Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/18721/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" січня 2021 р. Справа№ 910/18721/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Руденко М.А. суддів: Дідиченко М.А. Пономаренка Є.Ю. при секретарі: Ковган О.І. за участю представників сторін: від позивача: Камишева К.В. ( ордер КС №808763 від 15.06.2020) від відповідача: Уколов О.Л. ( довіреність б/н від 09.06.2020) від третьої особи: не з`явився розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" на рішення господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року у справі №910/18721/19 (суддя Бондарчук В.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" до акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариство з обережною відповідальністю "Міцар" про визнання договору недійсним, - В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" (ТОВ "Дрім-Компані"/позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк/відповідач) про визнання недійсним договору поруки № 4М14411И/П від 31.10.2016. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір поруки № 4М14411И/П від 31.10.2016, укладений під впливом введення в оману. Рішенням господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року у справі №910/18721/19 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив на те, що доводи позивача про мету укладання сторонами кредитного договору № 4 Д16092Г від 20.10.2016 року та договору поруки № 4 М14411И\П від 20.10.2016 року, а саме : отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників, не підтверджується матеріалами справи. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Дрім-Компані» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року по справі №910/18721/19 повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимого про визнання договору поруки №4М14411И/П від 20.10.2016 року недійсним. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказував на те, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки тому, що у ТОВ "Дрім-Компані", як поручителя, відсутні оригінали кредитних договорів і відповідні документи, які підтверджують зобов`язання третіх осіб, та не встановлено чи дійсно дані документи існували у відповідача на момент укладання кредитного договору та оспорюваного договору поруки, як і не витребувано у відповідача жодних документів, які б підтвердили позицію позивача. Ненадання відповідачем поручителю документів, які б дали змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань попереднього боржника перед банком, свідчить про відсутність намірів у відповідача виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, а отже, вказує на наявність у його діях умислу, як обов`язкової ознаки обману згідно ст. 230 Цивільного кодексу України. Також, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції в порушення приписів процесуального права, не було витребувано у відповідача за клопотанням позивача документи, які б підтвердили позицію позивача, але відсутні у нього (оригінали/копії кредитних договорів і відповідні документи, які підтверджують зобов`язання третіх осіб). Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/18721/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2020 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 року враховуючи перебування судді Дідиченко М.А., яка не є головуючим суддею на лікарняному, справу №910/18721/20 передано на повторний автоматизований розподіл. Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 09.11.2020 року, справу №910/18721/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Поляк О.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2020 року призначено розгляд справи на 01.12.2020 року. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 року враховуючи перебування на лікарняному судді Поляк О.І., яка не є головуючим суддею, справу №910/18721/19 передано на повторний автоматизований розподіл. Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 14.12.2020 року, справу №910/18721/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 року зазначеною колегією суддів апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" на рішення господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року у справі №910/18721/19 прийнято до свого провадження та призначено її розгляд на 19.01.2021 року о 12 год. 40 хв.. Від відповідача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В судове засідання 19.01.2020 р. з`явилися представники сторін. Заявник апеляційної скарги підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, будучи належним чином сповіщеною про дату, час та місце проведення судового засідання явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, про причини неприбуття не повідомила. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представника третьої особи за наявними у справі доказами. Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.10.2016 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі -Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" (далі - позичальник) укладено кредитний договір №4Д16092Г, відповідно до якого позивачу встановлено ліміт кредитного договору 3 450 000 000,00 грн та надано кредит в розмірі 3 394 633 143,15 грн. (а.с. 19-25 том 1) Водночас, 20.10.2016 між ТОВ "Дрім-Компані" (далі - поручитель) та ПАТ КБ "ПриватБанк", найменування якого змінено на АТ КБ "ПриватБанк" (далі - кредитор) укладено наступні договори поруки: - договір поруки № 4Ф13811И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Форса ЛТД" своїх зобов`язань за кредитним договором №4Ф13811И від 16.12.2013; - договір поруки № 4Ф14122И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Фаворе" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4Ф14122И від 12.02.2014, №4Ф14078Д від 19.02.2014, № 4Ф14079Д від 25.02.2014; - договір поруки № 4С13384И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Солмбридж" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4С13384И від 04.07.2013, №4С13794Д від 10.12.2013, №4С13795Д від 11.12.2013, №4С14134И від 20.02.2014, № 4С15033И від 04.02.2015; - договір поруки № 4Р13641И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Руднекс" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4Р13641И від 11.10.2013 та №4Р14152И від 08.04.2014; - договір поруки № 4Р14012Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Ріботто" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4Р14012Д від 17.01.2014, №4Р14013Д від 21.01.2014, №4Р14020И від 23.01.2014, №4Р15013И від 22.01.2015; - договір поруки № 4П13781Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Профіт" своїх зобов`язань за кредитним договором №4П13781Д від 04.12.2013; - договір поруки № 4О14016Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Ортіка" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: № 4О14016Д від 17.01.2014, № 4О14019И від 21.01.2014, №4О14017Д від 21.01.2014, № 4О14155И від 08.04.2014; - договір поруки № 4М14411И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Міцар" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4М14411И від 24.12.2014 та №4М14410И від 24.12.2014; - договір поруки № 4И13689И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Інком 2001" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4И13689И від 28.10.2013, №4И13690И від 31.10.2013, №4И14023Д від 21.01.2014, №4И14167И від 17.02.2014, №4И14330И від 21.10.2014; - договір поруки № 4И13603Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Інкерія" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4И13603Д від 15.10.2013, №4И14249И від 15.07.2014, № 4И14265И від 01.08.2014; - договір поруки № 4Е14071И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Емпіре" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4Е14071И від 14.02.2014 та №4Е14273Д від 14.08.2014; - договір поруки № 4Э13666И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Елсіс Тайм" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4Э13666И від 22.10.2013, №4Э13712Д від 11.11.2013, №4Э14061Д від 10.02.2014, № 4Э14048И від 11.02.2014, № 4Э15058И від 20.02.2015; - договір поруки № 4В13607И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Віглон" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4В13607И від 23.10.2013, №4В13691И від 28.10.2013, №4В14329И від 24.10.2014; - договір поруки № 4В14033И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Веста-Компані" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4В14033И від 21.01.2014, №4В14059Д від 10.02.2014, №4В15021И від 22.01.2015; - договір поруки № 4А14101И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Альфатрейдер" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4А14101И від 20.02.2014, № 4А14302И від 03.09.2014, № 4А14303И від 03.09.2014, № 4А14343И від 12.11.2014; - договір поруки № 4А13578Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "АЕФ" своїх зобов`язань за наступними кредитними договорами: №4А13578Д від 20.09.2013, №4А13580И від 24.09.2013, №4А13879Д від 24.09.2014, № 4А14318И від 19.09.2014. У відповідності до п. 1, п. 2 оспорюваного договору поруки № 4М14411И/П від 31.10.2016 (а.с. 53 том 1), поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором/кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів. У п. 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений. Згідно п. 4 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Відповідно до п. 5 договору поруки, у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. В п. 6 договору поруки встановлено, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору. За змістом п. 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору. Згідно п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання. У відповідності до п. 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором. В п. 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором. Цей договір набуває чинності з дати укладання, підписання та скріплення печатками сторін і діє три роки від дати його укладання. Порука припиняється після закінчення строку у п`ять рокік від дати укладання цього договору (п. 11 договору поруки). В пункті 14 договору поруки сторони погодили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін. В обґрунтування позовних вимог позивач стверджував, що дії ТОВ "Дрім-Компані" із отримання кредитних коштів за кредитним договором № 4Д16092Г від 20.10.2016 були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України. При цьому, за твердженнями позивача, ПАТ КБ "ПриватБанк" наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами. На виконання зазначеного плану відповідач та позивач погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору № 4Д16092Г. Крім того, між позивачем та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладені перелічені вище договори поруки, у тому числі, договір поруки № 4М14411И/П від 31.10.2016, з метою отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов`язання боржників. Крім того, позивач зазначає, що ТОВ "Дрім-Компані", як поручитель, виконав зобов`язання за укладеними договорами поруки, у тому числі за оспорюваним, на підтвердження чого позивачем додано до матеріалів позовної заяви копії платіжних доручень, однак, відповідач не передав ТОВ "Дрім-Компані" документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників. За доводами позивача, банк ввів в оману ТОВ "Дрім-Компані" про наявність договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників, у тому числі третьої особи - ТОВ "Міцар", у розмірі, що суттєво перевищує суму заборгованості за кредитами, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору № 4Д16092Г та договорів поруки, у тому числі оспорюваного договору. У разі обізнаності позивача про відсутність таких забезпечень, товариство б не уклало оспорюваний правочин. Отже, на думку позивача, відповідач ввів його в оману щодо істотних умов договору поруки, внаслідок чого договір поруки №4М14411И/П від 20.10.2016 підлягає визнанню недійсним, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Дрім-Компані" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним Договору поруки №4М14411И/П від 20.10.2016, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано належних та достатніх у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні спірного договору поруки. Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду з огляду на наступне. У відповідності до п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно Роз`яснень Міністерства юстиції України від 19.04.2011 року «Щодо форми правочинів» правочин - це вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають в силу закону незалежно від волі його суб`єктів. Правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним, законодавцем встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Згідно зі ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.06.2019 по справи №916/3156/17. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"). Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів ст.204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Отже, на підтвердження вимог про визнання правочину недійсним особа повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.02.2019 у справі №911/1171/18. Частиною 1 ст. 230 ЦК України визначено, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом ч. 1 ст. 229 ЦК України, до якої відсилає ст. 230 ЦК України, істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 909/685/18 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18 дійшов висновків, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 911/1382/18, від 13.02.2020 у справі № 910/2200/19 Таким чином, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Беручи до уваги викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №910/15148/17. За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу від 13.10.2016 № 5 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк" на суму 3 450 000 000,00 грн..(а.с. 132 том 1) Згідно Заявки на отримання кредиту від 17.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. Згідно п. А.2 кредитного договору № 4Д16092Г від 20.10.2016 сторони погодили ціль кредитування: фінансування поточної діяльності позивача. Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 17.10.2016 (а.с. 133 том 1) та заявки на отримання кредиту від 17.10.2016 (а.с. 134 том 1), що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача і належних і допустимих доказів в спростування вказаної обставини позивачем не надано в розумінні ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову. Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів на підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, як і погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договором поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості інших боржників, обставин щодо забезпечення зобов`язань таких боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача. Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними. Згідно з ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір поруки є забезпечувальним договором, з огляду на що мета укладення договору поруки не може бути одержання прибутку поручителем, що випливає з самої суті договору поруки. Отже, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4Д16092Г від 20.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України. Позивачем в порядку ст. ст. 13, 74 ГПК України не доведено того, що представниками АТ КБ «Приватбанк» при укладенні спірного договору поруки повідомлялись позивачу відомості, що не відповідають дійсності, або що представники Банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами). Так само, ним не доведено, що відповідач вчиняв винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання останнього запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки №4М14411И/П від 20.10.2016, які насправді наступити не можуть. Аргументи апелянта про те, що у зв`язку з не виконанням відповідачем умов спірного договору поруки, позивач позбавлений отримання прибутку від реалізації активів або набуття права власності на них, що було метою при укладання Кредитного договору та Договорів поруки не підтверджуються доказами, наявними у матеріалах справи. Отже, скаржником не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. При цьому, обман щодо мотивів правочину, зокрема і щодо отримання прибутку, спростовується тим, що мотивом/метою договору поруки не може бути отримання прибутку. Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції в порушення приписів процесуального права, не було витребувано у відповідача за клопотанням позивача документи, які б підтвердили позицію позивача, але відсутні у нього (оригінали/копії кредитних договорів і відповідні документи, які підтверджують зобов`язання третіх осіб) - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення з огляду на те, що відмова у задоволенні заявленого клопотання (про що судом першої інстанції ухвалено протокольно ухвалу 18.05.2020 у підготовчому засіданні), здійснена судом першої інстанції у відповідності до ст. ст. 14, 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, що виключає скасування оскаржуваного рішення за наведеного скаржником доводу. Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що документи, які він просив витребувати, можуть підтвердити його твердження про ведення його в оману при укладанні Кредитного договору на підставі ст. 230 ЦК України, відтак апеляційний суд відхиляє заперечення апелянта щодо необґрунтованої відмови місцевого суду в задоволенні клопотання про витребування доказів. Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів під час перегляду справи не встановлено. З урахуванням встановлених у справі обставин та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року у справі №910/18721/19. Також, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2020 дія оскаржуваного рішення була зупинена в силу приписів ч. 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України, і за наслідками апеляційного розгляду рішення залишено без змін, а тому дія рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року у справі №910/18721/19 підлягає поновленню. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта (позивача у справі). Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року у справі №910/18721/19 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року у справі №910/18721/19 залишити без змін. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року у справі №910/18721/19. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги залишити за товариством з обмеженою відповідальністю "Дрім-Компані". Матеріали справи №910/18721/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 22.01.2021 р. Головуючий суддя М.А. Руденко Судді М.А. Дідиченко Є.Ю. Пономаренко