Постанова Сумський апеляційний суд № 573/2215/18

Справа №573/2215/18 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Терещенко О. І. Номер провадження 33/816/91/21 Суддя-доповідач Рунов В. Ю. Категорія 172-6 КУпАП ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2021 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 573/2215/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Білопільського районного суду Сумської області від 23.12.2020, якою відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд постанови судді Білопільського районного суду Сумської області від 20.12.2018 за виключними обставинами, установив: У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву в повному обсязі, оскільки висновки суду про неможливість перегляду постанови у справі про адміністративне правопорушення за виключними обставинами є необгрунтованими. Крім того, суд не взяв до уваги, що положення ч. 2 ст. 52 ЗУ «Про запобігання корупції», які застосовані судом при вирішенні справи 20.12.2018, визнані неконституційними згідно рішення Конституційного Суду України від 27.10.2020 № 13-р/2020 (далі КСУ). Постановою судді Білопільського районного суду Сумської області від 20.12.2018 ОСОБА_4 визнаний винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн. Стягнуто на користь держави 352,40 грн судового збору. 16.11.2020 до Білопільського районного суду Сумської області ОСОБА_4 звернувся із заявою про перегляд постанови судді Білопільського районного суду Сумської області від 20.12.2018 за виключними обставинами, яку обґрунтував тим, що положення ч. 2 ст. 52 ЗУ «Про запобігання корупції», які застосовані при вирішенні справи 20.12.2018, визнані неконституційними згідно рішення КСУ від 27.10.2020 № 13-р/2020, що виключає його вину та є підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Постановою судді Білопільського районного суду Сумської області від 23.12.2020 ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні заяви про перегляд постанови судді Білопільського районного суду Сумської області від 20.12.2018 за виключними обставинами. Рішення судді суду першої інстанції вмотивоване тим, що законодавством не передбачено порядку перегляду рішень у справах про адміністративні правопорушення (касаційного чи за виключними обставинами), окрім як шляхом апеляційного оскарження, яким ОСОБА_4 не скористався. Крім того, рішенням КСУ від 27.10.2020 № 13-р/2020 не визнана неконституційною ст. 172-6 КУпАП, за якою ОСОБА_4 притягувався до відповідальності. Будучи згідно ст. 268, 277-2 і 294 КУпАП своєчасно сповіщеним у встановленому законом порядку про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_4 в судове засідання 22.01.2021 не з`явився. При цьому ОСОБА_4 і прокурор Ткаченко К. Л. подали письмові заяви, в яких просять розглянути справу без їх участі, а тому апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у відсутності цих осіб. Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно матеріалів справи постановою судді Білопільського районного суду Сумської області від 20.12.2018 ОСОБА_4 визнаний винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн, а 16.11.2020 останній звернувся до суду із заявою про перегляд цієї постанови судді за виключними обставинами, яку обґрунтував тим, що положення ч. 2 ст. 52 ЗУ «Про запобігання корупції», які застосовані судом при вирішенні справи 20.12.2018, визнані неконституційними рішенням КСУ від 27.10.2020 № 13-р/2020. Постановою судді Білопільського районного суду Сумської області від 23.12.2020 ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні вказаної заяви з тих підстав, що законодавством не передбачено порядку перегляду рішень у справах про адміністративні правопорушення за виключними обставинам, а також, що ст. 172-6 КУпАП, за якою ОСОБА_4 притягувався до відповідальності, рішенням КСУ від 27.10.2020 № 13-р/2020 неконституційною не визнана. Відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права. Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245). Аналізуючи положення міжнародних актів, КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011) наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності. Виходячи із правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов також поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження і на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12); рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), апеляційний суд приходить до переконання, що зазначена справа про адміністративне правопорушення щодо накладення на ОСОБА_4 стягнення у виді штрафу, для цілей ст. 6 Конвенції, належить до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ поширюються гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість апеляційному суду застосувати аналогію закону при перегляді постанови судді суду першої інстанції за виключними обставинами, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП інші норми закону, зокрема положення КПК, які регламентують відповідні правовідносини, так як КУпАП не передбачає порядку і процедури перегляду справ за виключними обставинами, хоча згідно міжнародних норм права це є невід`ємним правом особи (правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції), а для суддів усіх інстанцій важливим елементом законного і справедливого правосуддя, оскільки мова не йде про норми, які встановлюють виключення або спеціальне правове регулювання. У зв`язку з цим, рішення судді про неможливість перегляду постанови судді Білопільського районного суду Сумської області від 20.12.2018 за виключними обставинами не можна вважати законним, обґрунтованим і належним чином вмотивованим, тому воно підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню в цій частині. Одночасно апеляційний суд вважає за необхідне переглянути по суті вимог постанову судді від 20.12.2018 щодо притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП за виключними обставинами. Відповідно ч. 1 ст. 459 КПК, судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинам, а згідно ч. 3 цієї норми закону виключними обставинами визнаються, зокрема п. 1) встановлена КСУ неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи. Заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано протягом 30-ти днів із дня офіційного оприлюднення відповідного рішення КСУ (ч. 1 ст. 461 КПК). За наслідками провадження суд має право скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення або залишити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами без задоволення (ч. 1 ст. 467 КПК). Обґрунтовуючи вимоги, заявник ОСОБА_4 просить застосувати аналогію права, посилаючись при цьому на практику ЄСПЛ, і переглянути вищезазначену постанову судді. При цьому виключною обставиною ОСОБА_4 вважає рішення КСУ від 27.10.2020 від № 13-р/2020 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ЗУ «Про запобігання корупції», КК (справа № 1-24/2020 (393/20), згідно з резолютивною частиною якого визнано неконституційними п. 6, 8 ч. 1 ст. 11, п. 1, 2, 6-10-1, 12, 12-1 ч. 1, ч. 2-5 ст. 12, ч. 2 ст. 13, ч. 2 ст. 13-1, ст. 35, абз. 2-3 ч. 1 ст. 47, ст. 48-51, ч. 2-3 ст. 52, ст. 65 ЗУ «Про запобігання корупції», ст. 366-1 КК, і такими, що втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення. Відповідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у ст. 91 ЗУ «Про Конституційний Суд України», де окрім цього у ст. 97 визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання. У рішенні КСУ від 14.12.2000 № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень КСУ) зазначено, що додаткове визначення у рішеннях, висновках КСУ порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках КСУ приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Отже, рішення КСУ належить сприймати як загальнообов`язкові правові акти, які діють на усій території України та є обов`язковими для виконання усіма суб`єктами права. Аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та ЗУ «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривали і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ. Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що КСУ може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. У тексті рішення КСУ від 27.10.2020 від № 13-р/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що положення ч. 2 ст. 52 ЗУ «Про запобігання корупції» втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього рішення. Станом на день прийняття суддею Білопільського районного суду Сумської області постанови від 20.12.2018, вимоги ч. 2 ст. 52 ЗУ «Про запобігання корупції» щодо зобов`язання суб`єкта декларування у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна письмово повідомити про це НАЗК у разі суттєвої зміни у майновому стані суб`єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року неконституційною не визнана, тобто на момент ухвалення рішення суддею застосовано чинні норми КУпАП і зазначені положення Закону. При цьому вказана постанова судді ніким із учасників у справі не оскаржена, набрала законної сили і заявником сплачено штраф, тобто судове рішення виконане. 27.10.2020 рішенням КСУ № 13-рп/2020 такою, що не відповідає конституції України (є неконституційною), визнано ч. 2 ст. 52 ЗУ «Про запобігання корупції», положення якої втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 27.10.2020. Таким чином, на момент ухвалення рішення КСУ від 27.10.2020 № 13-рп/2020 адміністративно-процесуальні відносини у справі про притягнення ОСОБА_4 до відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП вже припинилися, внаслідок чого дія Рішення не може поширюватися на ці правовідносини, так як вони виникли і закінчилися до його ухвалення, що повністю кореспондується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19, в якій суд з цих же підстав відмовив у задоволенні заяви про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25.10.2019 за виключними обставинами. Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 (заява № 3236/03), жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її рішення. На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для перегляду рішення судді від 20.12.2018 за виключними обставинами, тому вважає за необхідне після скасування постанови судді суду першої інстанції прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_4 у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами. Керуючись ст. 294 КУпАП, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову судді Білопільського районного суду Сумської області від 23.12.2020 відносно ОСОБА_2 скасувати через порушення суддею суду першої інстанції норм процесуального права та прийняти нову постанову. Відмовити ОСОБА_5 у задоволенні заяви про перегляд постанови судді Білопільського районного суду Сумської області від 20.12.2018 за виключними обставинами. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Сумського апеляційного судуРунов В. Ю.