Постанова 4803 № 199/432/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/891/21 Справа № 199/432/20 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Макарова М.О., за участю секретаря судового засідання Мазур Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вердикт Капітал до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, - ВСТАНОВИЛА: У січні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором. Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором №014/108528/3167/73 від 18.08.2006, в розмірі 167 869 (сто шістдесят сім тисяч вісімсот шістдесят дев`ять) грн. 15 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2518 (дві тисячі п`ятсот вісімнадцять) грн. 04 коп. (а.с. 1-5). Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року позов ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором №014/108528/3167/73 від 18.08.2006, в розмірі 167 869 (сто шістдесят сім тисяч вісімсот шістдесят дев`ять) грн. 15 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2518 (дві тисячі п`ятсот вісімнадцять) грн. 04 коп. (а.с. 160-161). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.180-188). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що 18.08.2006 між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/108528/3167/73, згідно якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 29703,00 доларів США зі сплатою 13 % річних (а.с. 7-10). 02.08.2019 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Оксі Банк» укладено договір про відступлення прав вимоги, у відповідності до якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило ПАТ «Оксі Банк», а ПАТ «Оксі Банк» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за договором кредиту №№014/108528/3167/73 (а.с. 22-29). 02.08.2019 між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Оксі Банк» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за договором кредиту №№014/108528/3167/73 (а.с. 30-38). За період користування кредитними коштами, позивальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте, заборгованість позичальника за кредитним договором в повному обсязі не погашена. Станом на 19.12.2019 у відповідача існує заборгованість за кредитним договором в розмірі 167869,15 грн., з яких: 59164,13 грн. - нараховані 3% річних, 108705,02 грн. - подвійна облікова ставка НБУ за період з 19.06.2019 по 19.12.2019. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч умовам кредитного договору, відповідачка не виконала свого зобов`язання - кредитні кошти не повернула, тому дійшов до висновку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 167869,15 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банківський кредит - це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Відповідно до положень ст.ст. 509, 526, 530 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, у тому числі сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов`язку. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України умовами кредитного договору є обов`язок кредитодавця надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц висловлено правовий висновок про те, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився, тому пред`явлені до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий висновок узгоджується і з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, відповідно до якого після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц (провадження N 14-318цс18) міститься висновок про те, що право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За ст. 625 ЦК України, Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до постанови Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі N910/22034/15 стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання кредитор дістає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням. Тому право подати позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за кожен місяць виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних втрат та 3 % річних за користування кредитом, що підлягає стягненню станом на 19.12.2019, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 167869,15 грн. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання. Окремо суд зауважує, докази того, що боржник мав економічну можливість виконати зобов`язання, а кредитор позбавив його можливості виконати належним чином зобов`язання в матеріалах справи відсутні (ч. 2 ст. 613 ЦК України). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. ст. 514,518 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особи за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 в установленому законом порядку не спростовано презумпції правомірності вказаних договорів, які укладено із додержанням вимог ч. 1 ст. 513, ст. 1046, ч. 1 ст. 1047, ч. 2 ст. 207ЦК України та підтверджено первинними документами. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказана заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у зв`язку з порушенням позичальником зобов`язання. Відповідно до ст.617 ч.1 ЦК України передбачено, що у випадку відсутності у боржника необхідних коштів, це не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного позивачем рішення. При вирішенні цієї справи, суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: