Постанова Запорізький апеляційний суд № 323/3299/19
від 25.01.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДДата документу 25.01.2021 Справа № 323/3299/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 323/3299/20 Головуючий у 1 інстанції: Смокович М.В. № 22-ц/807/162/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 15 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Юнівес», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ВСТАНОВИВ В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПрАТ «СК «Юнівес», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 13.01.2017 року, близько 12 год. 00 хв., ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ВАЗ 111930» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , під час виконання повороту ліворуч на перехресті з вулиці Гоголя на вулицю Сагайдачного (колишня назва вул. Жовтнева) у м. Оріхів Запорізької області, вчинив порушення вимог п. п. 10.1, 16.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2000 року, що спричинило смерть ОСОБА_3 , за таких обставин. ОСОБА_2 на автомобілі ВАЗ-111930 «Калина» з реєстраційним номером НОМЕР_1 рухався по проїзній частині вул. Гоголя в м. Оріхів Запорізької області з боку вул. ОСОБА_4 в напрямку вул. Каштанової. На передньому пасажирському кріслі його автомобіля знаходилась дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Крім цього, в попутному з автомобілем «ВАЗ 111930» напрямку, позаду нього, цією ж автодорогою, рухався автомобіль «ЗАЗ-Daewoo Т 13110» з реєстраційним номером НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 . В цей же час, цією ж автодорогою, у зустрічному автомобілю «ВАЗ 111930» напрямку, рухався автомобіль «Mazda 626» з реєстраційним номером НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_6 . Відповідно до п. п. 10.1, 16.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2000 року, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо чи праворуч. На перехресті вул. Гоголя з вул. Сагайдачного водій автомобіля «ВАЗ 111930» ОСОБА_2 почав виконувати маневр повороту ліворуч, для чого виїхав на зустрічну смугу руху та почав її перетинати. Однак при цьому ОСОБА_2 , діючи в порушення наведених вище вимог п. п. 10.1, 16.3 ПДД, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та не дав дорогу автомобілю «Маzda 626» під керуванням водія ОСОБА_6 , який рухався по зустрічній смузі цієї ж дороги у зустрічному йому напрямку прямо. Водій ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «Маzda 626», побачивши перед собою перешкоду у виді автомобіля ВАЗ-111390, заходів щодо гальмування не вжив. У зв`язку з цим сталося зіткнення вказаних автомобілів шляхом удару передньої частини автомобіля «Маzda 626» у правий бік автомобіля ВАЗ-111390, від чого автомобіль «Маzda 626», ставши некерованим, виїхав на зустрічну смугу руху та зіткнувся автомобілем «ЗАЗ- Daewoo НОМЕР_4 » під керуванням водія ОСОБА_5 . В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «ВАЗ 111930» ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, несумісні із життям, а саме тупу травму голови, шиї, тулубу та кінцівок, що ускладнилось травматичним шоком, від яких цього ж дня вона померла. Водій автомобіля «Маzda 626» отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Всі транспортні засоби учасників ДТП отримали механічні ушкодження. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди його автомобіль зазнав механічних пошкоджень, внаслідок чого йому було завдано матеріальних збитків на суму 139726 (Сто тридцять дев`ять тисяч сімсот двадцять шість) гривень 64 копійки, що підтверджується проведеною спеціалістом-автотоварознавцем, оцінювачем ОСОБА_7 незалежною оцінкою визначення вартості матеріального збитку. Вироком Оріхівського районного суду Запорізької області у справі № 323/801/17 від 13.06.2018 року відповідача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, тобто порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу та іншого майна. Викладені факти та обставини були встановлені у судовому засіданні в ході кримінального провадження вина відповідача була встановлена та він за скоєну ДТП був притягнутий до відповідальності. Звернувшись до ПрАТ «СК «ЮНІВЕС», в якій застрахована відповідальність водія ОСОБА_2 , з заявою про відшкодування завданих йому матеріальних збитків він отримав відмову Згодом уточнивши позовні вимоги та посилаючись на вищезазначене просив суд, стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Юнівес» на його користь 139726,64 грн. в якості майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування, 800,00 грн. відшкодування за проведення оцінки визначення вартості матеріальних збитків та сплачені ним судові витрати. Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 15 вересня 2020 року в задоволенні позовної заяви відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Відповідач скористався своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві зазначив, що оскільки заяву про страхове відшкодування потерпілою особою було подано більше ніж через рік після ДТП, страховою компанією було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування. Судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та надано належну правову оцінку. Рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та ухвалене з вірним застосуванням норм права. З цих підстав просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 27.01.2007 року на праві власності належить автомобіль «Маzda 626», реєстраційний номер НОМЕР_3 . 13.01.2017 року, близько 12 год. 00 хв., ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ВАЗ 111930» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , під час виконання повороту ліворуч на перехресті з вулиці Гоголя на вулицю Сагайдачного (колишня назва вул. Жовтнева) у м. Оріхів Запорізької області, вчинив порушення вимог п. п. 10.1, 16.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2000 року, що спричинило смерть ОСОБА_3 , за таких обставин. ОСОБА_2 на автомобілі ВАЗ-111930 «Калина» з реєстраційним номером НОМЕР_1 рухався по проїзній частині вул. Гоголя в м. Оріхів Запорізької області з боку вул. ОСОБА_4 в напрямку вул. Каштанової. На передньому пасажирському кріслі його автомобіля знаходилась дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Крім цього, в попутному з автомобілем «ВАЗ 111930» напрямку, позаду нього, цією ж автодорогою, рухався автомобіль «ЗАЗ-Daewoo Т 13110» з реєстраційним номером НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 . В цей же час, цією ж автодорогою, у зустрічному автомобілю «ВАЗ 111930» напрямку, рухався автомобіль «Mazda 626» з реєстраційним номером НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_6 . Відповідно до п. п. 10.1, 16.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2000 року, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов`язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо чи праворуч. На перехресті вул. Гоголя з вул. Сагайдачного водій автомобіля «ВАЗ 111930» ОСОБА_2 почав виконувати маневр повороту ліворуч, для чого виїхав на зустрічну смугу руху та почав її перетинати. Однак при цьому ОСОБА_2 , діючи в порушення наведених вище вимог п. п. 10.1, 16.3 ПДД, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та не дав дорогу автомобілю «Маzda 626» під керуванням водія ОСОБА_6 , який рухався по зустрічній смузі цієї ж дороги у зустрічному йому напрямку прямо. Водій ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «Маzda 626», побачивши перед собою перешкоду у виді автомобіля ВАЗ-111390, заходів щодо гальмування не вжив. У зв`язку з цим сталося зіткнення вказаних автомобілів шляхом удару передньої частини автомобіля «Маzda 626» у правий бік автомобіля ВАЗ-111390, від чого автомобіль «Маzda 626», ставши некерованим, виїхав на зустрічну смугу руху та зіткнувся автомобілем «ЗАЗ- Daewoo НОМЕР_4 » під керуванням водія ОСОБА_5 . В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «ВАЗ 111930» ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, несумісні із життям, а саме тупу травму голови, шиї, тулубу та кінцівок, що ускладнилось травматичним шоком, від яких цього ж дня вона померла. Водій автомобіля «Маzda 626» отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Всі транспортні засоби учасників ДТП отримали механічні ушкодження. Вказані обставини встановлені вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 13.06.2018, якою ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі якої призначено покарання у виді чотирьох років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами, на підставі ст. 75 КК України останнього було звільнено від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк два роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди його автомобіль зазнав механічних пошкоджень, внаслідок чого йому було завдано матеріальних збитків на суму 139726 (Сто тридцять дев`ять тисяч сімсот двадцять шість) гривень 64 копійки, що підтверджується проведеною спеціалістом-автотоварознавцем, оцінювачем ОСОБА_7 незалежною оцінкою визначення вартості матеріального збитку. Відповідно до проведеної спеціалістом-автотоварознавцем, оцінювачем ОСОБА_7 незалежної оцінки визначення вартості матеріального збитку від 25.01.2017, вартість матеріального збитку, нанесеного володільцю автомобіля «Маzda 626», реєстраційний номер НОМЕР_3 , складає станом на 20.01.2017 року 139726,64 грн. На момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована ПАТ «СК «ЮНІВЕС» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК/1621175 від 21.10.2016 року. 11.10.2018 ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «СК «ЮНІВЕС» із заявою про виплату страхового відшкодування. ПАТ «СК «ЮНІВЕС» рішенням № ГО-5353-1/ЗП відмовив ОСОБА_8 у виплаті страхового відшкодування, у зв`язку з перевищенням терміну подачі заяви про страхове відшкодування. Також, 22.10.2018 року на адресу ОСОБА_1 ПАТ «СК «ЮНІВЕС» було направлено лист у якому зазначено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання ОСОБА_1 заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, так як шкода завдана майну потерпілого. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих обставин, що позивач своєчасно не звертався до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», отже підстав для стягнення відшкодування не вбачається. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV) є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35). Згідно з пунктом 36.1статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: - навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; - неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає. Із аналізу наведених норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені ст. 37 Закону, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі № 465/4287/15. Враховуючи вищенаведені положення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про страхове відшкодування з пропуском річного строку (дата настання дорожньо-транспортної пригоди - 13.01.2017 року; дата звернення з заявою про виплату страхового відшкодування - 11.10. 2018 року), ПрАТ СК "Юнівес" правомірно відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування. У цьому випадку вимога заявлена про відшкодування майнової шкоди, а не здоров`ю і річний строк обчислюється з моменту настання події, а саме дорожньо-транспортної пригоди. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивачем не надано доказів щодо звернення до страхової компанії у встановлений законом строк. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів, викладених у апеляційній скарзі немає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 15 вересня 2020 рокупо цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 25 січня 2021 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков