Постанова Одеський апеляційний суд № 516/217/20

Номер провадження: 33/813/1/21 Номер справи місцевого суду: 516/217/20 Головуючий у першій інстанції Мислива Л. М. Доповідач Котелевський Р. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.01.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючий - суддя Котелевський Р.І., за участю: секретаря судового засідання - Альбрехта І.С. захисника - Чижова В.А. особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Теплодарського міського суду Одеської області від 15.12.2020 року, - встановив: оскаржуваною постановою судді Теплодарського міського суду Одеської області від 15.12.2020 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 600 (шестисот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, та стягнуто судовий збір у сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. Відповідно до оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він, 21.10.2020 року, о 23 год. 10 хв., під час руху по вул. Піонерній, в м. Теплодар Одеської області, керував автомобілем «ВАЗ 2109» державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Згідно висновку щодо результатів медичного дослідження №148, який проводився 22.10.2020 року, о 00 год. 03 хв., за допомогою приладу «Драгер 01709» виявлено 0,78% проміле алкоголю. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Не погоджуючись з рішенням судді районного суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову районного суду скасувати, а провадження по справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Апелянт зазначає, що визнаючи його виним в інкримінованому адміністративному правопорушенні районний суд послався на неналежний та недопустимий доказ, який фактично був ключовим для встановлення його вини, а саме на висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 22.10.2020 року, який виданий КНП «Біляївська центральна районна лікарня», та який було складено на підставі акту медичного огляду ОСОБА_1 №148 від 22.10.2020 року. Обґрунтовуючи неналежність та недопустимість вказаного доказу апелянт вказує, що його зміст суперечить вимогам Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерством охорони здоров`я України №1452/735 від 09.11.2015 року, оскільки: в тексті висновку невірно зазначені анкетні відомості про його особу; відсутній запис щодо повідомлення ОСОБА_1 про результати медичного огляду; не зазначено про перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння; відсутні відомості про лікаря, який проводив медичний огляд. Крім того, апелянт зазначає, що в порушення вимог ст.266 КУпАП працівники поліції склавши відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, не відсторонили його від керування транспортним засобом, що спростовує висновок про те, що він перебував в стані алкогольного сп`яніння. Вивчивши матеріали адміністративної справи; перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи; апеляційний суд приходить до висновку про таке. У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з положеннями ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, але не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283,284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Відповідно до вимог ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Розглядаючи справу, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, оскільки ухвалена без дотримання вимог діючого КУпАП, за результатами неповного дослідження доказів, та без врахування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Так, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 року. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи. Прецедентна практика ЄСПЛ, застосовуючи критерій суворості покарання за вчинення адміністративного правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, відносить адміністративні правопорушення до кримінально-правової сфери з усіма гарантіями статті 6 Конвенції. Разом з цим, і інші адміністративні правопорушення можуть підпадати під сферу дії кримінально-правового аспекту статті 6 Конвенції. Зокрема це порушення правил дорожнього руху (позбавлення права управління - Рішення ЄСПЛ «Лутц проти Німеччини» від 25.08.1987 року; Рішення ЄСПЛ «Маліге (Malige) проти Франції» від 23.09.1998 року). ЄСПЛ дійшов висновку, що стаття 6 Конвенції не може застосовуватися з точки зору «кримінального обвинувачення» до такої міри покарання як негайне позбавлення посвідчення водія (Комюніке Секретаря Європейського Суду з прав людини стосовно рішення у справі «Ескубе проти Бельгії»). Отже, ЄСПЛ вирішуючи питання застосування ст. 6 Конвенції не ставить в залежність виведення з під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень віднесених до юрисдикції інших органів, посадових осіб. Виходить, що у справах про адміністративні правопорушення на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, - особа, щодо якої розглядається справа та потерпілий, додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та долучені до нього докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при розгляді даної справи про адміністративне правопорушення судді районного суду слід було керуватися в тому числі й Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, алевимоги КУпАП та практики ЄС при розгляді справи в районному суді не були виконані, внаслідок чого поза увагою судді залишилися обставини, які мали суттєве значення для правильного вирішення даної справи. Вирішуючи питання щодо законності рішення судді районного суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є незаконною, оскільки постановлена з недотриманням вимог діючого КУпАП, за результатами неповноти судового розгляду та невірної оцінки доказів. Так, з оскаржуваної постанови вбачається, що до висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суддя районного суду дійшов на підставі досліджених доказів: протоколу про адміністративне правопорушення серії ОБ №096116 від 22.10.2020 року; висновку №148 від 22.10.2020 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, виданого КНП «Біляївська центральна районна лікарня»; врахувавши покази свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Разом з цим, суд апеляційної інстанції не погоджується з рішенням судді районного суду, з огляду на таке. Апеляційний суд констатує, що поза увагою судді та без належної правової оцінки залишився висновок №148 від 22.10.2020 року щодо результатів медичного огляду ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, виданий КНП «Біляївська центральна районна лікарня», оскільки саме цей документ є визначальним для встановлення стану алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 та наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Згідно п.2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Порядок проходження огляду на стан сп`яніння встановлений ст.266 КУпАП, а також затвердженою спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерством охорони здоров`я України №1452/735 від 09.11.2015 року Інструкцією «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі - Інструкція). Інструкцією передбачено, що огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Огляд проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом, або, у разі відмови водія пройти огляд на місці, лікарем закладу охорони здоров`я. Відповідно до пунктів 3, 4, 5, 17, 18, 22 Розділу ІІI Інструкції, огляд у закладах охорони здоров`я щодо виявлення стану сп`яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров`я. Метою цього огляду є встановлення наявності чи відсутності стану сп`яніння в обстежуваної особи. Лікар (фельдшер) повинен ознайомитися з документами особи, яку оглядає (паспорт, особисте посвідчення, посвідчення водія, тощо). Зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку. Усі записи в акті медичного огляду та висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння повинні бути розбірливими, не допускається формулювання «Норма». Висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.. З матеріалів справи про адміністративне правопорушення, постанови районного суду, а також апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що він відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів та зажадав пройти такий огляд в медичному закладі. За результатами огляду, який було проведено 22.10.2020 року в КНП «Біляївська центральна районна лікарня», медичним закладом було складено та видано акт медичного огляду ОСОБА_1 №148 від 22.10.2020 року (а.с.42-43) та в подальшому на підставі вказаного акту медичним закладом був виданий висновок від 22.10.2020 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с.44). Перевіривши зміст вказаної вище медичної документації апеляційним судом встановлено, що 22.10.2020 року, о 00 год. 03 хв., в КНП «Біляївська центральна районна лікарня» проведено медичний огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння за допомого технічного пристрою «Drager 01709», результат даного вимірювання склав 0,78 проміле алкоголю. Як вбачається зі змісту мотивувальної частини оскаржуваної постанови саме ця обставина стала визначальною для прийняття рішення районним судом. Разом з цим, досліджуючи акт медичного огляду ОСОБА_1 №148 від 22.10.2020 року та висновок від 22.10.2020 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, районний суд не перевірив ці документи на відповідність вимогамІнструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції». Дослідивши зміст вказаного висновку апеляційний констатує, що він не відповідає вимогам Інструкції, оскільки у відповідних графах цього документа невірно зазначені анкетні відомості про особу ОСОБА_1 , відсутній запис щодо повідомлення ОСОБА_1 про результати медичного огляду, не зазначено жодної ознаки, підтверджуючої перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння та відсутній висновок про перебування останнього в стані алкогольного сп`яніння. Наведені порушення, допущені при складенні висновку є неприпустимими та з урахуванням вимог п.22. Розділу ІІІ Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», свідчать про недопустимість результатів медичного огляду, що дає підстави для висновку про відсутність доказів про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 у визначеному законом порядку встановлений не був. Крім того, відповідно до вимог ч.ч.1,7 ст.266 КУпАП, особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп`яніння підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами. У разі відсторонення особи від керування транспортним засобом, можливість керування цим транспортним засобом надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом. Апеляційний суд констатує, що вимоги ч.ч.1,7 ст.266 КУпАП працівниками поліції виконані не були, оскільки зміст протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 свідчить про те, щовін не був відсторонений від керування, що беззаперечно свідчить про недотримання працівниками поліції наведених вимог закону. Встановлений факт не відсторонення ОСОБА_1 працівниками поліції від керування транспортним засобом не спростовує тверджень останнього про те, що він не перебував в стані алкогольного сп`яніння, або з ознаками такого сп`яніння, оскільки після складання протоколу про адміністративне правопорушення, останній продовжив керувати транспортним засобом самостійно, незважаючи на те, що на думку працівників поліції ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп`яніння. Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За вище викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки його огляд на стан алкогольного сп`яніння було проведено в порушення вимог Інструкції, а тому факт перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння під час керування автомобілем у передбаченому законом порядку встановлений не був. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність прийнятого суддею районного суду рішення про визнання ОСОБА_1 винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. За таких умов, апеляційний суд вважає за необхідне оскаржувану постанову судді районного суду скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. Керуючись ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.62 Конституції України, ст.ст. 247, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Постанову судді Теплодарського міського суду Одеської області від 15.12.2020 року, про притягнення ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП - скасувати, а провадження по справі - закрити, на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський