Постанова 4815 № 563/1101/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2021 року м. Рівне Справа № 563/1101/19 Провадження № 22-ц/4815/90/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструк С.В.,Ковальчук Н.М., секретар судового засідання: Шептицька С.С. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Корецька районна державна нотаріальна контора, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2020 року, ухвалене в складі судді Загородько Н.А., повний текст рішення складено 21 жовтня 2020 року у справі № 563/1101/19, в с т а н о в и в : У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Корецька районна Державна нотаріальна контора про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина. 02 квітня 2015 р. ОСОБА_4 залишила заповіт, згідно якого заповіла позивачу ОСОБА_1 , земельну ділянку площею 1,84 га, що розташована на території Даничівської сільської ради; земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності КСП «Батьківщина» села Даничів Корецького району Рівненської області розміром 2,80 га. Крім того, 27 вересня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, у відповідності до якого заповіла відповідачу ОСОБА_2 належні їй земельні ділянки площею 0,5356 га, 0,9 га та 0,5026 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Даничівської сільської ради і ОСОБА_2 прийняла спадщину в розмірі 7/8 частки земельних ділянок. Вважає, що земельні ділянки площею 0,5026 га, 0,5356 га та 0,9 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Даничівської сільської ради, що ОСОБА_4 заповіла відповідачу ОСОБА_2 згідно заповіту від 27 вересня 2013 р. та земельна частка (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності КСП «Батьківщина» села Даничів Корецького району Рівненської області розміром 2,80 га, що ОСОБА_4 заповіла позивачу, згідно заповіту від 02.04.2015 р. є одним і тим самим спадковим майном. Оскільки, заповіт складений ОСОБА_4 від 02 квітня 2015 р., скасовує заповіт, що складений ОСОБА_4 27 вересня 2013 року, то оскаржувані свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 видані на підставі скасованого заповіту. Просить суд про задоволення позовних вимог. Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2020 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Корецька районна Державна нотаріальна контора про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити. Покликається на те, що право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності КСП "Батьківщина" села Даничів Корецького району Рівненської області розміром 2,80 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яке заповіла їй ОСОБА_4 згідно заповіту від 02 квітня 2015 року трансформувалося у право власності на земельну ділянку площею 0,5356 га за кадастровим номером 5623082000:02:006:0097; земельну ділянку площею 0,5026 га за кадастровим номером 5623082000:02:001:0380 та земельну ділянку площею 0,9000 га за кадастровим номером 5623082000:02:006:0098 Окрім того, вказує, що земельні ділянки площею 0,5026 га, 0,5356 га, та 0,9 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Даничівської сільської ради, що заповідані ОСОБА_4 відповідачу ОСОБА_2 згідно заповіту від 27 вересня 2013 року та право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності КСП "Батьківщина" села Даничів Корецького району Рівненської області розміром 2,80 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що ОСОБА_4 заповідані позивачу згідно заповіту від 02 квітня 2015 року становлять один і той самий склад спадщини, тобто є одним і тим самим спадковим майном. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи останньої, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без зміни. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає. Установлено, що згідно заповіту складеного 27 вересня 2013 року, який посвідчений секретарем Даничівської сільської ради Корецького району Рівненської області, ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_2 належні їй земельні ділянки площею 0,5356 га, 0,9 га та 0,5026 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на території Даничівської сільської ради. Відповідно до заповіту складеного 02 квітня 2015 року ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 1,84 га., що розташована за адресою: Рівненська область, Корецький район, територія Даничівської сільської ради, цільове призначення якої: для ведення особистого селянського господарства; земельну частку пай у землі, яка перебуває в колективній власності КСП "Батьківщина" села Даничів Корецького району Рівненської області розміром 2,80 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі. Суд вважає, що в заповіті зазначена одна земельна ділянка, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА №056722 від 28 липня 2005 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. 29.05.2015 року ОСОБА_2 звернулась до Корецької районної ДНК із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 . 08 вересня 2016 року ОСОБА_2 отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 560, № 561, № 562 на 7/8 частки земельних ділянок: площею 0,5356 га під кадастровим номером 5623082000:02:006:0097; 0,5026 га під кадастровим номером 5623082000:02:001:0380 та 0,9000 га під кадастровим номером 5623082000:02:006:00980. 07.10.2015 року ОСОБА_1 звернулась до Корецької районної ДНК із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 12 грудня 2017 року ОСОБА_1 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 716, № 717 на 7/8 часток земельної ділянки площею 1,3388 га, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку ЯА № 056722, кадастровий номер 5623082000:02:006:0016 та на 7/8 часток земельної ділянки площею 0,5022 га, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку ЯА № 056722, кадастровий номер 5623082000:02:001:0056. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України). Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Згідно вимог статей 66, 67 та 69 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. Нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині. Статтею 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. До інших випадків, які можуть бути підставами визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за рішенням суду, може належати зокрема: визнання заповіту недійсним; визнання відмови від спадщини недійсною; визнання шлюбу недійсним; порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Подібні висновки щодо застосування статті 1301 ЦК України у подібних правовідносинах викладено в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 23 вересня 2020 року в справі № 742/740/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 752/8119/17-ц (провадження № 61-9018св20). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Установлено, що відповідач ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 , у строк, визначений статтею 1270 ЦК України, звернулася до нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини, свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 видано у відповідності до вимог статей 1296, 1297, 1298 ЦК України, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріусом перевірено факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна та осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині. Докази визнання недійсним, складеного 27 вересня 2013 року заповіту в матеріалах справи відсутні. При цьому, позивачем не доведено, а судом не встановлено підстав, передбачених статтею 1301 ЦК України, для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Доводи позивача про те, що земельні ділянки площею 0,5026 га, 0,5356 га, та 0,9 га згідно заповіту від 27 вересня 2013 року та право на земельну частку (пай) розміром 2,80 га згідно заповіту від 02 квітня 2015 року є одним і тим самим спадковим майном, спростовані наявним в матеріалах справи рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 09 вересня 2017 року у справі № 563/746/17, яким встановлено, що дані земельні ділянки не охоплені заповітом від 02 квітня 2015 року. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Враховуючи вищенаведене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недійсними, виданих ОСОБА_2 08 вересня 2016 року свідоцтв про право на спадщину за заповітом за № 6700927, № 6623393, № 6703673. Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2020 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 28 січня 2021 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Ковальчук Н.М.