. У судовому засіданні ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, просить задовольнити цю скаргу. Представник ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечив, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим. Заслухавши доповідь судді, пояснгення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав. Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами. Таким чином, визначено дії повіреного по закінченню виконання договору доручення, зокрема, негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення Висновок суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Судом встановлено, що на підставі довіреності, виданої ОСОБА_2 25.04.2017 року, останній уповноважив ОСОБА_3 укладати правочини щодо розпорядження належним йому автомобілем марки «ВАЗ», модель 210700-20, тип-легковий седан В, випуску 2008 року, номер шасі (кузова): НОМЕР_1 (а.с.13). На підставі цієї довіреності 12 вересня 2018 року ОСОБА_4 продав вказаний автомобіль ОСОБА_5 (а.с.6) Відповідно до п. 3 Договору ціна продажу автомобіля становить 60 000 грн. Згідно відомостей з державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_2 про суми виплачених доходів та утримання податків, у третьому кварталі 2018 року встановлено продаж автомобіля у сумі 60 000 грн. (а.с.11) Загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України. До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення. Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів. Згідно з Порядком здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод. Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС. У разі продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, філією суб`єкта господарювання або уповноваженим дилером, крім акта приймання-передачі підприємства-виробника, покупцеві видається акт приймання-передачі, що укладається між суб`єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером. Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану. У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі. Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт). Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України. За частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України). Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами. Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов`язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (частина перша статті 1004 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення. Таким чином, законодавством чітко визначено дії повіреного по закінченню виконання договору доручення, зокрема, негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення. За змістом довіреності від 05 квітня 2017 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 управляти та розпоряджатись належним йому автомобілем марки «ВАЗ», модель 210700-20, тип-легковий седан В, випуску 2008 року, номер шасі (кузова): НОМЕР_1 . ОСОБА_3 продав вказаний автомобіль ОСОБА_5 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 12 вересня 2018 року. Відповідно до умов договору вартість автомобіля склала 60 тис. грн. Таким чином, отримання ОСОБА_3 грошових коштів за укладеним правочином обумовило виникнення у нього обов`язку передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення. Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_3 60 000 грн, судом першої інстанції вірно враховано, що останнім не виконано обов`язку щодо повернення належних позивачу коштів. Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що 05 квітня 2017 року ОСОБА_2 видав йому доручення як укладений договір купівлі-продажу автомобіля, а ним передано ОСОБА_2 1500 дол США, так як спростовуються частиною третьою статті 244 ЦК України, оскільки довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Також у матеріалах справи відсутні письмові докази щодо передачі ОСОБА_3 ОСОБА_2 1500 дол США за автомобіль. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Ціна позову в даній справі становить 60 000 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2189 грн*100=218 900 грн). Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Заочне рішення Тисменицького районного суду від 23 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст складено 29 січня 2021 року. Судді: В.Д.Фединяк І.В.Бойчук В.А.Девляшевський