Постанова Київський апеляційний суд № 757/9423/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М. 22-ц/824/1833/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа №757/9423/20-ц 21 січня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Гоін В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Батрин О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація», третя особа: директор Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Касапов Едуард Володимирович про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання трудових відносин безстроковими та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - в с т а н о в и в: 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що на умовах строкового трудового договору з 15.07.2011 року по 15.07.2013 року він займав посаду начальника науково-дослідного відділення ДП «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» на підставі заяви відповідно до наказу № 202 від 15.07.2011 року. Наказом відповідача від 15.07.2013 року № 250 продовжено строк дії строкового трудового договору по 31.12.2013 року. У подальшому, наказом від 02.09.2013 року № 308 строк дії строкового договору продовжено до 31.12.2014 року, наказом від 30.10.2014 року № 255 строк дії трудового договору продовжено до 31.12.2015 року, наказом від 21.10.2015 року № 161 строк дії трудового договору продовжено до 31.12.2016 року, наказом від 24.10.2016 року № 151 строк дії трудового договору продовжено до 31.12.2017 року, наказом від 14.11.2017 року № 219 вказаний строк продовжено до 31.12.2018 року та наказом від 12.11.2018 року № 255 строк дії трудового договору продовжено до 31.12.2019 року. З урахуванням наведеного вважав, що між ним та відповідачем було укладено трудовий договір на невизначений строк. Разом з тим, наказом в.о. директора ДП «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Касапова Е.В. від 28.11.2019 року № 248 його звільнено із займаної посади з 31.12.2019 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору. З огляду на викладене, просив суд поновити його на посаді начальника науково-дослідного відділення ДП «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» з 02.01.2020 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.01.2020 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 26 000,13 грн. 30.06.2020 року ОСОБА_1 подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд: скасувати наказ в.о. директора ДП «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Касапова Е.В. № 248 від 28.11.2019 року про звільнення його з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України; поновити його на посаді начальника науково-дослідного відділення ДП «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» з 02.01.2020 року; визнати трудові відносини між ним та відповідачем безстроковими; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.01.2020 року до дня поновлення його на роботі. Протокольною ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30.06.2020 року залучено до участі в справі в якості третьої особи: директора ДП «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Касапова Едуарда Володимировича . Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація», третя особа: директор Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Касапов Едуард Володимирович про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, визнання трудових відносин безстроковими та стягнення грошових коштів за час вимушеного прогул - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 19 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що судом першої інстанції не в повній мірі з`ясовано обставини справи, рішення суду є незаконним, необґрунтованим та прийняте з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що на умовах строкового трудового договору з 15.07.2011 року по 15.07.2013 року позивач займав посаду начальника науково-дослідного відділення ДП «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» на підставі заяви відповідно до наказу № 202 від 15.07.2011 року. У подальшому, наказами № 250 від 16.07.2013 року, № 308 від 02.09.2013 року, № 255 від 30.10.2014 року, № 161 від 21.10.2015 року, № 151 від 24.10.2016 року, № 219 від 14.11.2017 року, № 255 від 12.11.2018 року строк дії строкового трудового договору від 15.07.2011 року продовжено до 31.12.2019 року. Разом з тим, судом першої інстанції не звернуто уваги на те, що строковий трудовий договір, укладений на підставі наказу № 202 від 15.07.2011 року, ним ніколи не переукладався. Із наказів про продовження строку дії строкового трудового договору від 15.07.2011 року видно, що даними наказами відбувалось тільки одностороннє продовження відповідачем строку його дії. Він заяв про продовження строку дії трудового договору не писав та не підписував зазначених наказів про продовження строку дії трудового договору. Відповідач у відзиві на позовну заяву та у запереченні на відповідь на відзив не посилається на підписання ним наказів про продовження дії строкового трудового договору від 15.07.2011 року. Докази підписання даних наказів чи надання письмової згоди на продовження строкового трудового договору від 15.07.2011 року у матеріалах справи відсутні. Фактично, відповідач в односторонньому порядку змінив умови укладення додаткових строкових угод до строкового трудового договору від 15.07.2011 року, а він за такими односторонніми строковими трудовими угодами не брав на себе зобов`язань по строку їх дії, оскільки їх не підписував. Всі односторонні додаткові строкові трудові угоди про продовження строку дії строкового трудового договору від 15.07.2011 року не укладені, як двосторонні, за погодженням сторін в письмовій формі, а тому даний трудовий договір разом з додатковими строковими трудовими угодами не може вважатись строковим. З огляду на викладене, вважав, що переукладення строкового трудового договору від 15.07.2011 року не відбувалось, оскільки жодного звільнення його після закінчення строку його дії і прийняття на роботу за новим строковим договором не було. В даному випадку односторонні додаткові строкові трудові угоди про продовження дії строкового трудового договору від 15.07.2011 року укладені в односторонньому порядку відповідачем , з порушенням вимог ч. 1 ст. 21, п. 2 ст. 23, п. 6 ст. 24 КЗпП України, п. 2 ст. 207, п. 3 ст. 626 ЦК України, а тому трудовий договір від 15.07.2011 року, разом з додатковими трудовими угодами до нього не може вважатись строковим, оскільки він не брав письмового зобов`язання по строку продовження даного трудового договору. З огляду на те, що продовження строку дії трудового договору від 15.07.2011 року відбувалось самостійно та одноособово відповідачем, тобто, в односторонньому порядку директором ДП НДІ РС «Квант-радіолокація», то такими діями відповідач створив умови у трудових відносинах сторін, які підпадають під дію ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України. Вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивач був обізнаний та усвідомлював, що працював за строковим договором, а тому його згода на можливе подальше продовження строку дії строкового трудового договору на визначений строк була надана автоматично під час прийняття позивача на роботу на підставі його заяви», оскільки вимоги зазначеного законодавства України не передбачають автоматичної згоди позивача на подальше продовження строку дії трудового договору від 15.07.2011 року на визначений строк. Вказав, що перше продовження дії строкового трудового договору від 15.07.2011 року відбулось за односторонньою додатковою строковою трудовою угодою, укладеною на підставі наказу № 250 від 16.07.2013 року. В даному наказі зазначено, що підставою видання наказу № 250 від 16.07.2013 року є заява. Вказаної в наказі заяви він ніколи не писав, в матеріалах справи така заява відсутня, тому посилання суду на вказану заяву є безпідставним. Подальше одностороннє продовження строкового трудового договору від 15.07.2011 року відбувалось на підставі наказів № 308 від 02.09.2013 року, № 255 від 30.10.2014 року, № 161 від 21.10.2015 року, № 151 від 24.10.2016 року, № 219 від 14.11.2017 року, № 255 від 12.11.2018 року. В даних наказах посилання на його заяву, як на підставу продовження дії строкового трудового договору, відсутнє, при цьому зазначено про наявність згоди, але не вказано конкретно чия згода є, чи письмова згода обох сторін, чи тільки письмова згода директора ДП НДІ РС «Квант-радіолокація». Жодної письмової згоди на продовження дії строкового трудового договору він ніколи не надавав, жодні письмові докази наявності таких згод у матеріалах справи відсутні. Неправильним вважав посилання суду першої інстанції на те, що строковий трудовий договір від 15.07.2011 року є контрактом, оскільки в заяві від 08.07.2011 року про прийняття його на роботу та у наказі № 202 від 15.07.2011 року не зазначено про контрактну форму трудового договору відповідно до вимог ч. 3 ст. 21 КЗпП України, а зазначено, що його прийнято на роботу по строковому трудовому договору (ст. 23, п. 2, КЗпП України). У рішенні суду першої інстанції зазначено, що трудові договори з працівниками на державному підприємстві обов`язково укладаються на визначений строк відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП України та п. 2.2 Колективного договору, однак, з урахуванням характеру роботи та умов праці виключно для тих працівників, які виконують відповідні трудові функції і підпадають під відповідну категорію. Разом з тим, норми про те, які конкретно працівники інституту і за яких умов виконують відповідні трудові функції і підпадають під відповідну категорію працівників, на яких поширюються вимоги ч. 2 ст. 23 КЗпП України та п. 2.2 Колективного договору в доданих до матеріалів справи доказах не зазначено. У його заяві від 08.07.2011 року та наказі відповідача № 202 від 15.07.2011 року про укладення строкового трудового договору відсутні умови, зазначені в ч. 2 ст. 23 КЗпП України. Оскільки з ним можуть укладатись трудові договори на невизначений строк, а конкретні умови ч. 2 ст. 23 КЗпП України та п. 2.2 Колективного договору не зазначені в наказах про укладення з ним строкового трудового договору від 15.07.2011 року та додаткових строкових трудових угодах до нього, то строковий трудовий договір, укладений наказом відповідача № 202 від 15.07.2011 року є не дійсним у частині строку, тобто, вважається безстроковим з моменту його укладення. Судом першої інстанції не враховано, що пункт 2 ст. 36 КЗпП України передбачає можливість припинення строкового трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії. На цій підставі може бути припинено тільки строковий трудовий договір, укладений, як строковий відповідно до закону. Якщо строковий трудовий договір укладено всупереч вимогам ст. 23 КЗпП України, то умова про строк є не законною. Строковий трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку дії, згідно вимог п. 2 ст. 36 КЗпП України. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Демченко К.М. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що трудові договори з працівниками на підприємстві укладаються на визначений строк, зважаючи на характер роботи та умови праці, що відповідає приписам ч.2 ст.23 КЗпП України. Вказав, що строковий трудовий договір з позивачем було укладено у письмовій формі на підставі його письмової заяви. З огляду на викладене, доводи позивача про відсутність його згоди на продовження строку дії трудового договору на визначений строк є необґрунтованими, а доводи позивача про недодержання письмової форми трудового договору не відповідають дійсності, оскільки згода на можливе подальше продовження строку дії трудового договору на визначений строк, була надана автоматично позивачем при прийнятті на роботу. Доводи позивача про непоширення на нього вимог п.2.2. Колективного договору та ч.2 ст.23 КЗпП України є необґрунтованими та помилковими. Крім того, позовна заява була подана до суду 16 лютого 2020 року, тобто, з пропуском строку, передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України, який сплив 09 лютого 2020 року. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» адвокат Демченко Костянтин Миколайович проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на їх безпідставність та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Третя особа директор Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Касапов Едуард Володимирович в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи судом повідомлявся встановленому порядку, причин неявки не повідомив, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що наказом Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» від 15.07.2011 року № 202 ОСОБА_1 було прийнято на посаду начальника науково-дослідного відділення по строковому договору, відповідно до п. 2 ст. 23 КЗпП України, з 15.07.2011 року по 15.07.2013 року на підставі його заяви (а.с. 4 т.1). Наказом директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Гузь В.І. від 16.07.2013 року № 250 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення з 16.07.2013 року по 31.12.2013 року із збереженням посадового окладу на підставі заяви (а.с. 5 т.1). Наказом директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Гузь В.І. від 02.09.2013 року № 308 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення до 31.12.2014 року (а.с. 6-8 т.1). Наказом директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Гузь В.І. від 20.10.2014 року № 255 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення до 31.12.2015 року (а.с. 9-10 т.1). Наказом директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Гузь В.І. від 21.10.2015 року № 161 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення до 31.12.2016 року (а.с. 11-12 т.1). Наказом директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Гузь В.І. від 24.10.2016 року № 151 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення до 31.12.2017 року (а.с. 13-14 т.1). Наказом директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Гузь В.І. від 14.11.2017 року № 219 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення до 31.12.2018 року (а.с. 15-16 т.1). Наказом директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Гузь В.І. від 12.11.2018 року № 225 ОСОБА_1 продовжено строкову трудову угоду на посаді начальника науково-дослідного відділення до 31.12.2019 року (а.с. 17-18 т.1). Наказом в.о. директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Касапова Е.В. від 28.11.2019 року № 248 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника науково-дослідного відділення з 31.12.2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. (а.с.19-23 т.1) Відповідно до додатку до наказу відповідача від 28.11.2019 року № 248 позивач з вказаним наказом про звільнення ознайомлений 02.12.2019 року. (а.с.103-108 т.1) Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на незаконність його звільнення на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, оскільки вважав, що між ним та відповідачем було укладено трудовий договір на невизначений строк. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що трудовий договір було укладено між сторонами на визначений строк, свою згоду на укладання саме строкового трудового договору позивач надав в письмовому вигляді, подавши відповідну заяву при прийнятті його на роботу від 08.07.2011 року та в подальшому неодноразові згоди на переукладання строку договору на визначений строк, тому трудовий договір, укладений між позивачем та відповідачем, є строковим, строк якого встановлений за погодженням сторін у відповідності до ч. 2 ст. 23 КЗпП України. 02.12.2019 року позивач під підпис був попереджений відповідачем про припинення трудових відносин у зв`язку із закінченням дії строкового трудового договору, а тому його було звільнено у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України із дотриманням вимог чинного трудового законодавства. Крім того, позивач не продовжував виконувати трудові обов`язки після закінчення строку дії договору, доказів на спростування останнього позивачем не надано, іншого судом не встановлено. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам матеріального права, з наступних підстав. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Статтею 21 КЗпП України передбачено працевлаштування на роботу за трудовим договором. Згідно зі ст. 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Згідно роз`яснень, викладених в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи у зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт). В абз. 3 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами та доповненнями) роз`яснено, що при розгляді справ про звільнення за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України судам слід враховувавти, що оскільки згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк, при відсутності зазначених умов, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Таким чином, строковий трудовий договір може укладатися як під час прийняття на роботу, так і згодом, якщо є підстави для укладання (переукладання) строкового трудового договору, а саме: якщо трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви працівника. При цьому, переукладання строкового трудового договору чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору працівник виявив під час прийому на роботу за строковим трудовим договором, і відповідно, у цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Відповідно до ст. 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (п. 2 і 3 ст. 23) трудові відносини фактично переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23, тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КЗпП, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Пунктом 2.2. Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом Державного підприємства Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-Радіолокація» передбачено, що, враховуючи характер та умови виконання робіт підприємством, а саме: те, що інститутом в основному виконуються роботи за договорами з Інозамовниками, які укладаються на конкретні строки та певні роботи, на підприємстві при прийнятті на роботу працівників застосовуються трудові договори на визначений строк (строкові трудові договори). (а.с.69-97 т.1) Отже, з урахуванням приписів п.2.2. Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом Державного підприємства Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-Радіолокація», трудові договори з працівниками на Державному підприємстві Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-Радіолокація» переважно укладаються на визначений строк, зважаючи на характер роботи та умови праці, що відповідає ч.2 ст.23 КЗпП України. З досліджених судом доказів вбачається, що 08.07.2011 року ОСОБА_1 на ім`я директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Гузь В.І. подав заяву про прийняття його на роботу до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» за строковою трудовою угодою з 12 липня 2011 року до 12 липня 2013 року. Вказана заява була прийнята підприємством 15.07.2011 року та зареєстрована за вх.№43. (а.с.98 т.1) Наказом директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Гузь В.І. від 15.07.2011 року № 202 ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника науково-дослідного відділення по строковому договору відповідно до п. 2 ст. 23 КЗпП України з 15.07.2011 року по 15.07.2013 року. Підставою для видачі вказаного наказу зазначено заяву ОСОБА_1 (а.с. 4 т.1). З наведеного слідує, що позивач був обізнаний з тим, що працює за строковим трудовим договором та фактично під час прийняття на роботу автоматично надав згоду на можливе продовження строку дії такого трудового договору на визначений строк. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги позивача про відсутність його письмової згоди на продовження строку дії трудового договору на визначений строк є необґрунтованими та не відповідають дійсності. При цьому, як зазначалося вище, переукладання строкового трудового договору чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під дію частини другої статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття строковим трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк. До такого ж висновку прийшов Верховний Суд в постанові № 756/13104/16-ц від 30 квітня 2020 року. В подальшому, наказами директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Гузь В.І. від 16.07.2013 року № 250, від 02.09.2013 року № 308, від 20.10.2014 року № 255, від 21.10.2015 року № 161, від 24.10.2016 року №151, від 14.11.2017 року № 219, від 12.11.2018 року № 225, ОСОБА_1 неодноразово продовжувалася строкова трудова угода на посаді начальника науково-дослідного відділення, а в останнє строк дії трудового продовжено до 31.12.2019 року. (а.с.5-18 т.1) При цьому, продовження строку дії строкового трудового договору від 15.07.2011 року здійснювалося у зв`язку з вимогами п.2.2. Колективного договору та відсутністю заперечень з боку позивача щодо продовження строку дії вказаного строкового трудового договору. Наказом в.о. директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Касапова Е.В. від 28.11.2019 року № 248 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника науково-дослідного відділення з 31.12.2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. (а.с.19-23 т.1) З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомився 02.12.2019 року, та 16.12.2019 року подав заяву на ім`я В.о. директора Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» Касапова Е.В. про прийняття його на посаду начальника науково-дослідного відділення за строковим трудовим договором з 02.01.2020 року до 31.12.2020 року. (а.с.109 т.1) Вказана заява від 16.12.2019 року також підтверджує факт обізнаності позивача із закінченням строку дії трудового договору 31.12.2019 року та що працевлаштування до Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» здійснюється на підставі трудового договору, укладеного на визначений строк. У відзиві на позовну заяву представник Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» зазначив, що у листопаді 2019 року, у зв`язку із необхідністю змін в організації праці та, з урахуванням листа Державного концерну «Укроборонпром» №UOP 6.2.-1190 від 11.02.2019 року, в якому зазначено про необхідність оптимізації використання трудових ресурсів (а.с.150-151 т.1), підприємством було розроблено нову структуру та штатний розпис, які були погоджені Державним концерном «Укроборонпром» та введені в дію з 01.01.2020 року на 2020 рік. При цьому, нова структура та штатний розпис підприємства, зокрема, не передбачали науково-дослідного відділення, яке очолював ОСОБА_1 , тому заява позивача від 16.12.2019 року про прийняття його на роботу з 02.01.2020 року до 31.12.2020 року на посаду начальника науково-дослідного відділення не була задоволена. Враховуючи встановлені вище обставини та надані на їх підтвердження докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що строковий трудовий договір, укладений між сторонами 15.07.2011 року, не міг стати безстроковим, оскільки норми КЗпП України не містять заборон щодо продовження строку трудового договору, а продовження строку строкового трудового договору, який підпадає під дію ч.2 ст.23 КЗпП України, не передбачає набуття таким трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк. За таких обставин, доводи апеляційної скарги позивача про набуття укладеним між ним та відповідачем строковим трудовим договором статусу безстрокового є безпідставними та такими, що суперечать вимогам ч.2 ст.39-1 КЗпП України. Крім того, судом встановлено, що позивач не продовжував виконувати трудові обов`язки після закінчення строку дії договору, доказів на спростування останнього позивачем не надано, іншого судом не встановлено. З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що трудовий договір, укладений між позивачем та відповідачем є строковим, підстав для визнання трудових відносин безстроковими не встановлено, тому позивача правомірно звільнено з посади начальника науково-дослідного відділення Державного підприємства «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог про визнання трудових відносин між позивачем та відповідачем безстроковими, скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі та про відмову в задоволенні зазначених вимог та вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з огляду на її похідний характер. Також судом першої інстанції обґрунтовано вказано, що оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю, то відсутні підстави для застосування за заявою відповідача строку позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, визначеного ст.233 КЗпП України. Апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності вказаного висновку суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2020 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 28 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 22 січня 2021 року. Головуючий: Судді: