Постанова Київський апеляційний суд № 367/5585/20

справа № 367/5585/20 головуючий у суді І інстанції Оладько С.І. провадження № 22-ц/824/171/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Нежури В.А., Саліхова В.В., з участю секретаря Мариненко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП. 15.09.2020 року позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль «MERCEDES - BENZ» ML 270 CDI, д.н.з НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 . Заява обґрунтована тим, що накладення арешту на вказаний автомобіль є єдиною можливістю реального виконання рішення суду, шляхом відшкодування спричиненої шкоди за рахунок вартості цього автомобіля, оскільки відповідач не має місця роботи та джерел фінансування. Невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, не з`ясування всіх фактичних обставин справи, просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити заяву. При цьому, апелянт зазначає, що суд не повідомив сторону позивача про час розгляду заяви про забезпечення позову. Вказує, що суду надано докази того, що існує реальна можливість відчуження вказаного автомобіля, а накладення арешту на автомобіль є єдиним способом забезпечення виконання судового рішення. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Однак, відзив до суду не надійшов. В судовому засіданні представник позивача, адвокат Клімов І.А., просив апеляційну скаргу задовольнити. Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявниця не надала до суду доказів тих обставин, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулась до суду. Крім того, не надано належних та допустимих доказів тих обставин, що відповідачі є власниками зазначеного автомобіля. Згідно ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п.1,2 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчинення певних дій. Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогам. Співмірність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахування співвідношення прав, про захист яких просить заявник, та інтересів інших учасників судового процесу. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Таким чином, постановляючи ухвалу, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, повністю дотримався вимог ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України, положень постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Докази того, що невжиття заходів забезпечення позову, саме способом про який ставить питання заявник, якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду позивачем не надано. ОСОБА_1 не наведено обґрунтованих мотивів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній цивільній справі або вподальшому під час його виконання. Крім того, колегія суддів враховує, що майно, на яке просить накласти арешт позивач не є предметом даного спору та відсутні належні та допустимі докази його належності відповідачам. Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив накласти арешти на автомобіль «MERCEDES - BENZ» ML 270 CDI, д.н.з НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Натомість, до заяви про забезпечення позову надає ксерокопію технічного паспорту на автомобіль, згідно якого ОСОБА_2 є власником автомобіля «MERCEDES - BENZ», C200К, д.н.з НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 . А відтак, колегія суддів, критично оцінює доводи апелянта про те, що відповідач може продати вказаний автомобіль, що утруднить виконання рішення суду, оскільки належні та допустимі докази, що підтверджуються право власності відповідача на автомобіль суду не надано. Одночасно, колегія суддів враховуючи ціну позову вважає, що такий спосіб забезпечення не може вважатися співмірним із заявленими позовними вимогами. Посилання апелянта на розгляд заяви без повідомлення сторони позивача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки згідно ч.1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається без повідомлення учасників справи. За таких, обставин вказані доводи не є підставою для скасування судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального та матеріального права при його постановленні, зокрема, ст. 149-153 ЦПК України, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2020 року залишити без задоволення. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 16 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: В.А. Нежура В.В. Саліхов