Постанова 4803 № 173/1007/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2235/21 Справа № 173/1007/20 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері, - в с т а н о в и л а: У червні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері. Вказувала, що вона є матір`ю відповідача та ще двох дітей: ОСОБА_3 , 1980 року народження, і ОСОБА_4 , 1987 року народження. З 2010 року вона є пенсіонером за віком. Станом на день звернення до суду отримує пенсію в розмірі 2204,77 грн., інші джерела доходу відсутні. Вона є самотньою жінкою похилого віку, чоловіка чи іншої близької людини у неї немає, проживає одна, фактично пенсія, яку вона отримує, витрачається на оплату комунальних послуг та на ліки. Сума, що залишається є меншою ніж мінімальний прожитковий мінімуму і її ледь вистачає на харчування, побутовими предметами першої необхідності вона забезпечити себе не може. Зазначала, що донька ОСОБА_5 проживає окремо від неї та є багатодітною матір`ю і надає їй допомогу по мірі можливості, навідує її. Син ОСОБА_6 засуджений в 2013 році до позбавлення волі на строк 11 років, допомогу їй не надає. Вказувала також на те, що відповідач проживає окремо від неї, є фізичною особою підприємцем, займається перевезенням вантажів, їй відомо, що його дохід складає близько 30 000,00 грн. на місяць. На сьогоднішній день він проживає сам, дітей не має. Тому вона вважає, що його доходу достатньо для надання їй матеріальної допомоги. Крім того, в останній раз, коли вона зверталась до сина за допомогою, син грубо штурхонув її, через що вона впала на землю та отримала перелом руки. Після чого стало зрозумілим, що відповідач матеріальну допомогу їй не надасть, що й стало підставою звернення до суду. Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на її утримання у твердій грошовій в розмірі 2 500 грн. щомісячно, починаючи з дати подачі позову. Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року позовні вимоги за позовом ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання в твердій грошовій сумі у розмірі 1 000,00 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 22 червня 2020 року і до зміни матеріального становища або стану здоров`я матері або платника аліментів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 840,80 грн. Рішення в межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована наступним: судом не враховано, що доходи позивача забезпечують прожитковий мінімум; доказів того, що отримувана позивачем пенсія, не забезпечує потреб позивача на харчування, лікування; суд не прийняв до уваги, що відповідач має сім`ю, донька відповідача проходить навчання у вищому навчальному закладі м.Дніпро та потребує чималих затрат на навчання та проживання. ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, його відповідність нормам матеріального та процесуального права, просила залишити рішення місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. На даний час позивачка досягла пенсійного віку та є непрацездатною особою. Відповідно до наданої довідки про доходи позивач перебуває на обліку в Кам`янському об`єднаному управління ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком в розмірі 2 204 грн.77 коп. Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий суд виходив з того, що стягнення аліментів в розмірі 1 000,00 грн., з врахуванням можливості отримання позивачкою матеріального утримання від інших дітей, отримуваного нею прибутку та наявного на праві власності майна буде необхідним та достатнім для задоволення потреб позивача і відповідатиме принципу розумності та справедливості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України). Тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. При встановленні того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19). Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що доходи позивача забезпечують прожитковий мінімум. Встановивши, що ОСОБА_2 є непрацездатною та особою, що потребує матеріальної допомоги, яку її син, відповідач у справі, не надає, врахувавши матеріальний стан позивача та відповідача та відсутність підстав, передбачених частиною другою статті 204 СК України для звільнення останнього від обов`язку утримувати свою матір, врахувавши розмір пенсії ОСОБА_2 , наявність у неї інших дітей та перебування на утриманні відповідача повнолітньої доньки, що продовжує навчання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів у розмірі 1 000 грн. щомісячно. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд не прийняв до уваги, що відповідач має сім`ю, донька відповідача проходить навчання у вищому навчальному закладі м.Дніпро та потребує чималих затрат на навчання та проживання, враховані при визначенні місцевим судом розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача та не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку щодо утримання його непрацездатної матері. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 22 січня 2021 року. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.