Постанова 4855 № 620/2015/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2015/20 Суддя (судді) першої інстанції: Баргаміна Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року (повний текст виготовлено 11 серпня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у Чернігівській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 2510280-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 740,12 грн., № 2510281-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 1068,08 грн., № 2510282-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 25446,95 грн., якими позивачу визначено суму податкового боргу за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки фізичним особам, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, винесені Чернігівським управлінням Головного управління ДПС у Чернігівській області. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0210281-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 1068,08 грн., № 0210282-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 25446,95 грн. В решті позову відмовлено Не погоджуючись з таким рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що належні позивачу будівлі не використовуються за функціональним призначенням, а саме як будівлі промисловості для виготовлення промислової продукції, зокрема, харчової. В тексті апеляційної скарги міститься клопотання про розгляд апеляційної скарги у відкритому судовому засіданні. Щодо заявленого відповідачем клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною другою статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні. 11 січня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому позивач повністю підтримує позицію суду першої інстанції. Зокрема, позивач вказує, що в апеляційній скарзі відповідач жодним чином не мотивував, які саме порушення норм матеріального чи процесуального права допущені порушені судом першої інстанції, які є підставою для скасування рішення суду. Суть апеляційної скарги зводиться до тлумачення норм чинного податкового законодавства. Більше того, відповідач фактично погоджується з висновками суду першої інстанції, в тому числі і посилаючись на практику Верховного Суду, однак робить протилежний висновок, няіким чином його не обґрунтовуючи. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 26.06.2015, основним видом економічної діяльності якого на час виникнення спірних правовідносин згідно КВЕД є 38.21 «Оброблення та видалення безпечних відходів», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 30.06.2015 та витягом з реєстру платників єдиного податку від 02.11.2018 (а.с. 17-18). Позивач має у власності наступні об`єкти нерухомості: - « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 511,9 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу об`єкту нерухомості від 08.02.2018, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.02.2018 та технічним паспортом (а.с. 20-21, 27, 97-101); - «ІНФОРМАЦІЯ_3» за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1219,6 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу об`єкту нерухомості від 07.07.2017, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.07.2017 та технічним паспортом (а.с. 22-23, 26, 102-108); - « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 1773,6 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.01.2009, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.01.2009 та інвентаризаційною справою (а.с. 24, 25, 93-96). Головним управлінням ДПС в Чернігівській області згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України сформовано податкові повідомлення-рішення, якими визначено позивачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2019 рік, а саме: - № 0210281-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 1068,08 грн. на нерухомість за адресою: АДРЕСА_1 ; - № 0210282-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 25446,95 грн. на нерухомість за адресою: АДРЕСА_2; - № 0210280-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 740,12 грн. на нерухомість за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 13-15). Вважаючи податкові повідомлення-рішення контролюючого органу протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що позивач, маючи у власності об`єкти промисловості - «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1, та «ІНФОРМАЦІЯ_3» за адресою: АДРЕСА_2, та використовуючи їх у своїй господарській діяльності, зокрема, оброблення та видалення відходів, яке є одним із видів промислового виробництва, має право на застосування до нього пільги, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України саме щодо відповідних об`єктів нерухомості. За таких обставин, суд першої інстанції, оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0210281-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 1068,08 грн., № 0210282-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 25446,95 грн. є протиправними та підлягають скасуванню. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Так, відповідачем не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 0210280-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 740,12 грн., відтак колегія суддів вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління ДПС у Чернігівській області. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України. Статтею 266 ПК України регламентовано особливості справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. За приписами підпунктів 266.1.1, 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік нерухомого майна, які не є об`єктом оподаткування (підпункти «а» - «л»). Позивач вважає, що належні йому об`єкти нерухомості відносяться до будівель промисловості, а тому, відповідно до приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідач, в свою чергу, наполягає на відсутності у позивача права на означені пільги, оскільки вважає, що нерухомість, що належить позивачу, не можна віднести до будівель промисловості. Аналізуючи доводи сторін, а також висновки суду першої інстанції і встановлені обставини справи, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України). Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Таким чином, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17. У цій постанові Судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 травня 2018 року (справа № 806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Таким чином, апеляційний суд зазначає, що за наведеного тлумачення положень Податкового кодексу України, під час розгляду цієї справи необхідно встановити, чи відносяться до будівель промисловості об`єкти нерухомості, що належать позивачу, та чи фактично використовував він їх у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво). З`ясування цих обставин є необхідним для висновку щодо наявності чи відсутності у позивача підстав для застосування до нього пільги, передбаченої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця та основним видом економічної діяльності на час виникнення спірних правовідносин якого згідно КВЕД є 38.21 «Оброблення та видалення безпечних відходів». Наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 прийнято та надано чинності Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, згідно розділу 1 якої Класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Відповідно до визначення, наведеного в розділі 4 КВЕД, виробництво - це економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності. Термін «виробництво» призначено не тільки стосовно сільського господарства, добувної або переробної промисловості. Його використовують також стосовно сфери послуг. Для позначення виробництва можуть використовувати і точніші терміни: надання послуг, оброблення, перероблення тощо залежно від сфери діяльності. Обсяг виробництва вимірюють за допомогою різних методів у натуральному чи вартісному вираженні. Процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво». Відтак, суд першої інстанції вірно вказав, що вид економічної діяльності позивача 38.2 «Оброблення та видалення відходів» класифікується в секції E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та є одним із видів промислового виробництва. При цьому, згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, до групи 125 «Будівлі промислові та склади» належить клас 1251 «Будівлі промислові», який включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням та не включає: резервуари, силоси та склади (1252) будівлі сільськогосподарського призначення (1271) комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи та т. ін.), які не мають характеристик будівель (230). Також клас 1251 «Будівлі промислові» включає підклас 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості». З системного аналізу наведених вище положень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належні позивачу об`єкти нерухомості «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1, та «ІНФОРМАЦІЯ_3» за адресою: АДРЕСА_2 віднесені до класу 1251, відносяться до будівель промисловості, на які може бути поширена податкова пільга, передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за умови використання такої нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва будь-якого виду. Відтак, оскільки позивач, маючи у власності вищенаведені об`єкти промисловості та використовуючи їх у своїй господарській діяльності, зокрема, оброблення та видалення відходів, яке є одним із видів промислового виробництва, має право на застосування до нього пільги, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України саме щодо об`єктів нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , та за адресою: АДРЕСА_2 , що повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 820/3556/17. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення - рішення № 0210281-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 1068,08 грн., № 0210282-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 25446,95 грн. є протиправними та підлягають скасуванню. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваних рішень. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Головне управління ДПС у Чернігівській області в апеляційній скарзі обмежились лише викладом обставин та норм права, проте не зазначили та не обґрунтували, у чому саме полягає неправильне застосування (порушення) судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, що саме не було досліджено судом першої інстанції, чи в чому полягає невідповідність висновків суду обставинам справи. Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи відзиву на позовну заяву, яким суд першої інстанції надав оцінку та вірно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року. Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у Чернігівській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 27 січня 2021 року. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді Н.В. Безименна, А.Ю. Кучма