Постанова 4818 № 638/9531/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/9531/17 Головуючий суддя І інстанції Омельченко К. О. Провадження № 22-ц/818/1424/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, що виникають з договорів про надання послуг П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 червня 2020 року, постановлену у складі судді Омельченко К.О., по цивільній справі за позовом Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба до ОСОБА_1 про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : У червні 2017 року ХНУПС ім. Івана Кожедуба звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 року, задоволено позов ХНУПС ім. Івана Кожедуба. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 червня 2020 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про поновлення строку на подання заяви про перегляд вказаного заочного рішення відмовлено. Заяву представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.10.2017 залишено без задоволення. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 жовтня 2020 року внесено виправлення в ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.06.2020 наступного змісту: заяву представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.10.2017 по цивільній справі за позовом Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба до ОСОБА_1 про стягнення коштів залишити без розгляду. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Александрова Т.В. просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Стягнути з позивача судові витрати за подання апеляційної скарги. В обґрунтування скарги зазначила, що вона особисто отримала на руки копію заочного рішення суду першої інстанції 25.03.2020 після подання 16.03.2020 заяви про видачу на руки копії судового рішення та 10.04.2020 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення. Зауважила, що правова позиція Верховного Суду, викладена у рішенні від 24 лютого 2017 року у справі № 5-45кз17, на яку безпідставно послався суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, стосувалася обставин кримінального провадження відносно строків оскарження потерпілим вироку суду та не є висновком Верховного Суду щодо перегляду заочного рішення у цивільній справі за заявою відповідача. Послалась на те, що в обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення вона зазначала, що відповідач на час заочного розгляду справи мешкав в місті Харкові в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю на запит Дзержинського районного суду м. Харкова про отримання інформації щодо перебування ОСОБА_1 (а.с. 27), проте з невідомих причин відповідачу не вручалися за цією адресою судові повістки та будь-які інші документи з суду. Із посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 12.12.2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14- 507цс18), 12.02.2019 у справі №906/142/18, зазначила, що відповідач належним чином не повідомлявся про розгляд справи у суді першої інстанції. Наголосила, що саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду має бути враховано при вирішенні тотожних спорів судами нижчих інстанцій (Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17 (провадження №14-435цс 18) від 30.01.2019 ). Вказала, що відповідач не міг бути обізнаний про зміст заочного рішення у справі № 638/9531/17 оскільки не отримував судові повістки, а тому безпідставним є також посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 30.06.2020 на рішення Європейського Суду з прав людини від 07.07.1989 по справі «Юніон Аліметаріа Сандерс проти Іспанії». Вважає, що відповідач має право на поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, адже подав заяву протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення, проте суд першої інстанції в мотивувальній частини оскаржуваної ухвали порушив норми ч. 3 статті 284 ЦПК та позбавив відповідача права на доступ до суду, безпідставно пославшись на нерелевантну судову практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. Послалась на те, що залишення без розгляду судом першої інстанції заяви про перегляд заочного рішення після виправлення ухвалою від 08.10.2020 описки в оскаржуваній ухвалі від 30.06.2020 є порушенням норми ч. 3 статті 287 ЦПК України. Зауважила, що суд першої інстанції допустив описку в резолютивній частині Оскаржуваної ухвали від 30.06.2020, яка полягала у відмові у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а тому саме її суд першої інстанції зобов`язаний був виправити шляхом виключення з тексту резолютивної частини судового рішення. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до норми частини 3 статті 360 ЦПК України. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, що відповідно до ст.ст. 131, 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню. Нормою п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції визначено порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. У статті 263 ЦПК України зазначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова, ухваленого по справі № 638/9531/17 від 18.10.2017 уточнені позовні вимоги Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволені, стягнуто з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба (61023 м. Харків, вул. Сумська 77/79, код 24980799) суму відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 під час навчання у Харківському національному університеті Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба у розмірі 78554,20 грн (сімдесят вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят чотири грн 20 коп.) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 грн (одна тисяча шістсот грн.). Представник відповідача звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в обґрунтування якої зазначила, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, також про існування рішення відповідачу стало відомо після отримання повідомлення про блокування його банківської картки. Окрім того, даний спір повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Великої палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 та від 13 березня 2019року у справі № 723/18/17, що також не було взято до уваги при вирішення справи по суті. Представник відповідача просила суд поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, оскільки відповідач не отримував копії рішення, а лише представник відповідача отримала 25.03.2020, що підтверджується матеріалами справи. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції вказав, що несвоєчасне отримання копії судового рішення саме по собі не може бути визнано поважною причиною пропуску строку. Визнати поважною причиною можливо лише в сукупності з іншими обставинами, обумовленими поважністю, з огляду на які цей строк було пропущено. Суд вважав, що ОСОБА_1 або його представник не були позбавлені можливості реалізувати своє право на доступ до судових рішень через Єдиний державний реєстр судових рішень шляхом пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їх частин (Аналогічна правова позиція була викладена у рішенні Верховного Суду України від 24 лютого 2017 року у справі № 5-45кз17) з дотриманням строків, встановлених Законом для подання до суду заяви про перегляд заочного рішення суду. З огляду на це суд не знайшов поважних причин пропуску заявником строку звернення з заявою про перегляд заочного рішення. Ухвалюючи заочне рішення за відсутності відповідача, суд виходив з того, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчать матеріали справи, також представником відповідача зазначено, що відповідач дійсно проходив військову службу, був звільнений у зв`язку з відрахуванням, тобто відповідач був обізнаний про наявність в нього заборгованості щодо витрат, пов`язаних з його утриманням під час навчання, оскільки відповідно до п.1 (абз.6) Контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України, укладеного між Міністерством оборони України, в особі начальника Університету, і відповідачем, який взяв на себе зобов`язання «відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення цього закладу». ОСОБА_1 зобов`язався добровільно відшкодовувати частинами витрати на утримання в університеті під час навчання, про що свідчить його особистий підпис на Загальному розрахунку № 964 від 23.08.2016. Крім того, представник відповідача до заяви про перегляд заочного рішення не надала докази, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Крім того, відповідно до статті 11 ЦПК України у цивільному судочинстві діє принцип пропорційності, який означає, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Так, згідно зі ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Порядок вручення судових повісток регламентовано статтею 130 ЦПК України, за якою у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Якщо особа не проживає за відомою суду адресою, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви була направлена відповідачеві на вказану у заяві позивачем адресу: АДРЕСА_2 , тобто на територію, яка національними органами влади тимчасово не контролюються. Зазначене поштове відправлення було повернуто без вручення адресату у зв`язку із тим, що поштове відділення тимчасово не обслуговується (а. с. 34), що не може вважатись належним повідомленням позивача про дату, час і місце судового засідання з урахуванням норми ст. 130 ЦПК України. Суд при цьому не звернув уваги, що у справі наявні відомості стосовно зареєстрованого місця проживання відповідача на контрольованій території України за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 27). Внаслідок цього за відсутності у справі зворотних повідомлень про вручення відповідачеві судової повістки у єдине судове засідання 18.01.2017, коли було розглянуто позов по суті, слід визнати, що відповідач не знав про розгляд справи судом першої інстанції і тому не можна вважати, що він у цьому питанні діяв недобросовісно і не виконав свої процесуальні обов`язки слідкувати за перебігом судової справи. Тому наведена судом першої інстанції конвенційна практика ЄСПЛ про наслідки недобросовісної процесуальної поведінки учасника справи не є релевантною до цієї справи і колегія суддів з цих підстав її не бере до уваги. У цій справі ОСОБА_1 має статус відповідача, а не позивача, та не знав про розгляд справи у суді. З огляду на те, що відповідач у цій справі не був поінформований про перебування спору в провадженні суду також безпідставним є посилання суду першої інстанції на правову позицію, яка була викладена у рішенні Верховного Суду України від 24 лютого 2017 року у справі № 5-45кз17, оскільки обставини цієї справи відрізняються від обставин справи, що наразі перебуває в провадженні апеляційного суду. Копія заочного рішення була судом правильно направлена відповідачу за адресою його реєстрації у м. Харкові, однак повернулась без вручення на адресу суду із зазначенням причини повернення - за закінчення строку зберігання (а.с. 42). Вказана обставина також не свідчить про належне повідомлення відповідача про розгляд справи, оскільки на зворотному боці поштового конверта відсутні відмітки про направлення адресату відповідного повідомлення або про те, що адресат відмовився від отримання кореспонденції (а.с. 42). Повторно суд копію заочного рішення відповідачу, який не знав про розгляд справи судом, - не надсилав. Про відсутність за таких обставин належного повідомлення судом учасника справи про розгляд справи дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14- 507цс18), яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає врахуванню при розгляді цієї справи. Матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 отримав копію заочного рішення суду раніше 25.03.2020 (а. с. 49). За таких обставин у районного суду були відсутні підстави для висновку, що, звернувшись з заявою про перегляд заочного рішення 10.04.2020 ОСОБА_1 пропустив двадцятиденний строк, визначений у ч. 3 ст. 284 ЦПК України, без поважних причин. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенства права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, що закріплено у п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 ЦПК України та надає відповідачу право на доступ до суду та гарантії рівних процесуальних можливостей з іншими учасниками справи. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Апеляційна скарга також містить вимогу про розподіл судових витрат. Однак, при вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів враховує роз`яснення, що були надані судам у п. 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зі змінами та доповненнями, за яким якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК (ст. 353 ЦПК України у чинній редакції), з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної т скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК (ст. 141 ЦПК України у чинній редакції). Таким чином, вирішення питання про розподіл судових витрат є передчасним. З огляду на те, що суд порушив норми процесуального законодавства, що призвело до постановлення помилкової ухвали, колегія суддів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує ухвалу суду першої інстанції та направляє справу до того ж суду для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 259, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 червня 2020 року скасувати. ЗаявуОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 року у цивільній справі № 638/9531/17направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 21 січня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В. Бурлака. О.М. Хорошевський.