Постанова 4804 № 266/3369/20

22-ц/804/371/21 266/3369/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „19 січня 2021 року місто Маріуполь Донецької області Єдиний унікальний номер 266/3369/20 Номер провадження 22-ц/804/371/21 Донецький апеляційний суд у складі: головуючого: Зайцевої С.А. суддів: Пономарьової О.М., Попової С.А. за участю секретаря: Грішко С. В. учасники справи : позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 листопада 2020 року головуючого судді Пантелєєва Д.Г. зі складанням повного тексту судового рішення 03 листопада 2020 року по цивільній справі про стягнення аліментів,- В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини. Позов мотивовано тим, що 04 серпня 2018 року між нею та відповідачем був укладений шлюб. За час перебування у шлюбі у них народилась дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження сина, у них почалися постійні конфлікти та суперечки, через що спільне життя стало неможливим та нестерпним. З моменту фактичного припинення шлюбних відносин, відповідач морально та матеріально їй та їх дитині взагалі не допомагає, крім як в січні 2020 року, він перерахував гроші на її картку 1000 грн, в лютому 2020 року - 1700 грн, що є недостатньою для утримання дитини, внаслідок чого вона не має можливості сама утримувати їх малолітнього сина, через що постійну допомогу їй надають її батьки. У зв`язку з тим, що відповідач з січня 2020 року не підтримує з нею та їх сином жодних відносин, вона не знає достовірних відомостей про те, де саме працює її чоловік і чи він працює офіційно. За останні роки він неодноразово змінював місце своєї роботи, яка була не кваліфікована, а тому була різного характеру, вид та сферу діяльності, що призводило до отримання відповідачем непостійних та нерегулярних доходів, які в досить значній частині становили доходи від неофіційних джерел. Відповідач не має іншої родини, неповнолітніх чи малолітніх дітей, не має на утриманні інших осіб, зокрема батьків чи осіб, які потребують обов`язкового утриманню з його боку. До трирічного віку дитини, вона перебуває в декретній відпустці,їй не вистачає коштів, як на її утримання так і на утримання сина. Просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина у твердій грошовій сумі у розмірі 1000 грн щомісячно з моменту звернення до суду з позовом і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку в розмірі 1000 грн щомісячно, та судові витрати. Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн, щомісячно, починаючи з 02 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття; аліменти на користь ОСОБА_1 на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн щомісячно, до досягнення дитиною ОСОБА_3 трьох років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Допущене негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. В задоволені решти вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. В мотивувальній частині скарги зазначає,що з рішенням суду в частині призначення аліментів на її утримання в розмірі 500 грн. вона не згодна,просила скасувати рішення суду в цій частині,та встановити розмір аліментів на її утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн щомісячно,до досягнення дитиною трьох років,тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування доводів скарги зазначає, що забезпечення продуктами та всім необхідним для дитини покладено виключно на неї, водночас відповідач є здоровою людиною, має стабільний дохід, вищий за його офіційний показник та умисно ухиляється від покладених на нього зобов`язань по вихованню спільного сина. У зв`язку з подорожчанням продуктів харчування, комунальних послуг, призначена судом сума в розмірі 1500 грн є недостатньою, оскільки на даний час вона інших доходів не отримує. Судом першої інстанції прийнято до уваги надані відповідачем неповні дані про те, що він перебуває на обліку по працевлаштуванню, що проживає з батьками пенсіонерами та надає їм матеріальну допомогу. Однак, відповідачем приховано, що він займається приватними перевезеннями на автомобілі, що куплений за їх спільне життя, та те ,що його сестра має свій бізнес і так само проживає в зазначеній сім`ї і так само приймає участь у сімейному бюджеті. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 12 січня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Дана справа є малозначною та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст.8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України Згідно з ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Частиною 2 ст.150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно вимог ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тобто, вони обидва повинні нести обов`язок належного забезпечення своїй дитині належних умов для життя та гармонійного розвитку. Так, згідно з ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Стаття 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. При цьому, частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Відповідно до ч.1 ст.184 СК України суд за заявою одержувача аліментів визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі . Відповідно до ч.2 ст.84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною 3 років. За правилами ч.1 ст.80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами. Так, встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрували шлюб 04 серпня 2018 року, актовий запис №

528. Згідно з свідоцтва про народження ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьком є ОСОБА_2 , матір`ю ОСОБА_1 , актовий запис №

126. З довідки № 049-13.07-01240 від 27 вересня 2019 року, виданої Центром надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг вбачається, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 02 вересня 2020 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано. Відповідно до копій квитанцій 07 травня 2019 року, 21 травня 2019 року, 14 червня 2019 року, 09 липня 2019 року, 29 лютого 2020 року, 04 червня 2020 року відповідач ОСОБА_2 здійснював переведення особистих коштів на рахунок позивача ОСОБА_1 . Відповідно до довідки від 08 жовтня 2020 року за № 1276 ОСОБА_2 перебуває на обліку, як безробітний в Маріупольському МЦЗ з 07 жовтня 2020 року. З матеріалів справи вбачається, що відповідач подав відзив на позовну заяву ,в якому зазначив ,що з доводами позовної заяви про те, що він матеріально не забезпечує сина він категорично незгодний, оскільки платіжними квитанціями, копії яких він додає до відзиву, може це впевнено спростувати. Копії квитанцій підтверджують факт того, що він не ухилявся від свого батьківському обов`язку щодо утримання та забезпечення сина, а також доводять те, що він виконував батьківський обов`язок свідомо та у добровільному порядку. Він згоден сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі 1000 грн. щомісячно, однак аліменти на утримання позивача в розмірі 200 грн. На даний момент він не працює, з 07 жовтня 2020 року перебуває на обліку в центрі зайнятості. Після сплати житлово-комунальних послуг, придбання для себе та батьків продуктів харчування, він не матиме фінансової змоги сплачувати аліменти на утримання позивача у тому розмірі, про який вона просить суд. Частково задовольняючи позовні вимоги ,суд першої інстанції виходив з того ,що відповідач є батьком малолітньої дитини ,яка проживає з позивачем та знаходяться на її утриманні. Враховуючи те, що батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, а також те, що відповідач зобов`язаний надавати утримання дружині, до досягнення дитиною трирічного віку, однак такої допомоги відповідач позивачу у добровільному порядку надає не у повному обсязі , суд дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина та на її утримання. Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.ст.181-182,183,184, 84 СК України, виходив з того, що відповідач є працездатною особою,не працює , перебуває на обліку у центрі зайнятості як безробітний, з урахуванням матеріального становища сторін, суд дійшов до висновку, що розумним та доцільним буде розмір аліментів на утримання дитини щомісячно у розмірі 1000 грн та на утримання дружини у розмірі 500 грн . З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд , оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права. При частковому задоволенні позовних вимог ,суд врахував ,що відповідач не довів своїх витрат на утримання своєї непрацездатної матері ОСОБА_5 ,яка з 31 серпня 2011 року є пенсіонеркою та того, що саме мати потребує такої допомоги ,при цьому суд врахував ,що батько відповідача ОСОБА_6 отримує державну допомогу,як особа,яка не має право на пенсію,у розмірі 764 грн щомісячно . Суд першої інстанції дотримався принципу оцінки доказів,та врахував надані сторонами докази . Врахувавши наведені положення закону та вимоги позовної заяви про стягнення аліментів в твердій грошовій сумі, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що з відповідача слід стягувати аліменти на утримання сина та на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років у твердій грошовій сумі. Доказів того,що відповідач займається приватним перевезенням матеріали справи не містять. Досліджуючи матеріали справи встановлено ,що судом першої інстанції , саме в межах визначених позивачем позовних вимог та відповідно - предмета доказування й підстав позову, розглянуто даний спір. Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку. Судом першої інстанції надано обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору. Рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами, на які зроблено посилання в апеляційній скарзі позивачем, без встановлення відповідних фактів щодо наявності у ОСОБА_2 доходу від приватного перевезення та поліпшення його матеріального становища через бізнес сестри та її участь у сімейному бюджеті. За вказаних обставин розмір стягнених аліментів на утримання неповнолітньої дитини та на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років , визначено у відповідності до фактичних обставин справи, також , висновки суду узгоджуються із вимогами закону. Отже, аргументи заявника апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не дають підстав апеляційному суду дійти іншого висновку, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. З огляду на викладене та з урахуванням положень ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку , що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складений 25 січня 2021 року . Судді: