Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/19101/20

Справа № 127/19101/20 Провадження № 22-ц/801/116/2021 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк К. П. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2021 рокуСправа № 127/19101/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач), суддів Ковальчука О. В., Панасюка О. С., учасники справи: позивач (особа яка подала апеляційну скаргу) Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2020 року, ухвалене у складі судді Гуменюка К. П. в м. Вінниця, дата складення повного рішення відповідає даті його постановлення, - в с т а н о в и в: У вересні 2020 року позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи вимоги тим, що 12 березня 2012 року ОСОБА_1 підписала заяву № б/н, у зв`язку з чим їй було відкрито кредитний рахунок та видано кредитну картку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. В порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 15 липня 2020 року становить 12 534 грн 75 коп., з яких: 10 468 грн 66 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 2 066 грн 09 коп. - пеня за прострочене зобов`язання, які позивач просить стягнути із відповідача на його користь у примусовому порядку. Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що відповідачем було погашено тіло кредиту, однак ці кошти були зараховані позивачем в рахунок погашення відсотків, хоча у анкеті-заяві відсутня домовленість сторін про сплату відсотків та відповідальність за прострочене зобов`язання, а надані позивачем копії «Умов та правил надання банківських послуг» не містять підпису відповідача та не можуть слугувати підтвердженням, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного 12 березня 2012 року Договору, що позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог та розміру заборгованості. З таким судовим рішенням не погодився позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та 27 листопада 2020 року подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем була надана до суду копія заяви - анкети б/н від 12 березня 2012 року, у якій вказано про згоду ОСОБА_2 на укладення договору, засвідчену її особистим підписом. Позивач вважає доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем договору, який складається не лише із заяви позичальника, а й з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів. Зазначає, що підписанням анкети заяви позичальник виявив бажання отримати кредитні кошти та підтвердив, що він ознайомлений і погоджується з Умовами та Тарифами банку, які є складовою частиною кредитного договору, та що яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору. Вважає, що відповідач підписуючи анкету - заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості за договором, в тому числі відсотків та пені, висловила свою згоду з формою договору та його умовами, визнала свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , впродовж встановленого апеляційним судом строку, не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. По справі встановлено наступні обставини: - 12 березня 2012 року відповідач ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, у якій зазначено, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правила надання банківських послуг, а також Тарифами, становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 26); - на підтвердження погодження умов кредитування позивачем надано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с. 27) та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ ПРИВАТБАНКу (а.с. 28 - 52); - відповідно до нової редакції статуту АТ КБ «ПРИВАТБАНК» останнє є правонаступником за всіма правами і обов`язками ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а. с. 60 - 61); - згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 15 липня 2020 року - 12 534 грн 75 коп., з них: 10 468, 66 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2 066, 09 грн - пеня за прострочене зобов`язання (а. с. 18). Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. На цю обставину звернула увагу Велика палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 12 березня 2012 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даній заяві взагалі відсутні дані про суму кредитного ліміту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 12 березня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначених банком розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин і правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (12 березня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), в якій предметом розгляду були подібні правовідносини, зауважила, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети заяви, оскільки за умови що вони не містять підпису позичальника, немає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Тобто при вирішенні спору суд повинен з`ясувати які саме умови включені в заяву позичальника. У анкеті-заяві від 12 березня 2012 року, підписаній сторонами, не визначено базовий розмір процентної ставки не передбачено розмірів процентів, неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сторони не погодили умови договору по нарахуванню процентів та пені, а надана позивачем копія Анкети - заяви (а.с. 26) не є доказом того, що при отриманні кредитної картки ОСОБА_2 погодила умови кредитування з визначенням процентів, пені, штрафних санкцій, а відтак немає підстав і для стягнення цих сум із відповідача. Отже, при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» не дотрималось вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими. Зазначені обставини правильно встановлені судом першої інстанції, отже суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку пені. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було повернуто грошові кошти на загальну суму більшу, ніж ним було взято у користування, однак, при погашенні заборгованості відповідачем внесені грошові кошти направлялися банком не на погашення тіла кредиту, а на погашення заборгованості по відсоткам. Суд першої інстанції вірно зауважив, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 31.05.2020 року (а. с. 17) позивач обраховує погашення відповідачем заборгованості за поточним тілом кредиту у сумі 3 014, 63 грн + погашення заборгованості за простроченим тілом кредиту - 7 569 грн, тобто, загальна сума погашеного відповідачем тіла кредиту обрахована Банком у сумі = 10 583,63 грн. Крім того, із сплачених відповідачем на погашення заборгованості коштів сума 6 708, 30 грн була зарахована на погашення пені, сплата якої договором не передбачена, про що йшлося вище. Також, відповідно до колонки № 3 розрахунку заборгованості під назвою «витрати клієнтом кредитних коштів» відповідачем отримано кредитних коштів на загальну суму 9 679, 28 грн, а із колонки № 21 під назвою «сума погашення за наданим кредитом», вбачається що відповідачем на погашення заборгованості сплачено Банку грошові кошти у розмірі - 17 291, 93 (загальна сума погашення відповідачем % і пені, визначена позивачем у розрахунку, також становить - 17 291,93) грн, з яких банком самостійно списано з рахунку на погашення не передбачених договором відсотків (колонка № 4 «відсотки погашені за рахунок кредита») 10 543, 24 грн, ще 6 708, 30 грн зараховано на погашення пені, сплата яких також не передбачена кредитним договором, що є неправомірним. Отже з наведеного розрахунку слідує, що банком з кредитного рахунку відповідача здійснювалося списання кредитних коштів на погашення відсотків та пені, сплата яких не передбачена кредитним договором. Зазначена обставина підтверджується випискою за договором № б/н станом на 16 липня 2020 року, з якої вбачається, що після списання відсотків за використання кредитного ліміту відповідно зменшувався залишок коштів на рахунку на суму такого списання, тим самим збільшувалась заборгованість відповідача за тілом кредиту /а.с. 19 - 23/. Таким чином, враховуючи ту обставину, що сторони не досягли домовленості при підписанні анкети заяви про приєднання (а.с. 26) щодо розміру та порядку нарахування процентів і пені, висновок суду першої інстанції про те, що кошти внесені відповідачем на погашення отриманого кредиту були безпідставно зараховані банком на погашення відсотків, тому їх необхідно врахувати як погашення відповідачем заборгованості за тілом кредиту, є вірним, отже суд правомірно визначив відсутність заборгованості по тілу кредиту шляхом різниці між використаними кредитними коштами та коштами, повернутими позичальником, та обґрунтовано відмовив банку у стягненні заборгованості в повному обсязі. Отже враховуючи, що фактично отримані позичальником кошти повернуті Банку в добровільному порядку, а тіло кредиту відповідачем повністю погашене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту. Такий висновок районного суду узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду по справі № 545/2248/17 від 02 жовтня 2019 року. Твердження заявника в апеляційній скарзі про те, що відповідач користувався кредитними коштами, частково погашаючи заборгованість за кредитом, тим самим погодився з умовами кредитного договору з Банком, спростовується наданим позивачем розрахунком щодо погашення заборгованості за кредитом та анкетою-заявою. Відтак, апеляційний суд дійшов до переконання що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та зводяться до власного тлумачення норм закону, що регулюють дані правовідносини, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з`ясованих обставин справи (ст. 375 ЦПК України). Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правилами пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії. З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій, з огляду на розмір заборгованості становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України). Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» між сторонами не розподіляються. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуюча Т. М. Шемета Судді: О. В. Ковальчук О. С. Панасюк