LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Дніпровський апеляційний суд191/4074/19

від 19.01.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/973/21 Справа № 191/4074/19 Суддя у 1-й інстанції - Кухар Д. О. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 53 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заробітної плати на час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И Л А : У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 01 квітня 2013 року він був прийнятий за переведенням на посаду заступника начальника загону по Запорізькому регіону відокремленого структурного підрозділу «Перший загін воєнізованої охорони «Державного підприємства «Придніпровська залізниця». 01 січня 2014 року посада заступник начальника загону по Запорізькому району перейменована у заступник начальника загону. Позивач зазначає, що державне підприємство «Придніпровська залізниця» з 01 грудня 2015 року реорганізовано шляхом злиття у публічне акціонерне товариство» Українська залізниця» та утворено регіональну філію «Придніпровська залізниця». З 01 грудня 2015 року відокремлений структурний підрозділ «Перший загін воєнізованої охорони» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» реорганізовано шляхом перетворення у структурний підрозділ «Дніпропетровський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». З 15 листопада 2016 року структурний підрозділ «Дніпропетровський загін воєнізованої охорони» перейменовано у структурний підрозділ «Дніпровський загін воєнізованої охорони». 28 лютого 2018 року позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за ст. 38 КЗпП України. За рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2018 року позивач з 01 березня 2018 року був поновлений на посаді заступника начальника загону. З 27 грудня 2018 року Регіональну філію «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» перейменовано в регіональну філію «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». На підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2019 року у справі №191/1953/18 запис у трудовій книжці за № 23 визнаний недійсним. Наказ від 22 грудня 2018 року № НОК 1220/ОC скасований. Вважати звільнення з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію 28 лютого 2018 року на підставі наказу від 23 лютого 2018 року № НОК-169/ОС (запис 25 від 22 квітня 2019 року). Під час повторного звільнення з роботи 22. квітня 2019 року з ним був проведений розрахунок за час його роботи на посаді заступника начальника загону, але цей розрахунок був неповним і відповідач повністю не розрахувався з ним до даного часу. Так, рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2018 року позивач був поновлений на посаді заступника начальника загону з 01 березня 2018 року. Рішення в цій частині підлягає негайному виконанню. На виконання вимог закону 12 грудня 2018 року позивач отримав в Синельниківському міськрайонному суді Дніпропетровської області виконавчий лист про поновлення його на роботі на посаді заступника начальника структурного підрозділу «Дніпровський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». 13 грудня 2018 року він здав цей виконавчий лист відповідачу, про що мається відмітка на копії виконавчого листа, і з цієї дати приступив до роботи. Під час його звільнення відповідач не виплатив йому заробітну плату за час проходження ним медичного огляду за направленням, виданому ним йому. Позивач вважає, що в даному випадку відповідач допустив подвійне порушення вимог законодавства про працю, а саме: видав йому 13 грудня 2018 року посвідчення заступника начальника загону і направив його на періодичний медичний огляд згідно з наказом МТтЗУ №240 від 29 квітня 2010 року, відповідач не виплатив йому середній заробіток за 13-19 грудня 2018 року; отримавши 13 грудня 2018 року від позивача копію рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2018 року та виконавчий лист про негайне поновлення його на посаді заступника начальника загону, відповідач тільки 22 грудня 2018 року видав наказ № НОК-1220/ОС про поновлення його на посаді заступника начальника загону. Однак, він був включений в табель обліку робочого часу лише з 27 грудня 2018 року. Саме з цього часу відповідач почав нараховувати заробітну плату, яку позивач отримав під час повторного свого звільнення. Позивач вважає, що відповідач допустив затримку у виконанні рішення суду про поновлення на роботі, внаслідок чого у період часу з 13 грудня 2018 року по 26 грудня 2018 року включно відповідач не нарахував та не сплатив йому заробітну плату, хоча в цей період часу позивач фактично проходив медичний огляд, щоденно виходив на роботу, направлявся адміністрацією у відрядження до Запорізької філії тощо. Вважає, що в даному випадку відповідно до ст. 116 КЗпП України часом затримки у виконанні рішення суду та у нарахуванні і виплаті йому заробітної плати слід вважати період з 22 квітня 2019 року (коли він був повторно звільнений і коли при звільненні відповідач не видав йому всі належні суми на день звернення до суду, тобто, до 27 жовтня 2019 року. Протягом розгляду цієї справи цей термін буде збільшуватися (якщо відповідач добровільно не розрахується з нею за цей час). З 23 квітня 2019 року по 27 жовтня 2019 року минуло 188 календарних днів, з яких робочих днів - 136 (календар робочих днів у 2019 році). Тривалість одного робочого дня - 8 годин, тому затримки у виплаті належної йому заробітної плати складає 1 088 робочих годин. Згідно довідки, наданою відповідачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» його середньо годинна заробітна плата складала 127,66 грн., атому середня заробітна плата за період з 23 квітня 2019 року по 27 жовтня 2019 року складає 138 894,08 грн. ( 127,66 грн. х 1 088 годин). Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 квітня 2019 року по день фактичного виконання рішення суду із розрахунку по 127,66 грн. за кожну робочу годину без утримання встановлених податків та інших обов`язкових платежів, в розмірі 329870,44 грн.. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі та стягнуто на його користь з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 квітня 2019 року по 01 вересня 2020 року по 127,66 грн. за кожну робочу годину, в розмірі 329870,44 грн.. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що відповідачем були порушені вимоги ст. 116 КЗпП України в частині несвоєчасного проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільнені, а тому до відповідача підлягає застосуванню відповідальність, встановлена ст. 117 КЗпП України, а саме ч.2 даної статті, якою передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. В апеляційній скарзі акціонерне товариство "Українська залізниця" посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач фактично не приступав до виконання своїх трудових обов`язків, так як направлення на проходження медичного огляду жодним чином не може бути доказом допущення його до роботи, оскільки висновок медичної комісії є підставою для висновку щодо можливості виконання трудових обов`язків на посаді, на яку був поновлений позивач. Крім того, апелянт вказує, що рішення суду від 12 грудня 2018 року було скасоване постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2019 року, а тому суд в порушення ст. 236 КЗпП України ухвалив рішення про стягнення сум середнього заробітку у зв`язку із затримкою виконання рішення про поновлення його на роботі як не законно звільненого працівника. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, так як він суперечить нормам матеріального та процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що з копії трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що 01 квітня 2013 року він був прийнятий за переведенням на посаду заступника начальника загону по Запорізькому регіону відокремленого структурного підрозділу « Перший загін воєнізованої охорони Державного підприємства «Придніпровська залізниця». 01 жовтня 2014 року посада заступник начальника загону по Запорізькому району перейменована у заступник начальника загону. Згідно Наказу № НОК-169/ОС від 23 лютого 2018 року ОСОБА_1 звільнено 28 лютого 2018 року з посади заступника начальника структурного підрозділу «Дніпровський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, ст.38 КЗпП України. Встановлено, що рішенням Синельниківського міськрайонного суду від 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді заступника начальника структурного підрозділу «Дніпровський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 вересня 2018 року по 12 грудня 2018 року в розмірі 96003,29 грн.. 22 грудня 2018 року було видано Наказ № НОК-1220/ОС, згідно якого ОСОБА_1 поновлено з 01 березня 2018 року на підставі заступника начальника структурного підрозділу «Дніпровський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2019 року рішення Синельниківського міськрайонного суду від 12 грудня 2018 року було скасовано та ухвалено нове рішення, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено. 22 квітня 2019 року до трудової книжки позивача внесено запис та зазначено, що звільненим з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію вважати 28 лютого 2018 року на підставі наказу від 23 лютого 2018 року № НОК-169/ОС. Згідно копії Наказу № НОК-345/ОС від 22 квітня 2019 року було скасовано наказ від 22 грудня 2018 року № НОК-122-/ОС про поновлення ОСОБА_1 з 01 березня 2018 року на посаді заступника начальника структурного підрозділу «Дніпровський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та вважати його звільненим за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію 28 лютого 2018 року на підставі наказу від 23 лютого 2018 року № НОК-169/ОС. Здійснити виплату ОСОБА_1 всіх належних йому сум відповідно до чинного законодавства України. Згідно платіжної відомості №70, ОСОБА_1 на підставі доручення №89 від 28 лютого 2018 року було перераховано 31670,32 грн.. Згідно довідки структурного підрозділу Дніпровського загону воєнізованої охорони Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» № НОР-1/4/939 від 25 серпня 2020 року, оплата праці ОСОБА_1 за весь період перебування його у трудових правовідносинах з регіональною філією здійснювалася згідно з табелями обліку використання робочого часу. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно з ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (частина п`ята статті 235 КЗпП України). Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України. Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися у подальшому. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. У ст. 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. З матеріалів справи вбачається, що рішення районного суду від 12 грудня 2018 року, яким позивача було поновлено на роботі, не набрало законної сили та було скасовано судом апеляційної інстанції 29 березня 2019 року, а тому звільнення здійснено на законних підставах. При цьому, колегія суддів вважає, що скасоване рішення суду не може викликати будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його скасуванням, та у будь-якому разі таке скасоване рішення не може породжувати право позивача на стягнення відповідних сум, передбачених положеннями ст. 236 КЗпП України; інше розуміння правовідносин, що склалися між сторонами, та задоволення позову суперечитиме принципам справедливості судового розгляду. Встановивши, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 березня 2019 року не встановлено порушення трудових прав позивача під час його звільнення, - колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сум середнього заробітку за час затримки розрахунку. Більш того, у розумінні положень ст.236 КЗпП України є те, що право на передбачені цією статтею виплати існує та зберігається виключно в разі незаконності звільнення працівника. Тобто правовою метою цієї статті є додатковий захист трудових прав працівника, який незаконно звільнений. Позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано жодного належного та допустимого доказу, який би вказував на незаконність його звільнення. На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. Оскаржуване рішення як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .. Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягає стягненню судовий збір в сумі 4948,05 грн.. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року - скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заробітної плати на час затримки розрахунку при звільненні відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815) судовий збір в сумі 4948,05 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»