Постанова 4824 № 756/7038/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №756/7038/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/2833/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 січня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гуля В.В., Суханової Є.М., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : 16 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, де просив стягнути із відповідачки борг за договором позики у розмірі 1 630 доларів США або еквівалент в гривнях згідно курсу Національного банку України. На обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що у 2003 та 2004 роках він позичив ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 900 доларів США та 730 доларів США, відповідно. Передача грошей була оформлена шляхом власноручного написання відповідачкою розписок про отримання вказаних грошових сум. Проте, ОСОБА_2 , незважаючи на його вимогу, не виконала взятих на себе зобов`язань за розписками щодо повернення отриманих сум позики. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. На його обґрунтування місцевий суд, зокрема, зазначив наступне. Згідно розписки від 29.12.2003 написаної ОСОБА_2 , вона отримала від ОСОБА_3 гроші в сумі 900 доларів США. Згідно розписки від 12.03.2004 написаної ОСОБА_2 , вона отримала від ОСОБА_3 гроші в сумі 730 доларів США. Оригінали розписок знаходяться у позивача. Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі №6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Так, зі змісту розписок не убачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів саме у борг та не встановлено обов`язку відповідача повернути грошові кошти позивачу у визначений строк чи на його вимогу. В свою чергу представник відповідача не заперечував факту написання відповідачем вказаних розписок, проте заперечував отримання у борг будь-яких коштів та наявності зобов`язання повернути їх, зазначив, що розписки були написані на підтвердження повернення ОСОБА_1 грошових коштів позичених у ОСОБА_2 , що не суперечить приписам ст. 545 ЦК України. Згідно ст.ст. 12, 81 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Позивачем не доведено тієї обставини, що відповідач позичала у нього грошові кошти, та у неї виник обов`язок по їх поверненню, оскільки надані позивачем докази не містять відомостей про зобов`язання відповідача повернути кошти, та того, що ці кошти були передані відповідачу саме в борг, тому суд приходить до висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог. Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Правовими підставами для ухвалення оспорюваного рішення місцевий суд зазначив положення ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні. Просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, керуючись наступним. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 29 грудня 2003 року за договором позики ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 900 доларів США, а 12 березня 2004 року - 730 доларів США ( а.с. 4, 15, 16 ). На початку 2020 року позивач звернувся до відповідачки з вимогою про повернення зазначених грошових коштів, однак отримав, з цього приводу, відмову. Після цього, ОСОБА_1 16 червня 2020 року звернувся до суду з названим позовом ( а.с. 1-3 ). На підтвердження заявлених вимог надав суду належним чином посвідчену копію розписки, безгрошовість якої не підтверджена відповідачкою згідно ст. 1051 ЦК України. Таким чином, договір позики між сторонами, відповідно до положень ст. 204 ЦК України, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає вимоги позивача обґрунтованими у відповідності до положень ст.ст. 1047, 1048, 1049 ЦК України. Ухвалюючи рішення по справі, місцевий суд правильно встановив факт отримання ОСОБА_2 за розпискою зазначених грошових коштів та зазначив необхідність їх повернення згідно положень ст. 1049 ЦК України, однак помилково прийшов до переконання про відсутність у відповідачки обов`язку повернути їх ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновками місцевого суду з приводу заявлених позовних вимог і вважає їх такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, зокрема, розписці відповідачки, яку необхідно віднести до числа належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів згідно положень ст.ст. 77-80 ЦПК України. Висновок апеляційного суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог підтверджується і положеннями постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 18 грудня 2018 року ( справа №686/21857/16-ц ) за якими відсутність у розписці запису про зобов`язання повернути отримане ним у борг не є підставою для відмови в позові, оскільки, складаючи вказану розписку і підписуючи її, відповідач тим самим взяв на себе зобов`язання повернути кошти. Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень вищенаведеної статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику. За таких обставин, суд першої інстанції, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які судом не доведені, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, і, без додержання норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 15, 16,1046, 1047, 1049ЦК України, ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263 ЦПК України, помилково ухвалив рішення щодо залишення без задоволення позову, за вказаних судом першої інстанції обставин. Доводи відзиву ОСОБА_2 про те, що розписка не підтверджує укладення договору позики за відсутністю зобов`язання про повернення грошових коштів, яка написана на підтвердження виконання апелянтом зобов`язання з повернення раніше позичених позивачем у неї коштів відповідно до положень ст. 545 ЦК України, з точки зору суду другої інстанції, не спростовує, в силу викладеного, висновки апеляційного суду з приводу заявлених вимог. Окрім цього, зазначені твердження не відповідають дійсності, оскільки повністю спростовуються змістом зазначеної розписки відповідачки. Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість судового рішення, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування зазначених норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, знайшли своє підтвердження, унаслідок чого рішення місцевого суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позову у відповідності до ст. 376 ЦПК України за встановлених апеляційним судом обставин та названих положень матеріального і процесуального права. Враховуючи курс долара по відношенню до гривні, еквівалент заявленої позивачем суми грошових коштів на день ухвалення судового рішення становить 45 725,41 ( 1 630 х 2805,24 : 100 ) грн. Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне, на підставі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 141 ЦПК України, стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір ( а.с. 97 ) в розмірі 840, 80 грн. Окрім цього, на користь держави необхідно стягнути 1 261,20 ( 840, 80 х 150 : 100 ) грн., оскільки ухвалою апеляційного суду від 13 листопада 2020 року відстрочена сплата судового збору за апеляційну скаргу до ухвалення судового рішення у справі ( а.с. 46-48 ). Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ). Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів скасувати і ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення заявлених позовних вимог. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 630 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складає 45 725,41 грн. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн. та на користь держави - 1 261,20 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: В.В. Гуль Є.М. Суханова