Постанова 4824 № 367/4755/15-ц

справа № 367/4755/15-ц головуючий у суді І інстанції Саранюк Л.П. провадження № 22-ц/824/2814/2021 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 січня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Альфа Страхування" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, В С Т А Н О В И В: У липні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ПАТ СК "Альфа Страхування" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. В обґрунтування позовних вимог вказував, що 28 червня 2014 року о 15 годині 55 хвилин в м. Буча на перехресті вулиць Польова та Островського сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої належний йому автомобіль марки Volkswagen Bora, д.н.з. НОМЕР_1 , отримав механічні пошкодження, а позивач внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження. Вказував, що дорожньо-транспортна пригода сталася за таких обставин. 28 червня 2014 року о 15:55 год. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки Subaru, д.н.з. НОМЕР_2 , виїжджаючи з другорядної дороги на головну, порушила правила дорожнього руху, не надала перевагу в русі автомобілю марки Volkswagen Bora, д.н.з. НОМЕР_1 під його керуванням, внаслідок чого відбулось зіткнення з його автомобілем, що призвело до пошкодження автомобілів. Зазначені обставини ДТП підтверджуються постановою Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2015 року у справі № 367/7973/14-п, якою ОСОБА_1 , водія автомобіля марки Subaru, д.н.з. НОМЕР_2 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КупАГІ. Також вказував, що між ОСОБА_1 та ПрАТ СК "Альфа Страхування" був укладений договір (поліс) обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності, діючий на момент ДТП, тобто автомобіль ОСОБА_1 був забезпеченим відповідно до вимог Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Зазначав, що згідно акта № 0982.609.14.01.01 від 19 березня 2015 року дана подія визнана страховим випадком. Листом № 0982.609.14.01.01-0513.03 від 19 березня 2015 ПрАТ СК "Альфа Страхування" повідомив позивача про суму страхового відшкодування у розмірі 50 000 грн, яку він отримав 07 квітня 2015 року. Але, відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку № 9737/1 від 01 жовтня 2014 року вартість відновлювального ремонту його автомобіля, визначена за витратним підходом, становить 175 500,84 грн, з урахування фізичного зносу вартість відновлювального ремонту становить 66 173,89 грн. Також зазначав, що ним були оплачені роботи згідно Замовленню-наряду № ДО-0004180 від 01 жовтня 2014 року по діагностиці ходової системи та розборці моторного відсіку у сумі 360 грн. Посилався на те, що згідно Довідки № 11578 про середню ринкову вартість КТЗ від 12 травня 2015 року середня ринкова вартість автомобілю Volkswagen Bora 2002 року випуску на дату оцінки (12 травня 2015 року) складає - 124 980,69 грн. Вказував, що внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма голови, садна лівої тіминої кості голови, забій лівого передпліччя, що згідно квитанцій документально підтверджених витрат на лікування становить 1 229,41 грн. Зазначав, що ПрАТ СК "Альфа Страхування" не відшкодовані його витрати на лікування та не відшкодовані його витрати на проведення експертного дослідження про середню ринкову вартість в сумі 250 грн, а також не оплачені роботи, виконані згідно Замовлення-наряду № ДО-0004180 від 01 жовтня 2014 року по діагностиці ходової системи та розборці моторного відсіку у сумі 360 грн. Вважав, що у відповідності до ст.ст. 1166, 1187,1194 ЦК України належить стягнути з ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди, заподіяної у зв`язку з пошкодженням автомобіля, яка перевищує ліміт відповідальності ПрАТ СК "Альфа Страхування", у розмірі 75 590,69 грн (124 980,69 грн - 50 000 грн + 250 грн і 360 грн = 75 590,69 грн), а також у відповідності до ст.ст. 23,24 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" належить стягнути з ПрАТ СК "Альфа Страхування", 1229,41 грн - витрати на лікування. Вказував, що своїми незаконними діями ОСОБА_1 спричинила йому матеріальну та моральну шкоду. Нанесення позивачу моральної шкоди полягає у стражданні від втрати автомобіля. Також вказував, що через ДТП з вини ОСОБА_1 позивач отримав закриту черепно-мозкову травму в формі струсу головного мозку, забій лівого передпліччя, що підтверджується довідкою травмпункту № 6557 від 28 червня 2014 року. Через вищезазначене у позивача підвищений тиск та постійні головні болі, болі у лівому передпліччі. Зауважив, що ОСОБА_1 своїми протиправними діями відносно позивача спричинила йому моральну шкоду, оскільки внаслідок спричинення тілесних ушкоджень, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, він зазнав фізичного болю та страждання. Таким чином, позивач оцінював моральну шкоду, спричинену йому ОСОБА_1 через втрату здоров`я та автомобіля, у розмірі 20 000 гривень. У зв`язку з вищевикладеним просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 95 980,69 грн, у тому числі: - 75 590,69 грн матеріальної шкоди; - 20 000 грн моральної (немайнової) шкоди; - 1 003,40 грн судового збору (759,80 грн - за подання позову майнового характеру; 243,60 грн - за подання позову немайнового характеру). Стягнути з ПрАТ СК "Альфа Страхування" на його користь 1 129,41 грн - страхове відшкодування витрат на лікування у відповідності до ст.ст. 23,24 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги (а.с. 40-43, Т.2) та просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь: - 171 027,23 грн матеріальної шкоди; - 610,00 грн за витрати на експертне дослідження та робіт по розробці моторного відсіку; - 40 000 грн моральної (немайнової) шкоди, разом 211 637,23 грн; - 3 000 грн витрати на правову допомогу; - 1 279,00 грн судового збору (759,80 грн - за подання позову майнового характеру; 243,60 грн - за подання позову немайнового характеру, 275,60 грн судовий збір за експертизу). Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 : -55 620,94 грн матеріальної шкоди; -5 000 грн моральної (немайнової) шкоди; -3000 грн витрати на правову допомогу; - судовий збір в розмірі 600 грн за подання позову майнового характеру та 100 грн. за подання позову немайнового характеру. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із указаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 3 620,49 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що приймаючи рішення, суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, що мають значення для справи. Указує, що суд першої інстанції за умови визнання транспортного засобу фізично знищеним мав визначати шкоду як різницю між ринковою вартістю автомобіля до та після дорожньо-транспортної пригоди, що передбачено статтею 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Однак суд першої інстанції помилково визначив суму матеріальної шкоди як різницю між ринковою вартістю транспортного засобу на момент ДТП, а саме: 105 620,49 грн згідно із довідкою №9737/1 про оцінку майна від 22 січня 2015 року (а.с. 93,Т.2) та лімітом відповідальності страховика - 50 000 грн. Не погоджується також із визначеним на замовлення позивача розміром ринкової вартості автомобіля у звіті №11578 від 12 травня 2015 року, оскільки позивач замовив вказане дослідження з власної ініціативи, без виклику на огляд представників ПрАТ СК "Альфа Страхування" та ОСОБА_3 . Також зазначає, що у суду першої інстанції не було підстав стверджувати, що звіт №9737 від 01 жовтня 2014 року про оцінку колісного транспортного засобу марки "Volkswagen", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , звіт №92/02.12.15 від 22 грудня 2015 року або ж довідка №9737/1 про оцінку майна від 22 січня 2015 року є неповними або необґрунтованими, оскільки саме вказані висновки найбільш повно відображають розмір матеріальних збитків, завданих позивачу. Крім того, вважає, що суд першої інстанції невірно розподілив судові витрати у справі, включаючи витрати на правничу допомогу, оскільки позов ОСОБА_2 було задоволено частково. 29 грудня 2020 року до Київського апеляційного суду ОСОБА_2 були подані заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Не погоджується із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про необхідність врахування при визначенні розміру матеріальної шкоди у сумі 52000 грн, яка зазначена як ринкова вартість автомобіля після ДТП, оскільки такий розмір не відповідає сумі фактичної вартості залишків автомобіля, а саме 10 тисяч грн, за яку він продав ці залишки. У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2020 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на експертне дослідження та робіт по розборці моторно відсіку, ні позивачем, ні відповідачем ОСОБА_1 не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 55 620,94 грн - матеріальної шкоди, 5 000 грн - моральної (немайнової) шкоди та розподілу судових витра. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що згідно з довідкою № 9737/1 про оцінку майна від 22 січня 2015 року ринкова вартість транспортного засобу на момент ДТП становила 105 620,49 грн, ПрАТ СК "Альфа Страхування" відшкодувала позивачу суму страхового відшкодування відповідно до лімітів відповідальності страховика у розмірі 50 000 грн, тому з ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця розміру вартості автомобіля до ДТП та виплати відповідальності страховика, а саме: 55 620,94 грн. Разом з тим, з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі погодитись не можна з урахуванням наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Ірпінського міського суду Київської області від 06 березня 2015 року у справі № 367/7973/14-ц встановлено, що 28 червня 2014 року о 15 годині 55 хвилин в м. Буча на перехресті вулиць Польова та Островського керуючи автомобілем SUBARU д.н.з. НОМЕР_2 , виїжджаючи з другорядної дороги на головну, ОСОБА_1 , не надала перевагу в русі автомобілю марки VOLKSVAGEN НОМЕР_1 , що рухався по головній дорозі, внаслідок чого відбулося зіткнення. Автомобілі отримали механічні пошкодження. Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винною та провадження по справі про притягнення її до адміністративної відповідальності за ст. 124 КупАП закрито. Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Між ОСОБА_1 та ПрАТ СК "Альфа Страхування" був укладений договір (поліс) обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності, діючий на момент ДТП, тобто автомобіль відповідача-1 був забезпеченим відповідно до вимог Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Згідно з актом № 0982.609.14.01.01 від 19 березня 2015 року дана подія визнана страховим випадком. Листом № 0982.609.14.01.01-0513.03 від 19 березня 2015 року ПрАТ СК "Альфа Страхування" повідомив позивача про суму страхового відшкодування у розмірі 50 000 грн відповідно до лімітів відповідальності страховика, яку позивач отримав 07 квітня 2015 року. Згідно з частинами 1-3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (стаття 1188 ЦК України). Згідно зі звітом про визначення вартості матеріального збитку за №9737 від 01 жовтня 2014 року вартість відновлювального ремонту КТЗ визначена за витратним підходом у розмірі 175500,84 грн; ринкова вартість КТЗ (на час проведення оцінки) визначена за порівняльним підходом у розмірі 111611,38 грн; вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу у розмірі 66173,89 грн. Відповідно до Довідки ТОВ "ЕАК "Довіра" № 9737/1 про оцінку майна від 22 січня 2015 року, яка міститься в матеріалах справи, ринкова вартість транспортного засобу Volkswagen Bora, д.н.з. НОМЕР_1 на момент ДТП становила 105 620,49 грн. Врахування при вирішенні спору визначеного указаним доказом розміру ринкової вартості автомобіля на момент ДТП позивачем не оскаржено. Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку № 9737/1 від 01 жовтня 2014 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, визначена за витратним підходом, становить 175 500,84 грн, з урахування фізичного зносу вартість відновлювального ремонту становить 66 173,89 грн. Відповідно до звіту ПрАТ "СК "Альфа Страхування" №92/02.12.15 від 22 грудня 2015 року ринкова вартість після аварійного КТЗ (після ДТП) Volkswagen Bora, д.н.з. НОМЕР_1 складає 52 000 грн. Судом також встановлено, що оскільки вартість відновлювального ремонту автомобіля VOLKSVAGEN НОМЕР_1 (175 500,84 грн) перевищує його ринкову вартість до пошкодження (105 620,49 грн), то його відновлення є економічно необґрунтованим. Позивач не заперечив обставину щодо визнання транспортного засобу фізично знищеним. Судом також встановлено, що на час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ "СК "Альфа Страхування", згідно з актом №0982.609.14.01.01 від 19 березня 2015 року дана подія визнана страховим випадком. Листом № 0982.609.14.01.01-0513.03 від 19 березня 2015 року ПрАТ СК "Альфа Страхування" повідомив позивача про суму страхового відшкодування у розмірі 50 000 грн відповідно до лімітів відповідальності страховика, яку позивач отримав 07 квітня 2015 року. Статтею 1 Закону України "Про страхування" передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування", до яких згідно з п. 9 ч. 1 вказаної статті віднесено страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно зі статтею 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано вищенаведеною статтею 30 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Звертаючись до суду з позовом про відшкодування майнової шкоди, завданої в результаті ДТП, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача як винуватця ДТП різницю між фактичним розміром завданої шкоди, що відповідає вартості його автомобіля марки Volkswagen Bora, д.н.з. НОМЕР_1 - 105620,49 грн та страховою виплатою - 50 000 грн, що складає 55620,49 грн. Із залучених до матеріалів справи у суді першої інстанції доказів також вбачається, що 20 вересня 2016 року ОСОБА_2 відчужив належний йому автомобіль марки Volkswagen Bora, д.н.з. НОМЕР_1 , за 10 000 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу від 20 вересня 2016 року №8046/2016/079555. Згідно з частиною другою статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом. Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (частина п`ята статті 656 ЦК України). За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні. Відчуження транспортного засобу може бути проведено одним із таких способів: відчуження за цивільно-правовими договорами через нотаріуса; продаж шляхом оформлення довідки-рахунку. Згідно з абзацами першим-третім пункту 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року, в редакції, чинній на час відчуження автомобіля марки Volkswagen Bora, д.н.з. НОМЕР_1 , державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України "Про дорожній рух"). Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є, зокрема засвідчена підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери. Отже, продаж ОСОБА_2 автомобіля марки Volkswagen Bora, д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 20 вересня 2016 року, було здійснено відповідно до вимог Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що договір купівлі-продажу автомобіля марки Volkswagen Bora, д.н.з. НОМЕР_1 , було скасовано або визнано недійсним, і судом першої інстанції таких обставин не встановлено. Тому апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки позивач після ДТП залишив у своїй власності автомобіль та потім відчужив його за 10 000 грн, вказану суму також потрібно врахувати при визначенні різниці, на що суд першої інстанції не звернув уваги. У письмових поясненнях позивач зазначав, що пропонував відповідачам забрати залишки автомобіля, на що вони не відповіли. Із матеріалів справи також не вбачається, що відповідачі мали намір та заявляли про бажання отримати залишки автомобіля. Тому підстав вважати, що продажем залишків автомобіля були порушені права відповідачів - немає. Апеляційним судом також досліджено Звіт №92/02.12.15 від 22 грудня 2015 року про визначення ринкової вартості післяаварійного КТЗ, яким було визначено вартість належного позивачеві автомобіля у розмірі 52 тисячі грн. При цьому, указана вартість була визначена за результатами проведених торгів на Інтернет-платформі "Автоонлайн", метою яких було отримання інформації про реальну ринкову вартість КТЗ в пошкодженому стані на момент оцінки. Так за результатом торгів ціна пропозицій у семи учасників склала від 19 до 52 тисяч. Таким чином, фактична сума продажу залишків автомобіля приблизно відповідає найменшій сумі цінової пропозиції, яка була заявлена Учасником 7 у (а.с. 169, Т.1), тому підстав вважати, що фактична ціна продажу не відповідала ринковій пропозиції немає а відтак для визначення вартості автомобіля після ДТП апеляційний суд враховує фактичну суму продажу автомобіля (його залишків) у розмірі 10 тисяч грн, а не визначену у звіті №92/02.12.15 від 22 грудня 2015 року його вартість - 52 тисячі грн. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 755/22467/15-ц (провадження № 61-2341св19). З урахуванням наведеного підлягає стягненню у рахунок відшкодування шкоди з винної у ДТП особи - ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якої була застрахована, різниця між ринковою вартість транспортного засобу до ДТП, сумою страхового відшкодування та сумою продажу залишків автомобіля, що складає 45 620,49 грн (105 620,49 грн - 50 000 грн - 10 000 грн). Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша-друга статті 367 ЦПК України). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає. Щодо стягнення моральної шкоди колегія суддів виходить із наступного. Частиною 1 ст.1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до вимоги чинного законодавства України особа, якій завдано збитків, має також право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є поставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розглядаючи позови про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати, що згідно з ч.2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Частиною 3 ст.23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року). Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції урахував глибину фізичних та душевних страждань позивача внаслідок пошкодження належного йому майна, ступінь вини відповідача, та із застосуванням принципів розумності та справедливості дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 грн. Тому, колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції. Обґрунтованих доводів на спростування висновків суду першої інстанції про відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 тисяч грн в апеляційній скарзі не наведено. З урахуванням наведеного колегія апеляційного суду дійшла висновку щодо наявності підстав для зміни оскаржуваного рішення в частині розміру матеріальної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача ОСОБА_1 . У решті рішення суду першої інстанції, яке було предметом апеляційного перегляду у межах доводів апеляційної скарги, було прийнято судом правильно, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Щодо стягнення витрат на правову допомогу колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У суді першої інстанції з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, заявлено позов на загальну суму 211 637,23 грн (171 027,23 грн +610 грн+40000 грн), із яких задоволенню підлягають 50 620,49 грн (45 620,49 грн+5 000 грн), що складає 24 % від суми позовних вимог. Відповідно до ч.1, п.1, ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу. Згідно вимог ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням наведеного, судові витрати, які були понесені позивачем у виді сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та витрат на правничу допомогу, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 255,80 грн судового збору та 720 грн витрат на правничу допомогу. Обставин щодо неспівмірності понесених позивачем витрат на правничу допомогу із складністю справи відповідач у апеляційній скарзі не зазначила. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою відповідач ОСОБА_1 оскаржила рішення в частині задоволених позовних вимог на суму 60 620,49 грн та просила прийняти нове судове рішення про задоволення позову на суму 3620,49 грн, а відтак не погоджувалась щодо стягнення з неї суми у розмірі 57 тисяч грн (60 620,49-3620,49). Оскільки за результатом розгляду її апеляційної скарги було зменшено розмір задоволених вимог та стягнено з неї -50 620,49 грн, що є на 6379,51 грн менше від суми, з якою вона незгодна, тому її апеляційну скаргу було задоволено на 11%. Таким чином за рахунок позивача підлягає відшкодуванню відповідачеві судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (11%). При поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1918,50 грн, з яких 11% становить 211,03 грн. Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Таким чином за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню позивачеві судовий збір у розмірі 44,76 грн (255,80 грн - 211,03 грн) та 720 грн витрат на правничу допомогу. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2020 року в частині розміру матеріальної шкоди змінити. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) матеріальну шкоду у розмірі 45 620 (сорок п`ять тисяч шістсот двадцять) грн 49 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 )на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 44,76 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 720 грн. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2020 року в частині задоволення позову про стягнення моральної шкоди залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених в статті 389 ЦПК України. ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК.П. Приходько С.О. Журба