Постанова 4855 № 756/2022/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 756/2022/17 Суддя (судді) першої інстанції: Луценко О.М ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Єгорової Н.М., Федотова І.В., секретаря Вінокурової І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за Заявою ОСОБА_1 про перегляд Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року за виключними обставинами за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про перерахунок пенсії, - В С Т А Н О В И В : Предметом спору у даній справі є визнання протиправним та скасування рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про відмову у проведенні перерахунку призначеної ОСОБА_1 з 29.06.2011 пенсії за вислугою років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії; зобов`язання Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 з 29.06.2011 пенсії відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії, з 01.04.2015 на підставі Довідки Генеральної прокуратури України від 05.12.2016 №18-1709зп, визначивши її у розмірі 90% від 17039 гри. 15 коп. з якого обчислюється пенсія за відповідною посадою без обмеження максимального (граничного) її розміру, з 01.01.2016 на підставі Довідки Генеральної прокуратури України від 05.12.2016 № 18-1710зп, визначивши її у розмірі 90% від 21509 грн. 17 коп. з якого обчислюється пенсія, у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників, без обмеження максимального (граничного) її розміру та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії. Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року позов задоволено частково; визнано неправомірним рішення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії за вислугою років у зв`язку з підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури відповідно до Закону України «Про прокуратуру» на підставі довідки Генеральної прокуратури міста Києва № 18-1710зп від 05.12.2016 року; зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 виходячи з розрахунку 90 % від суми заробітку починаючи з 20.06.2016 року; зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести з 20.06.2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Генеральної прокуратури міста Києва № 18-1710зп від 05.12.2016 року відповідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» виходячи з розрахунку 90 % від суми заробітку за відповідною посадою та виплатити різницю розміру пенсії починаючи з грудня 2015 року без обмеження розміру пенсії; в решті позовних вимог відмовлено. Позивачем Постанова Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року не оскаржувалася. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просив судове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі. Як на підставу відмови у задоволенні адміністративного позову Відповідач посилався на те, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІ, у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. згідно з частиною двадцятою ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. У зв`язку з викладеним, з 01 червня 2015 року пенсії в порядку і на умовах, визначених вищезазначеними законами не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року апеляційну скаргу Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволено; Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позивачем подано Заяву про перегляд за виключними обставинами Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року, в якій він просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю. Заява вмотивована тим, що Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України №7-р(II)/2019 від 13 грудня 2019 року у справі № 3-209/2018(2413/18, 2807/19) за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Більш того, Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України № 5-р(II)/2020 від 20 червня 2020 року у справі № 3-189/2018(1819/18) за конституційною скаргою громадянки України ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII. Як вбачається з п.п. 2.1.2, 2.1.3 п. 2 зазначеного Рішення Другого сенату Конституційного Суду України, складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) також є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Венеційської Комісії, «виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань» (спеціальне Дослідження Венеційської Комісії «Мірило правовладдя», CDL-AD(2016)007, пункт II.B.5.61). Застосована законодавцем у приписі пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII конструкція загалом є сприятливою для виникнення у певної категорії громадян (включно з конкретною - прокурорів) легітимних очікувань і стосовно того, що законодавець ухвалить до 1 червня 2015 року «новий закон» щодо призначення всіх пенсій, і стосовно того, що в ньому буде вирішено питання «спеціальних пенсій», порядку їх призначення та їх розміру. Якби законодавець учинив саме так, ймовірність чого допускав припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII, то не виникло б стану, за якого можна було б говорити про «скасування з 1 червня 2015 року норм щодо пенсійного забезпечення осіб», яким призначення пенсії здійснюється відповідно до тієї низки нормативних актів, що їх зазначено в цьому приписі. Окрім того, приписи абзаців другого й третього пункту 4 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII, що безпосередньо пов`язані з приписом пункту 5 цього ж розділу, створювали додаткові підстави для правомірних (легітимних) очікувань громадян, що Кабінет Міністрів України підготує та внесе на розгляд Верховної Ради України до 1 травня 2015 року проєкт закону щодо призначення всіх пенсій, зокрема спеціальних. Проте ні того (Кабінет Міністрів України не вніс до Верховної Ради України такого законопроєкту), ні іншого (Верховна Рада Україна відповідно не ухвалила такого законопроєкту до 1 червня 2015 року) не відбулося. Цю ситуацію можна розглядати як таку, за якої припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII спричинив виникнення у певної категорії громадян (конкретно - прокурорів) відчуття краху легітимних очікувань, що є несумісним з вимогою юридичної визначеності як складовим елементом принципу верховенства права (правовладдя). Конституційний Суд України звертає увагу на те, що недотримання законодавцем принципу юридичної визначеності як складового елемента принципу верховенства права (правовладдя) спричинило неоднакове застосування судами припису пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII. На підставі наведеного Конституційний Суд України встановив, що припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII не відповідає вимогам юридичної визначеності як складника принципу верховенства права (правовладдя), установленого приписом частини першої статті 8 Конституції України. Відповідно до частини першої ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно з п. 1 частини п`ятої ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. Наявність цієї умови для визнання обставини виключною є обов`язковою. У зв`язку з наведеним колегія суддів дійшла висновку, що обставини на які Заявник посилається, як на підставу перегляду Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року є виключними в розумінні п. 1 частини п`ятої ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України. Як вбачається з матеріалів справи, Позивач з 29 червня 2011 року перебуває на обліку у Відповідача та отримує пенсію згідно Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 12.07.2001 року №1789-XII (надалі - Закон № 1789-XII), в чинній на час призначення Позивачу пенсії редакції, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку; обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком; призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Позивач звернувся до Відповідача з Заявою від 19 грудня 2016 року щодо перерахунку пенсії, за результатами розгляду якої Відповідачем Листом від 18 січня 2017 року №318/06, копія якого наявна в матеріалах справи (Т.1, а.с.25), Позивачу у зазначеному відмовлено. Проте, згідно зі ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно з частиною першою ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. А відповідно до частини першої ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Отже, звуження та обмеження змісту й обсягу конституційних прав шляхом прийняття нових Законів або внесення змін до чинних Законів відповідно до ст. 22 Конституції України не допускається. За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у Рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26 вересня 2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що право Позивача на перерахунок пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе Державою зобов`язань, у зв`язку з чим має застосовуватись законодавство, що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин - призначення Позивачу пенсії, тому як він відпрацював в органах прокуратури необхідний для її отримання час і сподівався що його право на її перерахунок в подальшому гарантовано Державою. У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку, що перерахунок пенсії Позивача має здійснюватись Відповідачем за чинною на час призначення йому пенсії редакцією Закону №1789-XII, а не на час виникнення обставин для її перерахунку, у зв`язку з чим дії Відповідача щодо відмови йому у зазначеному є протиправними. Згідно з частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої Відповідачем не виконано. Відповідно до п. 29 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (надалі Закон № 911-VIII), у Законі України «Про прокуратуру» абзац шостий частини п`ятнадцятої статті 86 доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень». А згідно з п. 2 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №911-VIII, дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року. Відповідно до п.2 частини четвертої ст.368 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що Заява ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами підлягає частковому задоволенню, Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року - скасуванню, а Постанова суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 310, 315, 321, 322, 325, 328, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким апеляційну скаргу Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а Постанову Оболонського районного суду м. Києва від 20 квітня 2017 року - без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код за ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 1280 (одну тисячу двісті вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого Квитанціями від 07 лютого 2017 року №№17,

18. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено в повному обсязі 25.01.2021 року. Головуючий суддя Бабенко К.А. Судді: Єгорова Н.М. Федотов І.В.