Постанова Сумський апеляційний суд № 592/9904/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2021 року м.Суми Справа №592/9904/20 Номер провадження 22-ц/816/83/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І. з участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Стар», розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шаповал Олени Олегівни на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 жовтня 2020 року, ухвалене у складі судді Князєва В.Б. в приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми, повний текст рішення складено 23 жовтня 2020 року - В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Стар»(далі ТОВ «Преміум Стар») про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Свої вимоги мотивує тим, що з 06 березня 2020 року вона була прийнята на роботу складальником взуття по 2-му розряду в цех пошиву заготовок. 06 липня 2020 року вона відправила поштою на ім`я директора ТОВ «Преміум Стар» заяву про звільнення її з роботи за власним бажання, у зв`язку із переїздом в іншу місцевість. Зазначає, що листом від 10 липня 2020 року №515 ТОВ «Преміум Стар» їй запропоновано прибути до підприємства для надання пояснень про відсутність на робочому місці з 08 липня 2020 року та попереджено про звільнення з роботи за прогул без поважної причини. Вказує, що відповідачу були відомі причини відсутності її на роботі з 08 липня 2020 року. Наказом №150 К від 28 липня 2020 року її було звільнено з роботи за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. 28 липня 2020 року вона була ознайомлена із даним наказом і у цей же день отримала трудову книжку. Вказує, що відповідачем не було належним чином зафіксовано період її відсутності на роботі, а факт прогулу не підтверджений належними доказами. Вважає оскаржуваний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Крім того зазначає, що у трудову книжку 07 липня 2020 року був внесений запис про звільнення її з роботи за прогули без поважних причин п. 4 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу №150-к від 28 липня 2020 року, тобто внесено запис з порушенням вимог п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, оскільки встановлено невідповідність запису №13 у графі 4 у трудовій книжці тексту наказу. Також вважає, що керівництвом товариства була допущена помилка при написанні формулювання у графі 3 «звільнена з роботи за прогули без поважних причин по п. 4 ст. 40 КЗпП України, а необхідно «звільнена на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з переїздом на нове місце проживання». Просить скасувати наказ №150-к від 28 липня 2020 року про звільнення її з роботи за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, поновити на роботі на посаді складальника верху взуття 3-го розряду, стягнути з ТОВ «Преміум Стар» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 липня 2020 року по день ухвалення рішення. Ковпаківський районний суд м. Суми рішенням від 23 жовтня 2020 рокувідмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Шаповал О.О., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1 . В доводах апеляційної скарги вказує на те, що 06 липня 2020 року ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «Преміум Стар» подала заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням у зв`язку з переїздом в інше місце проживання. 08 липня 2020 року позивачка у зв`язку із сімейними обставинами виїхала до с. Солдацьке, що підтверджується квитком на автобус. Вказує, що керівництву товариства було відомо про переїзд ОСОБА_1 на нове місце проживання та направлення заяви про звільнення поштою, а тому її безпідставно звільнено з роботи за прогул без поважних причин. Крім того зазначає, що відповідачем було видано наказ №207к «Про внесення змін до наказу №150к від 28 липня 2020 року», а саме змінено дату звільнення з 07 липня 2020 року на 28 липня 2020 року, проте судом не вирішено питання щодо нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Від ТОВ «Преміум Стар» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на те, що рішення суду ухвалене на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача адвоката Кравченка П.А., який заперечує проти апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що доказів узгодження дати звільнення з роботодавцем у зв`язку з переїздом в іншу місцевість та поважних причин неявки на роботу з 08 липня 2020 року по 28 липня 2020 року позивачка не надала, вчинення останньою прогулу в зазначені дні є підставою для звільнення з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, так як суд дійшов їх правильно встановивши фактичні обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що з 06 березня 2020 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу у ТОВ «Преміум Стар» на посаду складальника верху взуття (а. с. 57). 06 липня 2020 року ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «Премімум Стар» направила поштою заяву, в якій просила звільнити її за власним бажанням у зв`язку з переїздом в інше місце проживання (а.с.9). Згідно з журналом обліку вхідної кореспонденції ТОВ «Преміум Стар» за вх.№81, заява ОСОБА_1 зареєстрована у журналі 09 липня 2020 року (а. с. 31). 07 липня 2020 року ОСОБА_1 без дозволу керівництва залишила робоче місце і приміщення фабрики о 15 год. 00 хв., що підтверджується доповідною запискою майстра ТОВ «Преміум Стар» (а. с. 32). Факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин 08 липня 2020 року, 09 липня 2020 року, 10 липня 2020 року, 13 липня 2020 року, 14 липня 2020 року, 15 липня 2020 року, 16 липня 2020 року, 17 липня 2020 року, 20 липня 2020 року, 21 липня 2020 року, 22 липня 2020 року, 23 липня 2020 року, 24 липня 2020 року, 27 липня 2020 року, підтверджується актами про відсутність на робочому місці (а. с. 34-41). 10 липня 2020 року ТОВ «Преміум Стар» надіслало листа ОСОБА_1 , в якому просило останню прибути на підприємство для надання пояснень про відсутність на робочому місці з 08 липня 2020 року, а також попереджено, що у разі не з`явлення на підприємство та ненадання пояснень, вона буде звільнена з 07 липня 2020 року за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а. с. 10). Факт прибуття ОСОБА_1 на підприємство 28 липня 2020 року о 10 год. 29 хв. зафіксовано автоматизованою пропускною системою та підтверджується табелем обліку робочого часу (а. с. 60). 28 липня 2020 року на ім`я директора ТОВ «Преміум Стар» ОСОБА_1 надано пояснювальну записку, в якій останньою зазначено, що вона була відсутня на робочому місці з 08 липня 2020 року, так як проживала в іншому населеному пункті, а заява про звільнення була відправлена поштою 06 липня 2020 року (а.с.42). Наказом №150-К від 28 липня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи 07 липня 2020 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України (а. с. 43). Також судом встановлено, що ТОВ «Преміум Стар», згідно з правовими позиціями Верховного суду від 26 вересня 2018 року у справі №289/51/16, 13 жовтня 2020 року видано наказ №207-к «Про внесення змін до наказу №150-к від 28 липня 2020 року», внесено зміни до наказу №150-к від 28 липня 2020 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України в частині дати звільнення, а саме змінено дату звільнення з 07 липня 2020 року на 28 липня 2020 року; наказано внести зміни щодо дати звільнення до запису про звільнення в трудовій книжці ОСОБА_1 ; копію даного наказу про внесення змін до наказу №150-к від 28 липня 2020 року та пропозицію надати трудову книжку для внесення відповідних змін до запису про звільнення направлено на адресу ОСОБА_1 (а. с. 61). Згідно п 4. ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). За змістом ст. 40 КЗпП України, підставами для звільнення працівника, зокрема на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, є його винні дії, вчинення яких передувало видачі наказу про припинення трудового договору. Відповідно до приписів ст. 147 КЗпП України, дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовується власником до працівника за порушення трудової дисципліни. Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ОСОБА_1 , всупереч зазначених вимог закону, не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували її відсутність з 08 липня 2020 року по 28 липня 2020 року на робочому місці з поважних причин. За встановлених обставин справи та вимог закону колегія суддів вважає, що роботодавець правомірно звільнив позивача з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 з 08 липня 2020 року по 28 липня 2020 року була відсутня на робочому місці без поважних причин, тобто вчинила прогул. Крім того, ОСОБА_1 , у позовній заяві, не заперечує факт відсутності на робочому місці у вказаний період. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо безпідставного звільнення ОСОБА_1 за прогул, оскільки нею подавалася роботодавцю заява про звільнення за власним бажанням у зв`язку з переїздом на інше місце проживання, з огляду на таке. Так, ч. 1 ст. 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Отже, виходячи з вищезазначених норм закону, працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника необхідна наявність домовленості сторін про строк звільнення. Якщо працівник у своїй заяві не вказав причин, що свідчить про неможливість продовження роботи, звільнення не може відбутися раніше настання двотижневого строку, наданого працівникові для письмового попередження власника або уповноваженого ним органу. Таке положення зумовлене тим, що після закінчення зазначеного строку працівник може залишитися на роботі й не вимагати розірвання трудового договору. Працівник також має право відкликати заяву про звільнення до настання двотижневого строку, зафіксувавши факт подання такої заяви власником або уповноваженим ним органом, наприклад, вислати поштою або передати за допомогою інших засобів зв`язку. Вказаний двотижневий строк може бути скорочено, якщо заяву працівника про звільнення з роботи зумовлено неможливістю продовжувати роботу з поважних причин, у тому числі в разі переїзду на нове місце проживання. У цьому випадку власник або уповноважений ним орган зобов`язаний розірвати трудові відносини сторін у строк, зазначений працівником у заяві про звільнення, та видати наказ, у якому причини і дата звільнення мають бути чітко сформульовані. В свою чергу, працівник може відкликати заяву про звільнення до закінчення вказаного у ній терміну розірвання трудового договору. Як убачається зі змісту поданої ОСОБА_1 заяви про звільнення за власним бажанням від 06 липня 2020 року, вона вказала поважну причину неможливості продовження роботи у зв`язку з переїздом на інше місце проживання, але не зазначила дату звільнення. Крім того, на заяві позивачки відсутня відповідна резолюція адміністрації підприємства про узгодження дати звільнення. Позивачка також не надала роботодавцю будь-яких доказів на підтвердження її переїзду на нове місце проживання. До позовної заяви нею додано квиток на автобус від 08.07.2020 року у напрямку Суми Солдатське. Проте квиток на автобус не є належним доказом на підтвердження переїзду особи на нове місце проживання. За наведених обставин у роботодавця не було законних підстав для звільнення ОСОБА_1 до закінчення двотижневого строку попередження, передбаченого ч. 1 ст. 38 КЗпП України. А, оскільки позивачка більше не з`явилась на роботу з 08 липня 2020 року та була відсутня на роботі без поважних причин, її звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України здійснено відповідачем у відповідності до діючого трудового законодавства. Є помилковими доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано обгрунтованого рішення щодо нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку зі зміною дати звільнення з 07.07.2020 на 28.07.2020, оскільки судом не встановлена наявність у ОСОБА_1 вимушеного прогулу у вказаний період. Інші доводи апеляційної скарги, за встановлених обставин, не впливають на висновки суду по суті спору. Отже враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381-382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шаповал Олени Олегівнизалишити без задоволення. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 23 жовтня 2020 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 січня 2021 року. Головуючий: Т.А. Левченко Судді : О.Ю.Кононенко В.І. Криворотенко