Постанова 4851 № 520/3829/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 р.Справа № 520/3829/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Севастьяненко К.О., м. Харків, повний текст складено 29.02.20 року по справі № 520/3829/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області , Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд: - визнати протиправним дії суб`єкта владних повноважень - Головного управління Державної податкової (раніше фіскальної) служби в Харківській області, які полягають у невірному нарахуванні та невиплаті одноразової грошової допомоги позивачу, ОСОБА_1 , для проведення повного розрахунку, при звільненні на пенсію на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей"; - зобов`язати Головне управління Державної податкової (раніше фіскальної) служби в Харківській області здійснити дії, а саме перерахувати та виплатити 46 314,00 гривень - суму одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 для проведення повного розрахунку з позивачем, при звільненні на пенсію, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей"; - судові витрати стягнути з відповідача. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при його звільненні з органів податкової служби йому невірно нараховано та виплачено одноразову допомогу, а саме для обчислення слід було врахувати його грошове забезпечення у розмірі 5976,00 та помножити на кожний календарний рік служби, а саме 31 рік. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним дії Головного управління ДФС у Харківській області, які полягають невиплаті одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління ДФС у Харківській області виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні ОСОБА_1 . У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено. Головне управління ДФС у Харківській області , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає зазначене рішення суду таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування та постановлення нового рішення. Вказує , що 09.10.2008 відповідно до наказу ДПА у Харківській області № 550-о ОСОБА_1 було звільнено у відставку з 04.03.2008 на підставі пп. «ж» п. 64 Положення, (за власним бажанням, на підставі власноруч написаного рапорту (). З 03.03.2008 по 09.10.2008 ОСОБА_1 знаходився у розпорядження ДПА у Харківській області і йому за цей період було нараховано та виплачено грошове забезпечення у розмірі 29171,11 грн. (лікарняні на суму 18895,56 грн, відпускні на суму 6154,21 грн, за 10 робочих днів вересня 2008 року у сумі 1936,88 грн, компенсація суми податку у сумі 2184,46 грн). Наказом від 09.10.2008 № 550-о «Про звільнення ОСОБА_1 та часткову відміну пунктів наказів» були скасовані пункти наказів, які стали підставою для нарахування грошових кошти у розмірі 29171,11 грн в період з 03.03.2008 по 09.10.2008, тобто були скасовані правові підстави для нарахування та отримання ОСОБА_1 грошового забезпечення з 05.03.2008 по 09.10.2008. На виконання вимог чинного законодавства, (щодо здійснення розрахунку з працівником при звільненні), як вбачається з розрахункового листа за жовтень 2008 року (копія є в матеріалах справи), сума боргу ОСОБА_1 перед ДПА у Харківській області склала 16747,51 грн (29171 ЛІ - 12423,60 = 16747,51),без урахування податків та зборів, борг працівника склав 14037,10 грн. який у подальшому був внесений до каси ДПА у Харківській області в повному обсязі. У зв`язку із зазначеним вважає, зазначення в рішенні суду про те що доказів правомірності дій стосовно перерахунку грошового забезпечення позивача до суду не надано - є безпідставним. Також , зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАСУ суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Так позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні були пред`явлені до ГУ ДПС у Харківській області, однак суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог в частині стягнення їх з ГУ ДФС у Харківській області при цьому встановивши, що ГУ ДПС є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного управління ДФС у Харківській області. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 в частині задоволених позовних вимог до ГУ ДФС у Харківській області, з прийняттям у цій частині нового судового рішення, яким у позові відмовити. ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає , що відповідачем не були доведені обгрунтовані заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, а також не були надані докази, які не могли, з яких нібито підстав, бути подані разом зі скаргою, а причин їх неподання не було зазначено. Вважає рішення суду першої інстанції законним та прийнятим на підставі наявних доказів та з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги , а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що полковник податкової міліції ОСОБА_1 проходив службу на посадах начальницького складу підрозділів податкової міліції ДПА у Харківській області у період з 20.12.1996 по 04.03.2008. У зв`язку з організаційно-штатними змінами управлінь податкової міліції ДПА відповідно до п.п. "в" п.40 Положення заступник начальника управління податкової міліції ДПА у Харківській області, полковник податкової міліції ОСОБА_1 наказом ДПА України від 03.03.2008 № 473-о був звільнений з займаної посади та виведений у розпорядження ДПА у Харківській області. При звільненні ОСОБА_1 нараховано вихідну допомогу, яка складається з 2823,00 грн (посадового окладу) +135,00 грн (надбавка за військове звання) + 1183,20 грн (надбавка за вислугу років 40% від посадового окладу та військового звання) = 4141,20 грн х 25% х 12 років, що становить 12423,60 грн. ОСОБА_1 у позові зазначив, що грошова допомога при звільненні повинна бути нарахована наступним чином: 5976,00 х 25 % х 31 рік, що має становити 46 314,00 грн. Не погодившись із розміром нарахованої грошової допомоги позивач звернувся до суду із даним позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем не надано доказів виплати ОСОБА_1 нарахованої грошової допомоги при звільненні у розмірі 12423,60 грн,оскільки на час вирішення справи підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби продовжують здійснювати повноваження, то суд вважає що для належного способу захисту прав позивача суд вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправним дії Головного управління ДФС у Харківській області, які полягають невиплаті одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 і зобов`язав саме Головне управління ДФС у Харківській області виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні ОСОБА_1 у розмірі 12 423,60 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується виключно в частині задоволення позовних вимог, позивачем рішення суду не оскаржувалося, судом апеляційної інстанції переглядається судове рішенні в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ст. 308 КАС України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову , виходячи з наступного. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992, в редакції чинній на час звільнення позивача, особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Частиною 6 ст. 9 Закону № 2262 передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги. У відповідності до п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення га виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей", в редакції, що діяла на дату звільнення Позивача із Збройних сил (далі - Постанова № 393, тут та далі у редакції, що діяла на дату звільнення Позивача зі Збройних Сил), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення. При цьому, грошова допомога, передбачена цим пунктом, не виплачується лише особам, звільненим зі служби за дискредитацію, або у зв`язку із засудженням за вчинення злочину (в тому числі у зв`язку із засудженням умовно). Не підлягає виплаті грошова допомога також особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, звільненим з військової служби у зв`язку з переведенням на службу в органи внутрішніх справ або зарахованим з цих органів на військову службу. Вказані законодавчі акти визначають, що така допомога виплачується особам, які "звільняються" зі служби, а відтак, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби. Згідно копії трудової книжки позивача, останній у період з листопада 1976 року по травень 1995 року проходив службу у Збройних силах, після чого був звільнений в запас за п. "з" ст. 65 (за власним бажанням) Тимчасового Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, затвердженого Указом Президента України від 13 травня 1993 року № 174/93. Враховуючи наведені вимоги законодавства , позивач при звільненні зі Збройних Сил України мав право на отримання грошової допомоги, передбаченої Постановою №

393. Та обставина, що позивач не отримав вказану допомогу, не є підставою для задоволення його позовних вимог щодо врахування стажу за весь період служби, а саме 31 рік, оскільки, у разі неотримання грошової допомоги, він мав право на звернення до суду про стягнення належних йому коштів з попереднього місця служби. Таким чином, оскільки, як було доведено вище, позивач при попередньому звільненні набув право на отримання одноразової грошової допомоги, то при виплаті одноразової грошової допомоги при повторному звільненні йому правомірно не був врахований період попередньої служби. Тому , суд правомірно погодився із твердженням відповідача, що при звільненні з органів податкової міліції ОСОБА_1 до вислуги років для виплати грошової допомоги, передбаченої Законом № 2262, було зараховано лише період проходження служби в органах податкової міліції - 12 років, 7 місяців, 14 днів. Позивач вважає, що для розрахунку грошової допомоги при звільненні слід брати розмір грошового забезпечення на момент звільнення, що міститься у довідці пенсійного фонду, а саме 5976,00 грн. Відповідно до п. 1 та п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 р. № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення; затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців та курсантів навчальних закладів; схеми посадових окладів осіб рядового і начальницького складу; схеми окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатками 1 -28. Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджено: схеми посадових окладів військовослужбовців та курсантів навчальних закладів у розмірах згідно з додатками 1-8; схеми посадових окладів осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 9 - 23, 30 - 32; схеми окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатком 24; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у розмірах згідно з додатками 25-28,

33. Пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 р. № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" керівникам державних органів в межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право установлювати посадові оклади військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, посади яких не передбачені цією постановою, - у розмірах, визначених затвердженими цією постановою схемами згідно з додатками 1 -23 за аналогічними посадами. У спірний період часу діяв наказ Державної податкової адміністрації України від 07.02.2001 № 43 "Про затвердження Положення про виплату грошового утримання особам начальницького складу податкової міліції за час перебування в розпорядженні ДПА України, відстороненим від виконання службових обов`язків (посади), особам, підданим арешту, та за час перебування під арештом, а також стосовно видачі грошових атестатів при звільненні та переміщенні по службі" (далі - Положення № 43). Пунктом 1 даного Положення було встановлено, що особам начальницького складу податкової міліції, увільненим з посад в розпорядження відповідних органів податкової служби, грошове утримання від дня увільнення із штатної посади виплачується з розрахунку окладу за спеціальне звання, посадового окладу за останньою штатною посадою та відсоткової надбавки за вислугу років. Колегія суддів зазначає, що оскільки Кабінетом Міністрів України делеговано право визначати розміри посадових окладів, у тому числі, й керівнику податкової служби, то наказ останнього № 43 від від 07.02.2001 про є належною підставою для застосування у спірних правовідносинах. Відповідно до п.12 зазначеного Положення, при переміщеннях, переведеннях, а також звільненні начальницького складу фінансовий апарат (бухгалтерія) зобов`язаний задовольнити їх усіма належними видами грошового утримання та дорожнього забезпечення і про виплачені суми зробити відповідні записи в грошовому атестаті. Згідно з пп.г п.12 даного Положення, грошовий атестат особам начальницького складу видається при звільненні з органів податкової міліції у запас або відставку з призначенням пенсії. Матеріали справи свідчать, що на ім`я позивача оформлено грошовий атестат №

28. Грошовий атестат позивача за № 28 є чинним та відсутні докази щодо наявності рішень відповідних податкових або судових органів про внесення у вказаний документ будь-яких змін. З копії грошового атестату вбачається, що позивачу зроблено розрахунок суми вихідної допомоги, виходячи із видів грошового забезпечення, які отримував позивач на день звільнення, а саме: - 2823,00 гривень посадовий оклад; - 135 гривень оклад за спеціальним званням; - 1183,20 гривень відсоткова надбавка за вислугу років у розмірі 40 % від посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням. Загальний розмір вихідної допомоги, яка зазначена у грошовому атестаті становить 12 423 грн. 60 коп. Отже, аналізуючи обставини справи та норми чинного на час звільнення позивача законодавства колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що при звільненні ОСОБА_1 вірно нараховано вихідну допомогу, яка складається з 2823,00 грн (посадового окладу) +135,00 грн (надбавка за військове звання) + 1183,20 гри (надбавка за вислугу років 40% від посадового окладу та військового звання) = 4141,20 грн х 25% х 12 років, що становить 12423,60 грн. Зазначена позивачем сума грошового забезпечення, яку слід враховувати при розрахунку допомоги, а саме 5976,00 грн є розміром призначеної пенсії позивача станом на 01.10.2008 року та не є грошовим забезпеченням. Однак , у відзиві на позов зазначено, що при звільненні з податкової міліції ОСОБА_1 , як вбачається з розрахункового листа за жовтень 2008 року, була нарахована вихідна допомога у розмірі 12423,60 грн, що складається з: 2823,00 грн (посадовий оклад) + 135 грн (надбавка за військове звання) + 1183,20 грн (надбавка за вислугу років 40% від посадового окладу та військового звання) =4141,20 грн х 25% х 12 років = 12423,60 гривень. Згідно з інформацією, яка міститься у тому ж розрахунковому листі, у жовтні 2008 року був здійснений перерахунок грошового забезпечення, яке було нараховано та виплачено ОСОБА_1 за період з 03.03.2008 по 09.10.2008 у розмірі 29171,11 грн, коли він перебував у розпорядженні ДПА у Харківській області (лікарняні на суму 18895,56 грн, відпускні на суму 6654,21 грн, за 10 робочих днів вересня 2008 року у сумі 1936,88 грн, компенсація суми податку у сумі 2184,46 грн). Згідно пояснень відповідачів, оскільки вихідна допомога при звільненні була спрямована на часткове погашення зайво нарахованого грошового забезпечення, сума боргу ОСОБА_1 перед ДПА у Харківській області склала 16747,51 грн (29171,11 - 12423,60 = 16747,51). Без урахування податків та зборів борг працівника склав 14037,10 гривень. Як свідчать дані розрахункового листа за грудень 2008 року, борг працівника у повному обсязі був внесений до каси ДПА у Харківській області. Однак , доказів правомірності дій стосовно перерахунку грошового забезпечення позивача до суду не надано. Як встановлено судом першої інстанції представники відповідачів не заперечували, що виплату грошової допомоги при звільненні позивачу фактично не здійснено. Судом першої інстанції при вирішенні даної справи витребувано у Головного управління ДПС у Харківській області та Головного управління ДФС у Харківській області належним чином посвідчені копії доказів наявних в матеріалах особової справи ОСОБА_1 згідно змісту клопотання позивача від 18.06.2020, а також зобов`язано надати оригінали матеріалів особової справи позивача для огляду в судовому засіданні; у Головного управління ДПС у Харківській області детальний розрахунок середньомісячного грошового забезпечення позивача станом на дату звільнення. На виконання вимог ухвали суду першої інстанції відповідачем надано пояснення, а саме щодо копії наказу про зайво нараховане грошове збезпечення у розмірі 29 171,11 грн та копії повідомлення ОСОБА_1 про виникнення заборгованості по грошовому забезпеченню, яке було нараховано та виплачено у розмірі 16 747,51 грн., зазначено, що видання таких документів не передбачено жодним нормативно-правовим актом. Щодо копії прибуткового касового ордеру про внесення боргу по грошовому забезпеченню ОСОБА_1 до каси ДПА у Харківській області у розмірі 16 747,51 грн у повному обсязі. Відповідно до п. 315 наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 № 41 (далі - Наказ № 41) первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах (касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.) зберігаються три роки, а отже на теперішній час такий документ є знищеним. Щодо копій особистого рахунку та видаткової відомості за жовтень 2008 року. Відповідно до п. 317 Наказу № 41 розрахункові (розрахунково-платіжні) відомості (табуляграми) на видавання заробітної плати, гонорарів, матеріальної допомоги та інших виплат зберігаються три роки. Тільки за відсутності особових рахунків - 75 років. У даному випадку особові рахунки (розрахункові листки) позивача збережені та їх копії були надані до суду у якості додатку до відзиву на позовну заяву. Отже на теперішній час розрахункові (розрахунково-платіжні) відомості (табуляграми) на видачу заробітної плати, гонорарів, матеріальної допомоги та інших виплат також знищені. Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції, що відповідачі, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не надали суду докази виплати ОСОБА_1 нарахованої грошової допомоги при звільненні у розмірі 12423,60 грн, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги знайшли своє часткове підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими . Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2018 року №1200 Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" затверджено утворення як юридичних осіб публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне управління ДПС у Харківській області. Пунктом 2 вказаної постанови встановлено реорганізування деяких територіальних органів Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2, зокрема, Головне управління ДФС у Харківській області реорганізовано шляхом приєднання Головного управління ДПС у Харківській області. Установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Наказом Державної податкової служби України № 14 від 12.07.2019 затверджено положення про територіальні органи ДПС, та відповідно до Положення, передбачено, що ГУ ДПС є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного управління ДФС у Харківській області. Згідно наказу № 18 Головного управління ДПС у Харківській області від 29.08.2019, розпочато виконання ГУ ДПС у Харківській області функцій і повноважень ГУ ДФС у Харківській області, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, з державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інше. Разом з цим, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України на час розгляду поданого клопотання юридичну особу - Головне управління ДФС у Харківській області не припинено, як юридичну особу. Також, постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 846 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" до вищевказаної постанови Уряду внесено зміни, а саме: - пункт 3 після слів "Державної податкової служби" доповнено словами "та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України"; - доповнено постанову пунктом 4 такого змісту: "Визначити територіальні органи Державної податкової служби правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності". Також, постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 846 п. 2 постанови від 18 грудня 2018 року № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" доповнено абзацом наступного змісту: "Підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби продовжують здійснювати повноваження та виконувати функції з реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до завершення здійснення заходів з утворення центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, притягнення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України". Відповідно до ч. 2 ст. 9 суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_2 проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). Виходячи з вищевикладеного та враховуючи те , що на час вирішення справи підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби продовжують здійснювати повноваження , з метою повного та належного захисту прав позивача, відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправним дії Головного управління ДФС у Харківській області, які полягають невиплаті одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 і зобов`язав саме Головне управління ДФС у Харківській області виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні ОСОБА_1 у розмірі 12423,60 грн. Щодо строку звернення позивача до суду з адміністративним позовом, в аспекті спірних відносин, суд дійшов висновку, що поняття "одноразової грошової допомоги при звільненні" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці". За таких обставин, оскільки КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, застосуванню в цій справі підлягають саме положення частини першої статті 233 КЗпП України, згідно яких звернення до суду із заявленими позивачкою вимогами не обмежується будь-яким строком. Отже, доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими. Аналогічний висновок , викладений в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі справа №820/4748/17. Доводи апелянта , що вимога про стягнення одноразової грошової допомоги не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства є помилковою , оскільки така вимога повязана з проходженням позивачем публічної служби, тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачекs.r.о. проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96). Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги є помилковими , а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 року по справі № 520/3829/2020 залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 25.01.2021 року