Постанова 4856 № 240/7956/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/7956/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук Ольга Володимирівна Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 14 січня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Капустинського М.М. Шидловського В.Б. , за участю: секретаря судового засідання: Довганюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У 2020 році до суду звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, у якому просила: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 30 жовтня 2018 року №0030091305 про сплату штрафу 10% за затримку сплати суми авансових платежів з податку на доходи з фізичних осіб за 2016 рік (2, 15 календарних днів за 2-3 квартал) та за 2017 рік (7 календарних днів за 2 квартал); - стягнути з відповідача суму штрафу у розмірі 43562,10 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що у податковому повідомленні-рішенні, прийнятому відповідачем, застосована стаття 126 Податкового кодексу України (ПКУ) яка стосується штрафних санкцій за несвоєчасну сплату авансових внесків з податку на прибуток підприємств, застосовується тільки для юридичних осіб - підприємств, які є платниками податку на прибуток. Строк оплати ПДФО розпочинається тільки після подачі річної податкової декларації. Отже, тільки за несплату або несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов`язання, визначеного в річній податкової декларацій застосовується відповідальність у вигляді штрафних санкцій. Вказує, що узгодженою є сума податкового зобов`язання, яка визначена у річній податковій декларації, а не сума сплачених авансових платежів протягом року. Про те, що сума авансових платежів є неузгодженою, також свідчить інтегрована картка платника (ІКП), ведення якої передбачено Наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422 "Про затвердження порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних платежів до бюджетів" де податкові зобов`язання за три квартали року, із-за відсутності квартальних податкових декларацій, в картці платника (ІКП) не нараховуються, а лише відображається сума сплачених авансових внесків податку на доходи ФОП. Такий облік податків і зборів викривляє стан розрахунків з бюджетом на протязі року, а саме: вказує на переплату сплаченого за два квартали 2016р. та три квартали 2017р. звітних років податку на доходи, що регулюється пп. 177.5.1 п. 177.5 ст.177 ПКУ. ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 30 жовтня 2018 року №0030091305, яким Фізичну особу- підприємця ОСОБА_1 за затримку 2, 7, 15 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 435621,00 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 43562,10 грн за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Як встановлено із матеріалів справи, позивач у спірний період була зареєстрована в установленому законодавством порядку як фізична особа-підприємець та з 01 квітня 2016 року та протягом 2017 року перебувала на загальній системі оподаткування. Під час судового розгляду справи встановлено, що податковим органом було проведено планову документальну виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року правильності нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2017 року. За результатом перевірки складено Акт від 18 жовтня 2018 року №1266/06-30-13-05/ в якому, зокрема, зафіксовано порушення пп, 177.5,1 пункту 177.5 статті 177 ПК України несвоєчасно сплачувались авансові внески по податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 457 108,05 грн. в т.ч: за 2 квартал 2016 року в сумі 67309,82грн, 3 квартал 2016 року в сумі 165 698.23 грн, за 2 квартал 2017 року в сумі 224100,00 грн. На підставі висновку акту перевірки №1266/06-30-13-05/ від 18 жовтня 2019 року, Головним управлінням ДФС прийнято податкове повідомлення-рішення №0030091305 від 30 жовтня 2018 року, яким позивача за затримку 2, 7, 15 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 435621,00 грн зобов`язано сплатити штраф у розмірі 10% у сумі 43562,10 грн, (а.с. 5). Позивач, вважаючи таке податкове повідомлення - рішення протиправним, а свої права порушеними, звернулась до суду. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 не здійснювалось декларування сум авансових платежів з податку на доходи фізичних осіб, що підлягають сплаті поквартально, то є помилковим твердження відповідача про те, що щоквартальні суми авансових платежів є узгодженими грошовими зобов`язаннями. Також судом першої інстанції встановлено, що в поданих позивачем деклараціях про майновий стан та доходи за 2016 рік, 2017 рік (Додатку Ф2 Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою) авансові платежі самостійно визначались позивачем загальною сумою за звітний рік, остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснено платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб на підставі документального підтвердження факту його сплати, то штрафні санкції за несвоєчасну сплату авансових платежів не застосовуються. Відтак, суд першої інстанції дійшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0030091305 від 30 жовтня 2018 року є протиправним та підлягає скасуванню. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на норми матеріального та процесуального права оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача мотивує тим, що підпунктом 177.5.1 п.177.5 ст. 177 ПК України передбачено термін сплати авансових платежів з податку на доходи фізичних осіб, розрахованих фізичною особою-підприємцем самостійно згідно з фактичними даними зазначеними у Книзі обліку доходів і витрат кожного календарного кварталу та сплачуються до бюджету до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня і до 20 жовтня). Авансовий платіж за четвертий календарний квартал не розраховується та не сплачується. Водночас, необхідно також врахувати положення п.п.177.5.3, п. 177.5. ст.177 ПК України, відповідно до яких "остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб на підставі документального підтвердження факту їх сплати". Термін сплати податкового зобов`язання з податку па доходу фізичних осіб, зазначеного у поданій фізичною особою - підприємцем податкової декларації визначений п.57.1 ст., 57 ПК України, а, саме, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПК України для подання податкової декларації, крім випадків встановлених ПК України. Тобто, як вбачається із вищевказаного, термін "авансовий платіж по податку на доходи фізичних осіб" є тотожним терміну "податок на доходи фізичних осіб". Відповідно, самостійно визначена платником податку сума ПДФО (авансовий платіж) є тотожний терміну узгоджена сума грошового зобов`язання. Відповідно до пп.16.1.4, п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством, Відповідно до п. 126.1 ст. 126 ПК України якщо платник у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; - при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Отже, якщо фізичною особою-підприємцем несвоєчасно сплачується сума самостійно визначеного зобов`язання з ПДФО, у тому числі авансових внесків з ПДФО, то до платника податку застосовується відповідальність у вигляді штрафних санкцій відповідного п. 126,1 ст. 126 ПК України. Просить відмовити у задоволенні позову. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі 0 ПК України) визначено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Положеннями пункту 57.1. статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Із матеріалів справи вбачається, що згідно Розрахунку податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, отриманих самозайнятою особою (Додаток Ф4 до податкової декларації про майновий стан і доходи позивача за 2 квартал 2016 року) платником податків у рядку 6 розмір квартальних авансових платежів з податку, що підлягає сплаті до бюджету у звітному році визначено суму 0,00 грн, (а.с. 90-94). Згідно звітної нової Декларації за 2016 рік та Розрахунку податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, отриманих самозайнятою особою (Додаток Ф2 до податкової декларації) у рядку 1.2 Розрахунку: загальна сума авансових платежів з податку на доходи фізичних осіб, що розраховані платником податку самостійно згідно з фактичними даними, зазначеному у Книзі обліку доходів і витрат кожного календарного кварталу (крім четвертого) та сплачені до бюджету протягом звітного (податкового) року згідно з підпунктом 175.5.1 пункту 175.1 статті 177 ПКУ становить 688988,94 грн. Залишок суми податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету з урахуванням фактично сплачених авансових платежів протягом звітного (податкового) року (код рядка 1.3) вказано 77498,87 грн, сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету самостійно платником податку за результатом звітного року - 766487,81 грн, (а.с. 78). У Розрахунку податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, отриманих самозайнятою особою (Додаток Ф2 до податкової декларації за 2017 ріку, позивачем у рядку 1.2 Розрахунку: загальна сума авансових платежів з податку на доходи фізичних осіб, що розраховані платником податку самостійно згідно з фактичними даними, зазначеними у Книзі обліку доходів і витрат кожного календарного кварталу (крім четвертого) та сплачені до бюджету протягом звітного (податкового) року згідно з підпунктом 175.5.1 пункту 175.1 статті 177 ПКУ вказано суму 698562,00 грн, сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету самостійно платником податку за результатом звітного року - 1036066,88 грн,(а.с. 83) . Позивачем визнавалось, що сплата авансових платежів з податку на доходи фізичних осіб відбувалась у дати, що вказані відповідачем, однак заперечувала, що сплата відбувалась з порушення визначених податковим законодавством строків, відповідальність за порушення яких встановлена ПК України. Згідно пункту 54.1 статті 54 ПК України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Відповідно до пункту 177.5.1 п.177.5 ст.177 ПК України передбачено термін сплати авансових платежів з податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО), розрахованих фізичною особою-підприємцем самостійно згідно з фактичними даними, зазначеними у Книзі обліку доходів і витрат, до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня і до 20 жовтня). При цьому, якщо результатом розрахунку авансового платежу за відповідний календарний квартал є від`ємне значення, то авансовий платіж за такий період не сплачується. Підпунктом .177.5.3 п.177.5 ст.177 ПКУ передбачено, що остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб на підставі документального підтвердження факту його сплати. Положеннями пункту 110.1 чт.110 ПК України визначено, що платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Наслідки порушення правил сплати (перерахування) податків передбачені статтею 126 ПК України. Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України передбачено, що якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім випадків, передбачених п.126.2 ст.126 ПК України) протягом строків, визначених Податковим кодексом, то платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20% погашеної суми податкового боргу. Відтак, передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов`язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни. Відповідачем не заперечується, що суми податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік та 2017 рік платником податків сплачено у сумах, що визначені у поданих деклараціях. Матеріалами адміністративної справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що сума фактично сплачених авансових платежів з ПДФО: - за 2-3 квартал 2016 рік становить 688988,94 грн. Останній платіж ПДФО за 4 квартал 2016 рік (загальна сума сплаченого ПДФО за 4 квартал 296174,52 грн) позивачем сплачено 14.02.2017 (граничний термін сплати 19.02.2017). - за 1-3 квартал 2017 рік становить - 698562,00 грн. Останні платіж ПДФО за 2017 рік в сумі 337504,88 грн позивач здійснила 12.02.2018 (граничний термін сплати за 4 квартал 19.02.2018). Як зазначалось вище, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою (п. 54.1 ст. 54 ПК України). Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, оскільки позивачем не здійснювалось декларування сум авансових платежів з податку на доходи фізичних осіб, що підлягають сплаті поквартально, то є помилковим твердження відповідача про те, що щоквартальні суми авансових платежів є узгодженими грошовими зобов`язаннями. Судом встановлено, що в поданих позивачем деклараціях про майновий стан та доходи за 2016 рік, 2017 рік (Додатку Ф2 Розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою) авансові платежі самостійно визначались позивачем загальною сумою за звітний рік, остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснено платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб на підставі документального підтвердження факту його сплати, то штрафні санкції за несвоєчасну сплату авансових платежів не застосовуються. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення №0030091305 від 30 жовтня 2018 року є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки судове рішення оскаржується в частині задоволення позовних вимог, то перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в іншій частині позовних вимог апеляційним судом не здійснюється. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному судовому рішенні, у зв`язку з чим підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Відповідно до вимог статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 21 січня 2021 року. Головуючий Моніч Б.С. Судді Капустинський М.М. Шидловський В.Б.