Постанова КЦС ВС № 303/5633/15-ц

Постанова Іменем України 13 січня 2021 року м. Київ справа № 303/5633/15-ц провадження № 61-16250св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кондора Р. Ю., Куштана Б. П., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст вимог У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», яке у подальшому перейменовано на АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивовано тим, що 30 травня 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № MKAWGA00000145, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 50 000,00 доларів США на термін до 27 травня 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановленими кредитним договором. 30 травня 2006 року з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Однак ОСОБА_1 усупереч вимогам закону та умовам кредитного договору своїх зобов`язань перед ПАТ КБ «ПриватБанк» не виконав і станом на 23 липня 2015 року за ним наявна заборгованість за кредитним договором у сумі 96 606,84 доларів США. З урахуванням наведеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2006 року № MKAWGA00000145 у розмірі 96 606,84 доларів США та вирішити питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 червня 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з указаним позовом з пропуском строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 червня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено за необґрунтованістю позовних вимог. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Враховуючи, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2013 року у справі № 707/3704/2012 звернуто стягнення на квартиру, передану ОСОБА_2 у іпотеку банку на підставі договору іпотеки від 30 травня 2006 року, шляхом продажу предмета іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, заборгованості по процентах за користування кредитом, заборгованості по комісії за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за кредитом, а також те, що право позивача нараховувати проценти за користування кредитом, комісію за обслуговування кредиту, пеню та штраф припинилось із спливом строку кредитування 27 травня 2010 року, тому ПАТ КБ «ПриватБанк» не мав права здійснювати зазначені нарахування, а отже позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню у зв`язку з їх необґрунтованістю. Унаслідок неправильного застосування норм матеріального права суд першої інстанції помилково застосував позовну давність як самостійну підставу для відмови у задоволенні позовних вимог позивача, які є необґрунтованими. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2013 року про звернення стягнення на майно, передане в іпотеку банку на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 30 травня 2006 року № MKAWGA00000145, не виконане, предмет іпотеки не реалізовано, погашення вимог кредитора за рахунок іпотеки не відбулось. У такому разі за змістом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15, зобов`язання відповідача за кредитним договором не припинилися, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів залишилося дійсним і підлягало судовому захисту. Прийняття судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки за відсутності доказів його реального виконання не припиняє зобов`язальних правовідносин між сторонами кредитного договору й не звільняє боржника від виконання зобов`язань за цим договором і не позбавляє кредитора права на отримання суми заборгованості безпосередньо від основного боржника. Крім того, пославшись на правові висновки Верховного Суду щодо неможливості нарахування процентів та неустойки після закінчення строку кредитування, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив банку у стягненні основної заборгованості за кредитом, процентів та пені, що були стягнуті рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2013 року. Короткий зміст позиції інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечували проти доводів АТ КБ «ПриватБанк», а постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року вважали законною та обґрунтованою. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 303/5633/15-ц із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи 30 травня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № MKAWGA00000145, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 50 000,00 доларів США на термін до 27 травня 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановленими кредитним договором. 30 травня 2006 року з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Також встановлено, що 30 травня 2006 року зметою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку квартиру, загальною площею 85,40 кв. м, житловою площею 43,70 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У березні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 травня 2006 року № MKAWGA00000145, яка станом на 11 січня 2012 року становить 46 962,72 доларів США і складається із заборгованості за кредитом - 42 507,96 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 4 085,85 доларів США, заборгованості за комісією за користування кредитом 293,10 доларів США та пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за кредитом - 76,08 доларів США. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2013 року у справі № 707/3704/2012 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 травня 2006 року № MKAWGA00000145 у розмірі 374 762,51 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 85,40 кв. м, житловою площею 43,70 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» із виконанням дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Зазначене рішення суду набрало законної сили, однак не виконано. З мотивувальної частини рішення суду вбачається, що суд погодився із розміром заборгованості за кредитом згідно з розрахунком, наданим ПАТ КБ «ПриватБанк», однак відмовив у частині заявлених позовних вимог про визнання дійсним договору іпотеки та виселення осіб із житлового приміщення. Крім того, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2015 року у справі № 303/6929/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою, яке набрало законної сили 12 січня 2016 року, визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки, укладеним між нею і ПАТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до розрахунку, наданого ПАТ КБ «ПриватБанк», станом на 23 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 30 травня 2006 року № MKAWGA00000145 становить 96 606,84 доларів США, з яких 36 356,16 доларів США - заборгованість за кредитом, 28 120,95 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 4 432,34 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 27 697,39 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. У відзиві на позовну заяву представник відповідачів ОСОБА_4 порушував питання про відмову у задоволені позовних вимог через пропуск банком строку позовної давності (т. 1, а. с. 102). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України. Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції зазначив про те, що після закінчення строку кредитування або зміни такого строку відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України будь-яке нарахування відсотків та неустойки за кредитним договором є незаконним. З огляду на правові підстави для звернення до суду з указаним позовом та фактичні обставини, встановлені у справі, колегія суддів частково погоджується з таким висновком апеляційного суду. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало про наявність у відповідачів станом на 23 липня 2015 року заборгованості за кредитним договором від 30 травня 2006 року № MKAWGA00000145 у розмірі 96 606,84 доларів США, з яких 36 356,16 доларів США - заборгованість за кредитом, 28 120,95 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 4 432,34 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 27 697,39 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У кредитному договорі сторони погодили кінцевий термін повернення кредиту - 27 травня 2010 року, а також термін щомісячного виконання зобов`язання, зокрема, відповідно до пункту 1.1 кредитного договору повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитними коштами, відповідач повинен був здійснювати щомісячними платежами з 25 до 30 числа кожного місяця упродовж строку кредитування. Таким чином, апеляційний суд, встановивши, що зі спливом строку кредитування кредитор втрачає право нараховувати проценти за кредитом та неустойку, в цілому дійшов правильних висновків про необґрунтованість позовних вимог банку щодо стягнення указаних сум станом на 23 липня 2015 року. Водночас, апеляційний суд помилково пов`язав незаконність нарахування процентів за кредитом та неустойки також із наявністю рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2013 року у справі № 707/3704/2012. Звернувшись у березні 2012 року до суду з позовом у справі № 707/3704/2012, банк таким чином не міг змінити строк виконання основного зобов`язання відповідно до вимог статті 1050 ЦК України, оскільки такий строк настав 27 травня 2010 року відповідно до умов договору. Крім того, апеляційний суд не врахував, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. Оскільки станом на 27 травня 2010 року (визначений договором строк повернення кредиту) ОСОБА_1 належним чином не виконав зобов`язання, у березні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 травня 2006 року № MKAWGA00000145, яка станом на 11 січня 2012 року становить 46 962,72 доларів США і складається із заборгованості за кредитом - 42 507,96 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом - 4 085,85 доларів США, заборгованості за комісією за користування кредитом 293,10 доларів США та пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за кредитом - 76,08 доларів США. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 березня 2013 року у справі № 707/3704/2012 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 30 травня 2006 року № MKAWGA00000145 у розмірі 374 762,51 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 85,40 кв. м, житловою площею 43,70 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» із виконанням дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Встановлено, що зазначене рішення суду набрало законної сили, однак не виконано. Таким чином, враховуючи, що забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному, а у справі 707/3704/2012 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» пред`явлений саме іпотекодавцю, банк вправі порушувати питання про стягнення заборгованості безпосередньо з боржника у справі, що переглядається у касаційному порядку. Апеляційний суд також не врахував, що предметом стягнення у справі, що переглядається у касаційному порядку, є не тільки сума процентів за користування кредитом та неустойка, нараховані поза межами строку кредитування (з 27 травня 2010 року до 23 липня 2015 року), а й інші складові кредитної заборгованості, зокрема, заборгованість за кредитом, заборгованість за комісією за користування кредитом, а також пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором та заборгованість за процентами за користування кредитом, які нараховані в межах строку кредитування, тобто до 27 травня 2010 року. Встановивши, що строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором від 30 травня 2006 року № MKAWGA00000145 настав 27 травня 2010 року, а ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду за захистом своїх прав у цій справі у вересні 2015 року, Верховний Суд дійшов висновку, що у задоволенні позову до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за кредитом, заборгованості за комісією за користування кредитом, а також пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором та заборгованості за процентами за користування кредитом, які нараховані в межах строку кредитування, необхідно відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У відзиві на позовну заяву представник відповідачів ОСОБА_4 порушував питання про відмову у задоволені позовних вимог до ОСОБА_2 внаслідок припинення поруки ОСОБА_2 . Оскільки рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2015 року у справі № 303/6929/15-ц, яке набрало законної сили 12 січня 2016 року, визнано припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки від 30 травня 2006 року, укладеним між нею і ПАТ КБ «ПриватБанк», то позовні вимоги банку в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 як поручителя заборгованості за кредитом, заборгованості за комісією за користування кредитом, а також пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором та заборгованості за процентами за користування кредитом, які нараховані в межах строку кредитування, є безпідставними. Апеляційний суд, помилково застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права по суті спору та не застосувавши норми матеріального права щодо позовної давності, дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», а тому постанова Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року підлягає зміні щодо мотивів такої відмови. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки Верховний Суд змінює постанову суду апеляційної інстанції винятково у частині її мотивів, то розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк