Постанова Київський апеляційний суд № 753/2848/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 січня 2021року м. Київ Справа № 753/2848/19 Провадження: № 22-ц/824/1242/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Орлової Ольги Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Трусової Т.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, в с т а н о в и в: У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він із ОСОБА_1 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 02.12.2000 року відділом державної реєстрації актів про шлюб Сімферопольського міського управління юстиції АРК, актовий запис № 1122. Неповнолітніх дітей, що перебувають на утриманні подружжя, немає. Спільне життя сторін не склалося, оскільки у них різні погляди на життя, а також на вирішення питань, що постають у сімейному житті, шлюбні відносини припинені та спільне господарство не ведеться. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року позов ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, зареєстрований 02.12.2000 року відділом державної реєстрації актів про шлюб Сімферопольського міського управління юстиції АРК, актовий запис № 1122, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , розірвано. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 27 жовтня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Орлова О.В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального правата неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати заочне рішеннясуду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що позивач, звертаючись до суду щодо питання визначення підсудності поданого ним позову, приховав той факт, що обидві сторони проживають за межами України, а тому підсудність даного спору була визначена не у відповідності до вимог ст. 29 ЦПК України, що на її думку є самостійною підставою для скасування заочного рішення. Окрім того, позивач в усіх процесуальних документах вказав адресу відповідачки АДРЕСА_1 , за якою ОСОБА_1 ніколи не проживала. Матеріали справи не містять доказів того факту, що судова повістка від 25.08.2020 року про виклик у підготовче судове засідання була отримана саме ОСОБА_1 . Також матеріали справи не містять запитів та відповідей з органів реєстрації місця проживання сторін. Судове повідомлення про виклик ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 02.03.2020 року, направлене за адресою АДРЕСА_1 , містить напис «вручено», однак в той час відповідачка перебувала поза межами країни. Окрім того, дане поштове відправлення взагалі не зареєстроване в системі Укрпошти. Також зазначила про те, що на офіційному веб-сайті «Судова влада України» було допущено помилку у зазначенні прізвища відповідачки. Наведене свідчить, що відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи та не мала можливості дізнатись про його існування через пошукову систему сайту «Судова влада України». Ухвалами Київського апеляційного суду від 17грудня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції. На його думку, відповідачкою не надано жодних доказів, які б підтверджували юридичні (негативні) наслідки, які для неї створило оскаржуване судове рішення. В апеляційній скарзі відповідачкою не наведено заперечень проти позову, не порушено питання про відновлення шлюбних стосунків, має місце лише посилання на її неналежне повідомлення про розгляд справи. Вказував, що відповідачка звернулась до сімейного суду в Данії з питанням розірвання шлюбу, що свідчить про обопільну згоду чоловіка та дружини розірвати шлюб. ОСОБА_1 також не заперечується, що не зважаючи на існування судового рішення про розірвання шлюбу в Україні, в Данії триває судовий процес про утримання з нього, позивача, аліментів. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні адвокат Орлова О.В. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просила її задовольнити. Адвокат Осадчий П.Ю. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 , звертаючись до суду із вказаним позовом, зазначив, що фактичні шлюбні відносини між ним та ОСОБА_1 припинені, спільне господарство ними не ведеться, примирення між ними неможливе, подальше спільне життя суперечить його інтересам. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 02.12.2000 року відділом державної реєстрації актів про шлюб Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, актовий запис № 1122. Неповнолітніх дітей у сторін немає. Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина 1статті 24 СК України). Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з частиною 2 статті 104, частиною 3 статті105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно достатті 110 СК України. За змістом частини 3 статті 109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до частини 1 статті 110, статті 112 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Незгода будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання такого шлюбу. Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі № 569/458/18. Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суд першої інстанції, ураховуючи те, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідачка жодних заперечень не надала, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви позивача про розірвання шлюбу. Відповідачкою в поданій нею апеляційній скарзі не заперечується, а навпаки підтверджується той факт, що вона і ОСОБА_2 припинили підтримувати сімейно-шлюбні відносини. Окрім того, зазначається, що на розгляді в сімейному суді Данії наразі перебуває справа про стягнення з чоловіка (позивача) аліментів на її утримання. Незважаючи на розбіжності в поясненнях сторін щодо періоду, з якого сторони перестали підтримувати шлюбні стосунки, той факт, що сім`я сторін перестала фактично існувати, позивачем та відповідачем визнається. Будь-яких доказів, відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, які б спростовували позовні вимоги, відповідачкою суду надано не було, а тому підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 у суду немає. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності, слід зазначити наступне. Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом(частина 1статті 27 ЦПК України). Позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них (частина 2 статті 28 ЦПК України). Відповідно до статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченомустаттею 33цього Кодексу, одноособово. Як убачається зі змісту позову про розірвання шлюбу, ОСОБА_2 на час розгляду вказаної справи визначив своє місцезнаходження/проживання у АДРЕСА_2 , місцем реєстрації відповідачки зазначив: АДРЕСА_1 . Ураховуючи, що місцем реєстрації проживання відповідачки є Автономна республіка Крим, ОСОБА_2 порушив питання про визначення підсудності поданого ним позову на підставі положень статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Статтею 23 ЦПК України визначено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, та забезпечення розгляду цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва. Ураховуючи, що до компетенції апеляційного суду належить вирішення питання підсудності у справах, підсудних місцевим загальним судом, розташованим на території АРК та м. Севастополя, Київський апеляційний суд визначив Дарницький районний суд м. Києва для розгляду даної справи. Необґрунтованими є посилання відповідачки на її постійне проживання в Данії, оскільки дозвіл посольства Данії на проживання та довгострокову візу D- свідчить лише про надання права перебування на території країни в період більше 3 місяців, але не більше 1 року. Перебування відповідачки на території України також підтверджується відповіддю Державної прикордонної служби Головного центру обробки спеціальної інформації від 12.08.2020 року, згідно якої ОСОБА_1 перебувала на території України у листопаді-грудні 2015 року, липні 2016 року, листопаді 2016 року, травні, червні, жовтні, листопаді 2018 року, листопаді 2019 року (а.с. 127, 171). Окрім того, відповідачкою в апеляційній скарзі зазначено, що справа про отримання нею дозволу на проживання в Данії наразі перебуває на розгляді у відповідних державних органах Данії. Наведене не спростовує факту проживання як її, так і її чоловіка в Україні як на час подання позову у даній справі, так і на час розгляду такої справи по суті, а тому підстав для визначення підсудності цієї справи в порядку статті 29 ЦПК України у суду не було. Таким чином, доводи скаржниці про те, що порушення правил визначення підсудності даного спору є самостійною підставою для скасування заочного рішення колегія суддів відхиляє як безпідставні та необґрунтовані. В той же час, на думку колегії суддів заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідачки ОСОБА_1 судом першої інстанції про розгляд справи, що позбавило її права на висловлення власної позиції з приводу порушеного питання та подання до суду відповідних доказів. Як зазначено вище, позивач у позовній заяві зазначив місце реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , а адресу для листування зазначив: АДРЕСА_4 , кв.

3. Із матеріалів справи убачається, що повістки про виклик до суду направлялись відповідачці за адресою для листування (а.с. 36,45). Також в матеріалах справи міститься рекомендований лист про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 29 січня 2020 рокуза адресою АДРЕСА_1 , з повідомленням про розгляд справи, призначений на 02.03.2020 року (а.с.46). У зв`язку з неявкою всіх учасників процесу судом першої інстанції 02 березня 2020 року було ухвалено заочне рішення. Однак, згідновідповіді Державної прикордонної служби Головного центру обробки спеціальної інформації від 12.08.2020 року, ОСОБА_1 в останнє виїхала за межі України 30.11.2019 року, даних про в`їзд на територію України після зазначеної дати до 11 серпня 2020 року немає (а.с. 127). За таких підстав, вважати що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи про розірвання шлюбу неможна, оскільки остання з листопада 2019 року по серпень 2020 року фактично перебувала поза межами України. Відповідно до п.3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. За наведених обставин, заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 березня 2020 рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 . Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Орлової Ольги Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Шлюб, зареєстрований 02.12.2000 року відділом державної реєстрації актів про шлюб Сімферопольського міського управління юстиції АРК, актовий запис № 1122, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвати. Позивач ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 . Відповідач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 27 січня 2021 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль