Постанова 4872 № 916/3244/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3244/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: Л.О. Будішевської, С.В. Таран, секретар судового засідання Іванов І.В. за участю представників сторін: від позивача за первісним позовом: не з`явився від відповідача за первісним позовом: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мирної Ірини Ізрайлівни на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2020 (суддя Невінгловська Ю.М., м. Одеса, повний текст складено 28.09.2020) у справі № 916/3244/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Мирної Ірини Ізрайлівни до відповідача: Фізичної особи-підприємця Яковлєвої Ольги Олександрівни про стягнення 214 492,52 грн. та за зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця Яковлєвої Ольги Олександрівни до відповідача: Фізичної особи-підприємця Мирної Ірини Ізрайлівни про визнання недійсною додаткової угоди, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2019 року Фізична особа-підприємець Мирна Ірина Ізрайлівна (далі також - ФОП Мирна І.І.) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Яковлевої Ольги Олександрівни (далі також - ФОП Яковлевої О.О.) про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 214492,52 грн., з яких: 30000,00 грн. - заборгованість з орендної плати, 45000,00 грн. - неустойка, 24492,52 грн. відшкодування витрат на сплату заборгованості за комунальні послуги, 65000,00 грн. - витрати на забезпечення схоронності майна та 50000,00 грн. - моральна шкода. В обґрунтування позову ФОП Мирна І.І. посилалась на порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення від 03.11.2016 і додаткової угоди до договору від 01.01.2019 щодо сплати орендної плати за січень 2019 року. Також позивачем нараховано неустойку у розмірі подвійної орендної плати за 14 днів користування до часу фактичного звільнення приміщення і заявлено вимогу про стягнення заборгованості, що виникла перед ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал» за період з січня 2017 року по січень 2019 року згідно рахунку №1329/01 від 01.02.2019. Крім того, позивач просив стягнути матеріальну шкоду у вигляді витрат, понесених у зв`язку із зберіганням майна як знахідки на підставі ст.339 ЦК України, яке відповідач залишив після припинення дії договору та виїзду з приміщення, для зберігання якого позивачем було укладено договори оренди, а також моральну шкоду, що полягає у моральних та фізичних стражданнях, які відповідач завдав позивачу своїми неправомірними діями. 09.12.2019 від ФОП Яковлевої О.О. надійшло клопотання про призначення у справі №916/3244/19 судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставити питання: "Чи виконаний підпис від імені Яковлєвої Ольги Олександрівни у додатковій угоді від 01.01.2019 року до договору оренди від 03.11.2016 року у нижній частині аркушу біля слів "Яковлева О.А." особисто Яковлєвою Ольгою Олександрівною чи іншою особою?". Клопотання мотивовано запереченням відповідачем факту укладення нею додаткової угоди від 01 січня 2019 року до договору оренди нежитлового приміщення від 03 листопада 2016 року, якою було збільшено розмір орендної плати з 15000 грн до 45000 грн. 11.12.2019 до місцевого господарського суду від ФОП Яковлєвої О.О. надійшла зустрічна позовна заява до ФОП Мирної І.І. про визнання недійсною додаткової угоди від 01.01.2019 до договору оренди нежитлового приміщення від 03.11.2019, укладеного між сторонами. В обґрунтування зустрічної позовної заяви ФОП Яковлєва О.О. послалась на те, що у травні 2019 року вона ознайомилась із копією додаткової угоди від 01.01.2019 та встановила, що дана додаткова угода нею не підписувалась, а підпис проставлений від її імені іншою особою. Відтак, позивач за зустрічним позовом вважає, що ФОП Мирною І.І. було порушено її права на користування нежитловим приміщенням відповідно до умов договору, що полягає у розірванні в односторонньому порядку договору у зв`язку із невиконанням умов додаткової угоди від 01.01.2019 до договору, яка відповідачем за первісним позовом не укладалася. Отже, за відсутності волевиявлення ФОП Яковлевої О.О. на укладення додаткової угоди від 01.01.2019 така додаткова угода є недійсною в силу приписів ст. 203, 215 ЦК України (т.2, а.с.2-28). Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.02.2020 клопотання ФОП Яковлєвої О.О. було задоволено та призначено у справі №916/3244/19 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. 22.06.2020 до суду надійшов висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №20-1362 від 02.06.2020 та повернуто матеріали справи №916/3244/19. За висновком експерта підпис на додатковій угоді від 01.01.2019 виконано Яковлевою О.О. (т.2, а.с. 222-227). 24.07.2020 від ФОП Яковлевої О.О. надійшло клопотання про призначення повторної експертизи, яке відповідач за первісним позовом обґрунтовував тим, що вважає висновок необгрунтованим та неповним, оскільки, за його думкою, всупереч вимогам ст. ст. 69, 98 ГПК України та п. 1.1, п. 1.3 Науково-методичних рекомендацій експертом не були досліджені умовно-вільні зразки підпису Яковлевої О.О., тому що про це не зазначено в експертному висновку. Крім того, відповідач зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які відомості про наявність письмової вказівки (доручення) керівника експертної установи на проведення експертизи, недотримано вимог щодо оформлення висновку та протиправно експертом змінено питання. 24.07.2020 від ФОП Мирної М.І. надійшла заява про збільшення позовних вимог в порядку ст. 46 ГПК України, в якій позивач за первісним позовом зазначив, що з моменту відкриття провадження позивач продовжує нести витрати, пов`язані зі зберіганням майна Яковлевої О.О. на суму 10000 грн. (за березень 2020 року та лютий 2020 року), у зв`язку з чим в частині позовних вимог про стягнення витрат на забезпечення схоронності майна просив стягнути 65000 грн. Вказана заява прийнята судом до розгляду з огляду на її подання в порядку та строки, визначені приписами ГПК України. 04.08.2020 надійшло клопотання ФОП Яковлевої О.О. про призначення додаткової експертизи для встановлення факту внесення змін до договору або відповідності дати проставлення підпису на додатковій угоді даті такої угоди із наведенням питань, які відповідач вважає за доцільне поставити перед судовою технічною експертизою документів. У судовому засіданні 04.08.2020 господарським судом першої інстанції протокольною ухвалою було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення повторної експертизи через не наведення належних обґрунтувань наявності сумнівів у правильності висновку експерта, необґрунтованості висновку та суперечності іншим матеріалам справи, так само як відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення додаткової експертизи з огляду на те, що у клопотанні фактично поставлені нові питання нової експертизи, які не пов`язані з неповнотою та неясністю висновку експерта. Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.09.2020 позов ФОП Мирної І.І. задоволено частково: стягнуто з ФОП Яковлєвої О.О. на користь ФОП Мирної І.І. 15000 грн. заборгованості з орендної плати. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ФОП Яковлєвої О.О. на користь ФОП Мирної І.І. 225 грн. судового збору. У задоволенні зустрічного позову ФОП Яковлєвої О.О. відмовлено у повному обсязі. Судове рішення мотивоване наступним. Так, судовою почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис на додатковій угоді від 01.01.2019 виконаний безпосередньо орендарем - Яковлевою О.О., тому суд визнав дану угоду належним доказом та, відповідно, встановленою обставину укладення цієї угоди між сторонами у справі. Враховуючи наявні у Договорі від 03.11.2016 умови щодо здійснення оплати орендної плати шляхом передачі грошових коштів орендодавцю на руки, що позбавляє сторін надати в підтвердження або спростування вказаних обставин відповідні докази (платіжні доручення, виписки банку, касовий ордер тощо), суд з урахуванням підписання сторонами акта виконаних робіт від 05.12.2018 та відсутності зауважень з боку орендодавця щодо невиконання орендарем умов п. 3.5 Договору, після укладення додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати до 15000 грн., визнав, що обставина внесення орендарем за останній місяць оренди орендної плати у загальному розмірі 15000 грн (8000грн+7000грн) на підставі пунктів 3.3, 3.5 Договору є встановленою з огляду на більшу вірогідність наведених відповідачем доводів та аргументів. З урахуванням встановлених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з орендної плати за січень 2019 року та, з урахуванням здійснених відповідачем проплат орендної плати у січні 2019 року у розмірі 15000грн. та проплат за останній місяць оренди у загальному розмірі 15000 грн на підставі п.п. 3.3, 3.5 Договору, задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з ФОП Яковлевої О.О. заборгованості по орендній платі за січень 2019 року у розмірі 15000 грн. Разом з тим суд зауважив, що в укладеній між сторонами додатковій угоді від 01.01.2019 сторони погодили зміну розміру орендної плати, визначеної у додатковій угоді від 15.04.2017, та змінили розмір встановленої орендної плати лише на січень 2019р., а отже, є неправомірним нарахування позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки за 14 днів лютого 2019р., виходячи із розміру орендної плати 45000грн. При цьому суд вказав, що, оскільки матеріалами справи підтверджено, що орендар отримав належним чином надіслану вимогу про звільнення приміщення та про одностороннє розірвання договору орендарем лише 05.02.2019, нарахування неустойки на підставі ст. 785 ЦК України за 14 днів лютого місяця 2019 року є неправомірним, оскільки з урахуванням права орендаря, передбаченого п. 4.2.2 Договору, на демонтаж від`ємних поліпшеннь та торгового обладнання, здійснення таких дій мало бути проведено до припинення договору найму, з урахуванням надання орендарю розумних строків для вчинення відповідних дій. З урахуванням встановлених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог ФОП Мирної І.І. щодо стягнення з відповідача 45000грн неустойки на підставі ст. 785 ЦК України. З огляду на відсутність у позивача правових підстав для зберігання майна відповідача та не доведенням ним належними та допустимими доказами понесення збитків у зв`язку із знахідкою речей відповідача, суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення витрат на забезпечення схоронності майна відповідача у розмірі 65000грн. Також суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на оплату комунальних послуг за водовідведення у розмірі 24495,52грн. з підстав їх необґрунтованості та недоведеності, врахувавши відсутність будь-яких претензій з боку орендодавця протягом всього строку дії договору щодо необхідності відшкодування витрат на водопостачання або водовідведення. Крім того, суд зазначив, що порушення прав ФОП Мирної І.І. не знайшло свого підтвердження за результатами розгляду даної справи, у зв`язку з чим підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн - відсутні. У задоволенні зустрічної позовної заяви ФОП Яковлевої О.О. до ФОП Мирної І.І. суд відмовив з урахуванням того, що ним визнано встановленою обставину укладення додаткової угоди від 01.01.2019 між сторонами у справі та відхилено заперечення відповідача щодо її не укладення, як необґрунтовані та спростовані проведеною судовою експертизою. 15.10.2020 до місцевого господарського суд надійшла заява ФОП Мирної І.І. про ухвалення додаткового рішення у даній справі про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.10.2020 прийнято вказану заяву до розгляду у судовому засіданні на 26.10.2020, а у зв`язку із оскарженням позивачем зазначеного вище судового рішення ухвалою від 22.10.2020 - зупинено провадження у цій справі з розгляду даної заяви до моменту повернення матеріалів справи до господарського суду першої інстанції. Не погодившись із вказаним рішенням, ФОП Мирна І.І. звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне дослідження судом доказів та нез`ясування всіх обставин справи, порушення норм матеріального та недотримання норм процесуального права, просила скасувати вказане судове рішення частково та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги про стягнення коштів задовольнити у повному обсязі, в іншій частині вказане судове рішення залишити без змін. Так, зокрема, скаржник вказав, що місцевий господарський суд не врахував, що до обов`язків орендаря були віднесені обов`язки щодо повної матеріальної відповідальності за пошкодження приміщення (п. 1.5 договору), розрахунку з усіма постачальниками комунальних послуг та передання орендодавцю підтверджуючих документів про відсутність заборгованості (п. 2.3 договору). Також орендар взяв на себе зобов`язання повернути приміщення орендодавцю на момент закінчення строку дії договору або у разі його дострокового розторгнення (п. 2.3 Договору). Як зазначив апелянт, судом було невірно застосовано ч. 2 ст. 785 ЦК України; не надана оцінка тому, що відповідачем не було звільнено приміщення у період з 05.02.2020 по 14.02.2020. Крім того, скаржник зазначив, що висновок суду про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди не відповідає закону та обставинам справи, адже суд, задовольняючи позов частково, підтвердив порушення прав позивача - орендодавця за договором. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 поновлено Фізичній особі-підприємцю Мирній Ірині Ізрайлівні пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2020 у справі № 916/3244/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Мирної Ірини Ізрайлівни на рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2020 у справі № 916/3244/19; встановлено відповідачу за первісним позовом строк до 10.12.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи; попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу ФОП Яковлева О.О. просила апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 10.12.2020 розгляд справи №916/3244/19 призначено на 19.01.2021 о 10:00 год. Перед судовим засіданням 19.01.2021 надійшло клопотання позивача про приєднання доказів сплати витрат на професійну правничу допомогу, в якому зазначено, що ФОП Мирною І.І. у зв`язку з подачею апеляційної скарги здійснено додаткові витрати на професійну правничу допомогу на суму 6000 грн. До клопотання додано платіжне доручення №39 від 06.01.2021 на вказану суму. У судовому засіданні 19.01.2021 представники сторін підтримали свої правові позиції щодо оскаржуваного судового рішення. У даному судовому засіданні було оголошено перерву до 21.01.2021 о 09:30год., про що представники сторін були повідомлені під розписку. У судове засідання 21.01.2021 представники сторін не з`явились. Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, 03.11.2016 між Фізичною особою-підприємцем Мирною Іриною Ізрайлівною (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Яковлевою Ольгою Олександрівною (орендар) був укладений Договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець зобов`язався передати, а орендар прийняти у тимчасове користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м.Одеса, вул. Катерининська, 72, загальною площею 98.1 кв.м. (далі - Договір). Відповідно до п. 2.1. Договору при підписанні договору орендодавець передає орендарю всі необхідні документи для оформлення дозвільних документів, а також для самостійного оформлення на ім`я орендатора договорів на надання комунальних послуг (ВЕР, вивіз сміття, інтернет, охорона, сигналізація та ін). Орендатор приймає приміщення до 05.12.2016р. за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору. Договір починає свою дію з дати його підписання та діє до 31 жовтня 2019 року. Пунктом 2.3 Договору визначено, що орендар за закінченням строку дії Договору, або у разі його дострокового розірвання зобов`язаний повернути приміщення за актом приймання-передачі орендодавцю. Також орендар зобов`язаний до дати повернення приміщення провести всі остаточні розрахунки з організаціями, що надають йому комунальні та інші послуги, та надати орендодавцю документи, що підтверджують відсутність заборгованості за комунальними та іншими розрахунками. Пунктом 2.4 Договору встановлено, що повернення приміщення здійснюється на момент закінчення дії даного договору або його дострокового розірвання. Орендар зобов`язаний звільнити приміщення та передати його орендодавцю за актом приймання-передачі. Згідно з 3.1 Договору за користування приміщенням орендар, незалежно від результатів своєї господарської діяльності, щомісячно сплачує орендодавцю суму у розмірі 8000 грн. В орендну плату включено всі витрати по оплаті за електроенергію, водопостачання та каналізацію. За умовами п.п. 3.2, 3.3 Договору Орендодавець надає орендарю пільговий період для встановлення обладнання з грудня 2016р. по 03.01.2017р. (включно) з орендною платою 10 грн. В день підписання даного Договору оренди орендар зобов`язується здійснити оплату пільгового періоду у розмірі 10 грн. та оплату за останній місяць оренди за даним Договором у розмірі 8000 грн. Оплату за неповний місяць січень 2016 у розмірі 7225,81грн. орендар здійснює в момент підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення. Оплата здійснюється шляхом передачі грошей на руки орендодавцю. Наступна орендна плата, відповідно до п. 3.4 Договору, незалежно від результатів своєї господарської діяльності, вноситься орендарем щомісяця з 1 по 5 число поточного місяця, за поточний місяць, шляхом передачі грошових коштів на руки орендодавцю. Наприкінці місяця орендодавець та орендар підписують акт виконаних робіт, що підтверджує повне виконання умов договору з обох сторін та відсутність претензій орендодавця до орендаря по орендній платі. У пункті 3.5 Договору сторони погодили, що з урахуванням можливих змін економічної ситуації на ринку нерухомості орендодавець залишає за собою право, за взаємною спільною домовленістю з орендарем, змінювати орендну плату один раз на рік, наприкінці кожного року дії договору. Всі зміни з орендної плати оформлюються у вигляді додаткових угод, які є невід`ємною частиною даного договору та підписуються обома сторонами. З 1 жовтня по 15 жовтня 2017р. сторони зобов`язані зустрітися та узгодити вартість оренди на другий рік. Після домовленості сторін підписується додаткова угода до договору про зміну або незміну орендної плати на другий рік дії договору. З 1 жовтня 2018р по 15 жовтня 2018р. сторони зобов`язані зустрітися і узгодити вартість оренди на третій рік дії договору та підписати додаткову угоду про зміну або незміну орендної плати на третій рік дії договору. Ці угоди є невід`ємною частиною даного Договору оренди. Після підписання додаткової угоди про збільшення орендної плати, орендодавець в останній місяць першого або другого року дії договору оренди окрім орендної плати доплачує різницю між орендною платою за останній місяць, яку здійснено при підписанні договору оренди, та орендною платою до даної додаткової угоди. При відмові орендаря від підписання вищевказаних додаткових угод про зміну чи незміну орендної плати, договір вважається розірваним за взаємною згодою сторін. В такому разі днем розірвання договору вважається останній день першого року оренди (30.11.2017р.) та відповідно останній день другого договору оренди (30.11.2018р.) за даним Договором. У п. 4.1 Договору передбачено, зокрема, що орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату в порядку та розмірі, передбаченому даним Договором; забезпечувати безперешкодний доступ орендодавця чи його представників до орендованого приміщення в робочий час з метою контроля дотримання цільового використання приміщення та контролю технічного стану приміщення. Згідно із п.п. 4.2.2 Договору орендар має право у разі закінчення Договору оренди чи його дострокового припинення, демонтувати від`ємні поліпшення та торгове обладнання, якщо вони можуть бути коректно відділені від приміщення без заподіяння шкоди. Пунктом 5.1 Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за даним Договором сторони несуть відповідальність, відповідно до діючого законодавства України та даного Договору. Пунктом 5.4 Договору встановлено, що у разі невиконання п. 2.4 даного Договору з вини орендаря, орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від місячної суми оренди за кожен день прострочення. Відповідно до п. 7.2 Договору дострокове одностороннє розірвання за ініціативи орендодавця даного Договору з повідомленням про це орендаря допускається у випадках, зокрема: прострочення внесення орендарем орендної плати за користування приміщенням більше ніж на 10 днів (з вини орендаря); у разі не підписання орендарем додаткової угоди про зміну чи незміну ціни на умовах, визначених в п. 3.5 Договору. 04.12.2016 сторони уклали додаткову угоду до договору, за умовами якої сторони дійшли згоди викласти пункт 3.1 договору оренди в наступній редакції: "Також орендар зобов`язується компенсувати передплату за електроенергію на підставі рахунку, згідно з правилами РЕМ та договором на споживання електроенергії". У подальшому, 18.02.2017, сторони уклали додаткову угоду до вищевказаного Договору оренди, в якій дійшли згоди змінити пункти 3.1 та 3.4 Договору оренди, виклавши їх в наступній редакції: "3.1. За тимчасове користування приміщенням орендар, незалежно від результатів своєї господарської діяльності, щомісяця сплачує орендодавцю суму у розмірі 15000 грн. Орендар зобов`язаний в найкоротші строки оформити на своє ім`я договори "ВЕР", на вивіз сміття, інтернет, охорону, сигналізацію та інше та сплачувати їх самостійно." "3.4. Наступна орендна плата, незалежно від результатів своєї господарської діяльності, вноситься орендарем щомісяця з 1 по 5 число поточного місяця, за поточний місяць, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця." 15.04.2017 між сторонами Договору знову було укладено додаткову угоду до даного Договору, якою сторони змінили пункти 3.1 та 3.4 Договору оренди, виклавши їх в наступній редакції: "3.1. За тимчасове користування приміщенням орендар, незалежно від результатів своєї господарської діяльності, щомісяця сплачує орендодавцю суму у розмірі 15000 грн. Орендар зобов`язаний в найкоротші строки оформити на своє ім`я договори "ВЕР", на вивіз сміття, інтернет, охорону, сигналізацію та інше та сплачувати їх самостійно." "3.4. Наступна орендна плата, незалежно від результатів своєї господарської діяльності, вноситься орендарем щомісяця з 1 по 5 число поточного місяця, за поточний місяць, шляхом передачі коштів на руки орендодавця." 15.10.2017 сторони уклали додаткову угоду до даного Договору, у якій погодили не змінювати згідно з п. 3.5 договору орендну плату на другий рік оренди, узгодженої в додатковій угоді від 15.04.2017 та залишити її у розмірі 15000 грн. 05.12.2018 сторони склали акт виконаних робіт, у якому орендодавець підтвердив, що орендар в повному обсязі виконав взяті на себе грошові зобов`язання зі сплаті орендної плати, згідно з додатковою угодою від 15.04.2017. В акті також визначено, що вартість оренди за грудень 2018 р., згідно п. 3.1 Договору, складає 15000 грн. Крім того, в акті зазначено, що по виконанню взятих на себе зобов`язань за умовами договору за грудень 2018р. сторони претензій одна до одної не мають. Відповідно до додаткової угоди від 01.01.2019 до Договору, підписання якої заперечує відповідач, з урахуванням економічної ситуації на ринку нерухомості в м. Одесі, значної зміни цін на нерухомість, сторони дійшли взаємної згоди щодо зміни орендної плати, вказаної в додатковій угоді від 15.04.2017 та змінили розмір орендної плати, визначений в додатковій угоді від 15.04.2017, встановивши за січень 2019р. орендну плату у розмірі 45000 грн. Згідно з п.п. 2, 3 цієї додаткової угоди дана угода є невід`ємною частиною Договору оренди, набирає чинності з моменту її підписання та діє протягом строку дії Договору; всі інші умови Договору не змінюються у даній угоді, є діючими у попередній редакції і сторони підтверджують їх обов`язковість для себе. Як вище згадувалось, через заперечення ФОП Яковлевої О.О. щодо підписання даної додаткової угоди за клопотанням відповідача у справі було проведено судову почеркознавчу експертизу щодо приналежності відповідачу підпису на даній угоді. Відповідно до висновку експерта №20-1362 від 02.06.2020 вказаної експертизи підпис на угоді виконаний безпосередньо орендарем - Яковлевою О.О. Враховуючи даний висновок, господарський суд першої інстанції підставно визнав встановленою обставину укладення між сторонами додаткової угоди від 01.01.2019, а саму додаткову угоду - належним доказом. Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Частинами першою статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1, 3 ст. 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Згідно з ч. 2 та 3 ст. 653 даного Кодексу у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. У силу ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Як вище згадувалось, за умовами п. 7.2 Договору дострокове одностороннє розірвання за ініціативи орендодавця даного Договору з повідомленням про це орендаря допускається у випадках, зокрема: прострочення внесення орендарем орендної плати за користування приміщенням більше ніж на 10 днів (з вини орендаря); у разі не підписання орендарем додаткової угоди про зміну чи незміну ціни на умовах визначених в п. 3.5 Договору. За твердженням позивача, 18.01.2019 ним було надіслано відповідачу повідомлення про розірвання договору оренди від 03.11.2016, у якому ФОП Мирна І.І. повідомила ФОП Яковлеву О.О. про те, що прибуде у орендоване приміщення 31.01.2019 для його приймання за актом приймання-передачі (т. 1, а.с.34-35). Однак, відповідач заперечує отримання даного повідомлення, оскільки в підтвердження його надіслання позивачем до матеріалів справи надано копію накладної та кур`єрської накладної (т.1, а.с. 38), з яких вбачається, що Яковлевій О.О. було надіслано та вручено 22.01.2019 якісь документи, тобто достеменно не відомо, чи це було саме це повідомлення про розірвання договору. Разом з тим ФОП Мирною І.І. не надано будь-яких інших доказів на підтвердження надсилання орендарю зазначеного повідомлення. Відтак, позивачем не доведено належними та допустимими доказами вручення 22.01.2019 ФОП Яковлевій О.О. саме повідомлення про розірвання договору. 04.02.2019 ФОП Мирною І.І. було складено вимогу про звільнення приміщення у зв`язку з припиненням дії договору оренди, у якій вона вимагала звільнити належне їй приміщення у зв`язку з припиненням Договору та існуванням непогашеної заборгованості з орендної плати, з посиланням на п. 7.2 Договору та ст. 785 ЦК України (т. 1, а.с.36-37). Як свідчить наявна в матеріалах справи кур`єрська накладна, вимога про звільнення приміщення була вручена за адресою орендованого приміщення Пировенко Ю.М. 05.02.2019 (т. 1, а.с.40), та сам відповідач не заперечує отримання даної вимоги саме 05.02.2019, а отже, дана обставина визнається судовою колегією доведеною. При заявленні вимоги про стягнення орендної плати у розмірі 30000 грн. за січень 2019 року позивач зазначив, що відповідач сплатив орендну плату за цей місяць частково - у сумі 15000 грн, а 30000 грн залишилось несплаченими. Як свідчать матеріали справи, ФОП Яковлєвою О.О. за платіжним дорученням №192 від 15.01.2019 було перераховано на розрахунковий рахунок ФОП Мирної І.І. 15000 грн. орендної плати за січень 2019 року згідно з договором від 03.11.2016 (т.1, а.с. 165). При цьому, за твердженням відповідача, у день підписання Договору орендар сплатив 8000 грн за останній місяць користування приміщенням відповідно до п. 3.3 Договору. При цьому позивачем таке твердження відповідача не спростовано, а навпаки підтверджується наданим до позову повідомленням про розірвання договору від 18.01.2019, в якому орендодавець запропонував врахувати внесену ФОП Яковлевою О.О. орендну плату за останній місяць відповідно до п. 3.3. Договору в якості платежу за січень 2019 року. Водночас твердження позивача про те, що вказана сума у розмірі 8000 грн, сплачена на підставі п. 3.3 Договору, виконувала роль завдатку належного виконання зобов`язань за договором відповідно до ст. 570 ЦК України, відхиляється судовою колегією з огляду на наступне. Згідно з ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Статтею 570 цього Кодексу України визначено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Оскільки сторонами у Договорі не було визначено, що оплата за останній місяць у розмірі 8000грн. є завдатком, то дана сума вважається авансом, тобто саме сумою попередньої оплати за договором. Також ФОП Яковлєва О.О. наполягає на тому, що відповідно до п. 3.5 Договору після підписання додаткової угоди від 15.10.2017 про збільшення розміру орендної плати до 15000 грн. вона сплатила ще 7000 грн у день підписання додаткової угоди, тобто разом з внеском у розмірі 8000 грн, сплаченим раніше згідно з п. 3.3. Договору, загальний розмір оплаченого останнього місяця користування приміщенням - 15000 грн. Судова колегія зауважує, що вищенаведеними умовами Договору визначено здійснення оплати орендної плати шляхом передачі грошових коштів орендодавцю на руки, що зумовлює відсутність відповідних доказів (платіжні доручення, касові ордери тощо). При цьому згідно з підписаним сторонами актом виконаних робіт від 05.12.2018 (т.1, а.с.32) будь-які зауваження з боку орендодавця щодо невиконання орендарем умов п. 3.5 Договору після укладення додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати до 15000 грн. були відсутні. За приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Таким чином, обставину внесення орендарем за останній місяць оренди орендної плати у загальному розмірі 15000 грн (8000грн + 7000грн) відповідно до п.п. 3.3, 3.5 Договору колегія суддів вважає доведеною в силу ст. 79 ГПК України. Виходячи з вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність у даному випадку підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення з ФОП Яковлевої О.О. заборгованості з орендної плати за січень 2019 року у розмірі 15000 грн, враховуючи здійснені відповідачем виплати орендної плати у цьому місяці у розмірі 15000 грн. та виплати відповідно до п. 3.3, 3.5 Договору за останній місяць оренди у загальному розмірі 15000 грн. (45000 грн - 15000грн. - 8000 грн - 7000 грн). В силу ч. 1 статті ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Згідно з частиною другою цієї статті, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Як вбачається з матеріалів справи, орендар отримав належним чином надіслану вимогу про звільнення приміщення та про одностороннє розірвання договору орендарем лише 05.02.2019. Отже, враховуючи необхідність певного часу для здійснення орендарем демонтажу від`ємних поліпшень та торгового обладнання відповідно до п. 4.2.2 Договору, нарахування позивачем неустойки на підставі ст. 785 ЦК України за 14 днів лютого місяця 2019 року є неправомірним. Крім того, як вбачається з додаткової угоди від 01.01.2019, сторони погодили зміну розміру орендної плати, визначеної у додатковій угоді від 15.04.2017, та змінили розмір орендної плати лише на січень 2019 року, а тому нарахування позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки за 14 днів лютого 2019 року, виходячи із розміру орендної плати 45000 грн., також є неправомірним. Слід зазначити, що, хоча, на підтвердження звільнення відповідачем приміщення 14.02.2019 позивачем не було надано жодних доказів, однак відповідачем дана обставина не заперечується, а отже, вважається встановленою. Таким чином, господарський суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 45000 грн неустойки на підставі ст. 785 ЦК України. При цьому, правова оцінка правомірності підстав розірвання укладеного між сторонами у справі Договору оренди від 03.11.2016 не здійснювалась, оскільки не входила до предмету спору. Стосовно вимоги про стягнення витрат на забезпечення схоронності майна відповідача у розмірі 65000грн. слід зазначити наступне. Як вище зазначалось, відповідно до п.п. 4.2.2 Договору оренди від 03.11.2016 у разі закінчення цього договору чи його дострокового припинення, сторонами передбачено право орендаря демонтувати від`ємні поліпшення та торгове обладнання, якщо вони можуть бути коректно відділені від приміщення без заподіяння шкоди. Згідно із наявних у матеріалах справи доказів та пояснень ФОП Яковлєвої О.О., вона ніяких доручень позивачу щодо вивезення та зберігання її майна, що знаходилось у орендованому приміщенні, не надавала, а навпаки ФОП Мирна І.І. позбавила її можливості вивезти своє обладнання з орендованого приміщення. Так, матеріали справи свідчать про те, що у провадженні СВ Приморського ВП в місті Одесі ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження №12019160500000770 від 16.02.2019 за ознаками злочину, передбаченого ст.356 КК України (самоправство), порушене за заявою ФОП Яковлєвої О.О. про те, що ФОП Мирна І.І. не пропускала її до орендованого нею приміщення та вивезла обладнання в невідомому напрямку, спричинивши значну шкоду потерпілій (т. 3, а.с. 12-24). Згідно з позицією позивача при розгляді даної справи судом першої інстанції, а також у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 19.01.2021, обладнання, яке виявила ФОП Мирна І.І. в своєму приміщенні після розірвання договору оренди від 03.11.2016, є знахідкою і відповідно до ст. 339 ЦК України вона має право вимагати від ФОП Яковлєвої О.О. відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням майна. Частиною 1 статті 337 ЦК України встановлено, що особа, яка знайшла загублену річ, зобов`язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. Відповідно до ч. 1 ст. 339 ЦК України особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов`язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо). Таким чином, законодавець чітко визначає, що знахідкою може бути тільки загублена річ, про знаходження якої особа повинна негайно повідомити особу, яка її загубила, або власника речі, повернути знайдену річ, а потім вимагати відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням цієї речі, від особи, якій ця річ повернута. Проте, в порушення укладеного між сторонами у справі Договору оренди 2016 р., пунктом 1.3 якого визначено, що орендар буде використовувати орендоване приміщення для організації роботи пекарні-кондитерської, кафе, магазину продовольчих та непродовольчих товарів, та за умови необхідності певного часу для реалізації орендарем свого права на демонтаж поліпшень та обладнання, ФОП Мирна І.І. вивезла без будь-яких правових підстав майно, що належало ФОП Яковлєвій О.О., і не було загублено останньою, а, навпаки, ФОП Мирна І.І. не надала можливості і часу відповідачу вивезти це майно із орендованого приміщення; не повідомила останню про «знахідку» і не повернула майно, як це передбачено ч. 1 ст. 337 ЦК України. За таких обставин позивач безпідставно вимагає відшкодування витрат на зберігання майна на підставі ст. 339 ЦК України. Що стосується наданих ФОП Мирною І.І. в обґрунтування зазначеної позовної вимоги договорів оренди від 15.02.2019 №61 та №62, укладених між ПП "Алексі" (орендодавець) та громадянином Доскачем В.О. (орендар), який, за поясненнями Мирної І.І., є її чоловіком, про передачу останньому в тимчасове користування приміщень №13 та №14 на місяць для використання орендарем у своїй господарській діяльності, то ці договори не є належними доказами понесення ФОП Мирною І.І. будь-яких витрат зі зберігання майна, яке належить ФОП Яковлєвій О.О., з огляду на наступне. Відповідно до пунктів 2 вказаних договорів об`єкт оренди буде використовуватись орендарем для здійснення господарської діяльності, при цьому жодних посилань, для якої саме діяльності договори не містять, як і не містять вказівок на перебування в орендованих чоловіком Мирної І.І. саме того майна, яке вона виявила в своєму нежитловому приміщенні після розірвання договору оренди від 03.11.2016. За таких обставин судова колегія вказує на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами понесення ним витрат на забезпечення схоронності майна відповідача у розмірі 65000грн., так само не обґрунтовано ФОП Мирною І.І. правових підстав для передачі майна відповідача на зберігання, а отже, колегія суддів вважає правомірною відмову місцевого господарського суду у задоволенні даної вимоги позивача. Стосовно заявлених позивачем вимог про відшкодування витрат на сплату заборгованості за послуги з водовідведення у розмірі 24492,52 грн слід зазначити наступне. Як вище згадувалось, згідно з пунктом 3.1 Договору за користування приміщенням орендар, незалежно від результатів своєї господарської діяльності, щомісячно сплачує орендодавцю суму у розмірі 8000 грн. В орендну плату включено всі витрати по оплаті за електроенергію, водопостачання та каналізацію. У подальшому додатковою угодою від 15.04.2017 сторони змінили пункт 3.1 та виклали його в наступній редакції: "За тимчасове користування приміщенням орендар, незалежно від результатів своєї господарської діяльності, щомісяця сплачує орендодавцю суму у розмірі 15000 грн. Орендар зобов`язаний в найкоротші строки оформити на своє ім`я договори "ВЕР", на вивіз сміття, інтернет, охорону, сигналізацію та інше та сплачувати їх самостійно." Отже, зі змісту даного пункту не вбачається обов`язку відповідача відшкодовувати будь-які витрати за водовідведення. Посилання представника позивача в суді першої інстанції та у засіданні суду апеляційної інстанції на те, що під терміном "ВЕР" необхідно розуміти поворотньо-експлуатаційні витрати до яких відноситься водовідведення, є необґрунтованими, оскільки у чинному законодавстві та в самому Договорі немає визначення такого терміну. Разом з тим відповідач заперечує укладення договору на водопостачання або водовідведення на своє ім`я, а позивачем на підтвердження існування у відповідача даного обов`язку не надано укладеного орендарем на своє ім`я будь-якого договору з водопостачання. Натомість матеріали справи містять розрахунок понадлімітного скиду на загальну суму 24492,52 грн за 2017, 2018 роки та січень 2019 року, в якому зазначено найменування абоненту - ФОП Мирна І.І. (т.1, а.с. 49) та відповідний рахунок №1329/01 від 01.02.2019 (т.1, а.с. 48), однак будь-яких доказів оплати даного рахунку позивачем не надано. Наявні в матеріалах справи рахунки за понадлімітний скид та квитанції щодо їх оплати свідчать про оплату позивачем цих послуг саме за період березень-жовтень 2019 року, у той час як відповідно до матеріалів справи ФОП Яковлєва О.О. вже не використовувала вищевказане приміщення позивача. Крім того, протягом всього строку дії Договору оренди у орендодавця, який є абонентом ТОВ «Інфокс», філії «Інфоксводоканал», не було жодних претензій до орендаря щодо відшкодування витрат на водопостачання і водовідведення. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Одеської області обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат позивача на оплату комунальних послуг за водовідведення у розмірі 24495,52грн. Щодо вимоги ФОП Мирної І.І про стягнення 50000 грн моральної шкоди, на підставі ст. 23 ЦК України, судова колегія виходила з наступного: Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За положеннями частини першою статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Таким чином, підставою для компенсації моральної шкоди є наявність всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, самої моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача. При цьому суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Наявність вини заподіювача шкоди презюмується. За загальною презумпцією вини в цивільному праві, встановленою, зокрема ст. 614 ЦК, відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди. На підтвердження заподіяння моральної шкоди позивачем надано медичні документи щодо звернення за медичною допомогою 14.02.2019 у зв`язку з неускладненою гіпертонічною кризою, проте згідно з відповідною картою виїзду швидкої медичної допомоги №340 А22 хвора від введення лікарських препаратів у будь-якому вигляді категорично відмовилась, так само як і від госпіталізації (т.1, а.с.110). Надана позивачем виписка-епікриз із історії хвороби №5110 Мирної І.І. , 63 років, свідчить про її перебування на лікуванні в кардіологічному відділенні медичного закладу з 07.10.2019 по 18.10.2019 (т.1, а.с.114-115) Проаналізувавши наведені документи, судова колегія дійшла висновку про те, що ФОП Мирною І.І. не доведено спричинення їй моральної шкоди саме відповідачем у справі - ФОП Яковлевою О.О., а відтак, місцевий господарський суд вірно відмовив у задоволенні відповідної вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн. Так само правильно суд відмовив у задоволенні зустрічної позовної заяви Яковлевої О.О. до Фізичної особи-підприємця Мирної І.І. про визнання недійсною додаткової угоди від 01.01.2019 до договору оренди нежитлового приміщення від 03.11.2019 з огляду на те, що, як вище згадувалось, судом було визнано встановленою обставину укладення додаткової угоди від 01.01.2019 між сторонами у справі та відхилено заперечення відповідача щодо її не укладення, як необґрунтовані та спростовані проведеною судовою експертизою. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів із точки зору їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку є усунення протиріч між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають із отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші. Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 ГПК України). Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.). У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. Посилання апелянта на те, що позивач неодноразово звертався до Приморського відділу поліції з приводу самовільних дій відповідача щодо незвільнення займаного приміщення, тому зрозуміло, що необхідність поїздок та подачі заяв до органу поліції через порушення свого права завдало позивачу стресу та моральних страждань, відхиляються судовою колегією, оскільки належних та допустимих доказів заподіяння ФОП Мирній І.І. моральної шкоди позивачем не надано. Інші викладені в апеляційній скарзі доводи позивача також не спростовують вищенаведених висновків господарського суду першої інстанції. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а вказане судове рішення слід залишити без змін. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд, а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000 грн, про які відповідач зазначив у вищезгаданому клопотанні про приєднання доказів сплати витрат на професійну правничу допомогу, не відшкодовуються. Питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи місцевим господарським судом, буде розглянуто цим судом, до якого, як вище зазначалось, 15.10.2020 надійшла відповідна заява ФОП Мирної І.І., після повернення матеріалів справи, а тому наразі не вирішується судом апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мирної Ірини Ізрайлівни залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 16.09.2020 у справі №916/3244/19 залишити без змін. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Фізичну особу-підприємця Мирну Ірину Ізрайлівну. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України. Повний текст постанови складено 26.01.2021. Головуючий суддя Л.В. Поліщук Суддя Л.О. Будішевська Суддя С.В. Таран