Ухвала КАС ВС № 826/13768/18

УХВАЛА 20 січня 2021 року м. Київ справа № 826/13768/18 адміністративне провадження № К/9901/32133/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мартинюк Н.М., суддів - Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі №826/13768/18 за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України та Міністра оборони України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: - визнати неправомірним і скасувати пункт 3 наказу Міністра оборони України № 125кп від 25 липня 2018 року; - визнати неправомірним і скасувати пункт 50 параграфу 4 наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України - Головнокомандуючого Збройних Сил України № 471 від 28 серпня 2018 року по особовому складу про звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту "д" пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" за службовою невідповідністю; - зобов`язати Генеральний штаб Збройних Сил України поновити позивача на військовій службі і в посаді, з якої він був звільнений, а також сплатити грошове забезпечення з часу звільнення до дати його поновлення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2020 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року, позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано пункт 3 наказу Міністра оборони України від 25 липня 2018 року № 125кп "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" в частині звільнення з військової служби старшого офіцера відділу забезпечення ПММ управління забезпечення пальним та мастильними матеріалами Центрального управління забезпечення пально-мастильними матеріалами Збройних Сил України Тилу Збройних Сил України підполковника ОСОБА_1 за службовою невідповідністю; - визнано протиправним та скасовано пункт 50 параграфу 4 наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України - Головнокомандуючого Збройних Сил України № 471 від 28 серпня 2018 року по особовому складу, відповідно до якого підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до підпункту "д" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" за службовою невідповідністю; - поновлено підполковника ОСОБА_1 на військовій службі та на посаді старшого офіцера відділу забезпечення ПММ управління забезпечення пальним та мастильними матеріалами Центрального управління забезпечення пально-мастильними матеріалами Збройних Сил України Тилу Збройних Сил України; - стягнуто з Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі: 161 036, 72 грн з 28 серпня 2018 року до 31 липня 2019 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення підполковника ОСОБА_1 на військовій службі та на посаді старшого офіцера відділу забезпечення ПММ управління забезпечення пальним та мастильними матеріалами Центрального управління забезпечення пально-мастильними матеріалами Збройних Сил України Тилу Збройних Сил України. Допущено негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі: 13 419, 72 грн. У своїй касаційній скарзі Міністерство оборони України просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі №826/13768/18 скасувати в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Верховний Суд ухвалою від 15 грудня 2020 року залишив касаційну скаргу без руху, встановивши скаржнику строк у десять днів з моменту отримання копії вказаної ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання до Верховного Суду: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) та викладенням відповідних обґрунтувань, і наданням її копій з додатками відповідно до кількості учасників справи; 2) документа про сплату недоплаченої суми судового збору. На виконання цієї ухвали, скаржник надіслав до Суду додаток до касаційної скарги із вказівкою на підставу касаційного оскарження та заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору до 31 січня 2021 року. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Дослідивши зміст касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Так, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Міністерство оборони України як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: поновлення на військовій службі особи, яка вчинила дисциплінарне правопорушення. Однак, таке обґрунтування підстав звернення з касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Крім того, в порушення вимог ухвали Верховного Суду від 15 грудня 2020 року скаржник не подав до Суду уточнену касаційну скаргу та її копії з додатками відповідно до кількості учасників справи. Невиконаною залишилась і вимога Верховного Суду щодо надання до Суду документа про доплату судового збору. Натомість скаржником було заявлено клопотання про відстрочення його сплати до 31 січня 2021 року. Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. Наведеним конституційним положенням кореспондує частина третя статті 2 КАС України відповідно до якої одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Відповідно до частини 2 статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Метою продовження процесуального строку, встановленого судом, є сприяння особі у реалізації процесуального права та/або виконанні процесуального обов`язку. Доцільність продовження процесуального строку обумовлюється рівнем ймовірності, наскільки таке продовження буде ефективним у контексті не тільки реалізації особою процесуального права та/або виконанні процесуального обов`язку, а й правової визначеності учасників матеріально-правових відносин, спір між якими вирішується із застосуванням процесуальних засобів. Обґрунтовуючи клопотання про відстрочення сплати судового збору, скаржник посилається на неможливість сплатити судовий збір у зв`язку з відсутністю коштів. Частиною першою статті 133 КАС України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Умови, за яких суд може звільнити повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк та перелік суб`єктів, до яких такі умови застосовуються, визначені статтею 8 Закону України "Про судовий збір". Так, суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Частиною другою цієї ж статті закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Вказані умови, за наявності яких можливо було б відстрочити чи звільнити повністю або частково від сплати судового збору у скаржника відсутні. Проаналізувавши доводи вказаного клопотання, враховуючи відсутність будь-яких доказів наданих, на підтвердження зазначених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору. Водночас Суд наголошує, що обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у них коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, розстрочення чи відстрочення від такої сплати. З урахуванням зазначеного, сплата судового збору є обов`язком відповідача, а тому зловживання правом на звільнення, відстрочення чи розстрочення від його сплати є неприпустимим. За таких обставин колегія суддів зазначає, що скаржник не виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 15 грудня 2020 року про залишення касаційної скарги без руху, а отже, касаційну скаргу належить повернути. Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Відповідно до частини шостої статті 332 КАС України питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом десяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків. На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 332 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі №826/13768/18. Касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року у справі №826/13768/18 за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії повернути особі, яка її подала. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. ……………………………. ……………………………. ……………………………. Н.М. Мартинюк Л.О. Єресько Ж.М. Мельник-Томенко Судді Верховного Суду