Постанова 4850 № 200/4775/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 року справа №200/4775/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участі представника відповідача Марєєвої А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джеремін» на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року (повне судове рішення складено 16 жовтня 2020 року у м. Слов`янську) у справі № 200/4775/20-а (суддя в І інстанції Льговська Ю.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джеремін» до Азовської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови, УСТАНОВИВ: У травні 2020 року (згідно з відбитком поштового штампу на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю «Джеремін» (далі ТОВ «Джеремін», товариство) звернулось до суду з позовною заявою до Азовської митниці Державної митної служби України (далі Митниця) про: скасування рішення про корегування митної вартості товару від 13 лютого 2020 року UA 700140/2020/000003/2; скасування картки відмови у митному оформленні товару № UA 700140/2020/00010 від 13 лютого 2020 року. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати: судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за наявності всіх документів, які підтверджують заявлену позивачем митну вартість товару, оспорюваним рішенням протиправно скорегував визначену вартість товару у бік збільшення у зв`язку з тим, що позивачем не подано митної декларації Республіки Білорусь та договору між експедитором та залізницею. Також позивач зазначив, що ніяких витрат на третіх осіб, які невключені до ціни товару та його митної вартості, не існує, а тому ніякі документи не могли бути подані відповідачу. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги фактично зазначені доводи, аналогічні висловленим у позовній заяві та додаткових поясненнях, які містяться в матеріалах справи. Апелянт, з посиланням на правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах, вказує на невідповідність висновків суду приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, й обставинам справи, зазначає про наявність підстав задоволення позовних вимог. Так, місцевим судом помилково вирішено, що спірним питанням у цій справі є витрати на транспортування. Судом залишено поза увагою, що відповідачем не збільшені транспортні витрати, а збільшена ціна товару за метричну одиницю на Польсько-Білоруському кордоні, а у спірному рішенні про коригування митної вартості останнім не ставилось жодних питань. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Представник позивача до апеляційного суду не прибув. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке. 13 лютого 2020 року ТОВ «Джеремін» подана митна декларація UA700140/2020/000271, якою задекларовано товар «петролатум», поставлений за контрактом від 14 лютого 2019 року № FD-1402/19, що укладений позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «НАФТАДОН» (Болгарія). За відомостями митної декларації митна вартість становить 33481.3500 євро (за 1 кг 0,630 евро), що відповідає 904 407,38 грн. (53145 кг х 0,630 євро х 26,7246 + 9631,69 грн. = 904 407,38 грн). До митної декларації додано наступні документи: контракт від 14 лютого 2019 року № FD-1402/19, додаткову угоду до нього від 27 січня 2020 року № 13, рахунок-фактуру (інвойс) від 27 січня 2020 року № 000000001, залізничну накладну СМГС від 05 лютого 2020 року № 00006387, лист про транспортні витрати від 12 лютого 2020 року № 123, ГОСТ 2488-79 від 01 січня 1918 року, паспорт від 13 січня 2020 року № 3-46. 13 лютого 2020 року відповідачем сформовано запит (повідомлення) про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а декларантом повідомлено про неможливість їх подання. 13 лютого 2020 року відповідачем прийнято рішення № UА700140/2020/000003/2 про коригування митної вартості товарів та картку відмови у митному оформленні товарів № UА700140/2020/00010. У рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено, що подано неповні відомості про митну вартість товару, а саме не надано: 1) митної декларації країни відправлення (Республіка Білорусь) від 06 лютого 2020 року № 11209107/060220/0101367, посилання на яку міститься у залізничній накладній СМГС від 05 лютого 2020 року № 00006387; 2) договору на перевезення вантажу з товариством з обмеженою відповідальністю «Транслог» від 08 лютого 2018 року № 07930/ЦТЛ-2018, посилання на який також міститься у залізничній накладній СМГС від 05 лютого 2020 року № 00006387 (графа 23). Тому не спростовано розбіжності, які встановлено при порівнянні вартості товару за попередньою митною декларацією позивача UA700150/2020/002276 від 20 листопада 2019 року, за якою вартість кг товару становить 0,635 євро. З урахуванням вартості транспортних послуг за довідкою (листом) про транспортні витрати від 12 лютого 2020 року № 123 вартість кг товару за спірною митною декларацією становить за підрахунками відповідача 0,6418 євро (53145 кг х 0,635 євро х 26,7246 + 9631,69 грн = 911 508,77 грн). Коригування митної вартості становить 7101,39 грн. За цих обставин у рішенні зроблено висновок, що митну вартість може бути визнано за умови надання згідно з частиною третьою статті 53 Митного кодексу України наступних документів: 1) договору (угоди, контракту) із третіми особами, пов`язаного з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) виписки з бухгалтерської документації; 4) каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару; 5) висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що митна (інвойсова) ціна товару включає до себе транспортні витрати до місця призначення, яким за відомостями митної декларації UA700140/2020/000271 від 13 лютого 2020 року, додатку до контракту від 27 січня 2020 року № 13 є ст. Брест (Республіка Білорусь), натомість позивачем не надано належні та допустимі докази, а саме транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів зі ст. Брест до ст. Ковель. З такими висновками не погоджується колегія суддів, виходячи з такого. Засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулювання економічних, організаційних, правових, кадрових та соціальних аспектів діяльності митної служби України визначає Митний кодекс України. Статтею 49 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Стаття 51 Митного кодексу України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно частини 1 та 2 якої митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (частина перша статті 52 МК України). Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (частина друга статті 52 МК України). Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Статтею 53 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Згідно частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постановах від 21.02.2020 у справі № 813/1229/16 та від 28.02.2020 у справі № 804/3463/15 Верховний Суд висловив позицію, що положення статей 53-55, 57-58 Митного кодексу України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. У постанові від 27.04.2020 у справі №140/804/19 Верховний Суд вказав, що зі змісту положень розділу ІІІ ("Митна вартість товарів та методи її визначення") Митного кодексу України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановленні належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановленні достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів. Відповідно до положень пункту третього частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Отже, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах. Крім того, відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 у справі № 260/718/19 вказав, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів. Так, судами встановлено, що за змістом пункту 1.2 контракту від 14 лютого 2019 року № FD-1402/19 кількість, асортимент, ціна та строки поставки кожної партії продукції вказуються у додатках до цього контракту, які є його невід`ємною частиною; за змістом пункту 2.3 контракту кількість поставленої продукції визначається за відомостями залізничної накладної станції відправлення, СМR; за змістом пункту 3.1 контракту умови контракту визначаються умовами «Інкотермс-2010» із застереженнями, обумовленими сторонами у контракті. За відомостями додатку до контракту від 27 січня 2020 року № 13 його сторони домовились про поставку петролатуму у кількості 53,145 т на загальну суму 33 481,35 євро (за 1 кг 630 євро) за умовами поставки СРТ ст. Брест. Наведені відомості щодо кількості, загальної ціни та ціни за кг узгоджуються з даними, зазначеними в інвойсі від 27 січня 2020 року № 000000001. Кількість поставленої продукції узгоджується також з даними залізничної накладної СМГС від 05 лютого 2020 року № 00006387. Поставка за умовами СРТ Інкотермс 2010 (розшифровка «Carriage Paid To» переводиться як «Фрахт/перевозка сплачені до») передбачає, що контрактна (інвойсова або митна) ціна за товар включає в себе суму вартості самого товару, експортного митного оформлення цього товару з оплатою експортних мит і інших зборів і вартості доставки (фрахту) до місця призначення. Отже, митна (інвойсова) ціна товару включає до себе транспортні витрати до місця призначення, яким за відомостями митної декларації UA700140/2020/000271 від 13 лютого 2020 року, додатку до контракту від 27 січня 2020 року № 13 є ст. Брест (Республіка Білорусь). Від ст. Брест (з 06 лютого 2020 року) до ст. Ковель (Україна, до 07 лютого 2020 року) транспортування за умовами СРТ Інкотермс 2010 здійснюється за рахунок позивача, а тому на підставі частин першої, другої статті 53 Митного кодексу України останній зобов`язаний подати митному органу транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів зі ст. Брест до ст. Ковель. Графа 22 залізничної накладної СМГС від 05 лютого 2020 року № 00006387 визначає перевізників і відповідні ділянки шляху, по яким кожен з перевізників здійснює перевезення. За відомостями цієї графи товар перевозило 3 перевізників: 1) ДБ Карго Польська, 2) БЧ, 3) УЗ; при цьому, перевезення від ст. Брест до ст. Хотислав (Республіка Білорусь) здійснював перевізник БЧ, від ст. Заболоття (Україна, це станція на лінії Брест Ковель Львівської залізничної дороги) до РОЯ (Донецька область, пункт призначення) УЗ. Коди перевізників БЧ та УЗ, зазначені в графі 22, різні, що свідчить про те, що це різні перевізники. Такий висновок підтверджується даними графи 23 залізничної накладної, де БЧ це Белінтертранс, УЗ - товариство з обмеженою відповідальністю «Транслог», тобто різні перевізники, що здійснювали перевезення на різних ділянках шляху за різними договорами. В той же час, фінансово-правові відносини, пов`язані з перевезенням вантажу у позивача були лише з ТОВ «Транслог». І те, що різні перевізники зазначені в СМГС не спростовує факту надання експедиторських послуг позивачу «Експедитором». Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до Інкотермс-2010 СРТ - "Фрахт/перевезення оплачене до" - означає, що Продавець передає товар перевізнику або іншій особі, номінованому продавцем, в узгодженому місці (якщо таке місце погоджено сторонами) і що продавець зобов`язаний укласти договір перевезення і нести витрати з перевезення, необхідні для доставки товару в узгоджене місце призначення. Отже, з зазначених умов поставки вбачається, що витрати з перевезення та доставки товару до названого місця призначення покладається на продавця, а тому ціна товару була визначена продавцем та вже включала в себе відповідні витрати, що свідчить про безпідставність доводів відповідача відносно не подання позивачем достовірних відомостей щодо включення до ціни товару на умовах поставки СРТ витрат, пов`язаних з транспортуванням, завантаженням, вивантаженням товарів до названого місця призначення. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.02.2020 по справі № 813/1229/16. Як вбачається з матеріалів справи, до транспортних витрат у відповідача у своїх рішеннях немає жодних питань, більш того, останній самостійно використав довідку про транспортні витрати при розрахунку митної вартості. Зі змісту листа про транспортні витрати від 12 лютого 2020 року № 123 (т.1 а.с.106) вартість провізних платежів під час перевезення цистерни № 57110090 зі станції Малашевичи ПКП до станції РОЯ (Донецька ж.д.) складає, в тому числі по території Республіка Білорусь 9631,69 грн. У рішенні про коригування митної вартості від 13.02.2020 у п.16 зазначено, що загальна сума за розрахунком (фактурна вартість товару) складає 894 775,69 грн., у п. 17 зазначено, що заявлені декларантом складові митної вартості нарахування до ціни договору 9631,69 грн. В цьому випадку слід зазначити, що у наданих позивачем документах достатньою мірою розкрито вартісний показник отриманих послуг з транспортування товару, тоді як відповідач не спростовує зазначеного, а лише наголошує на необхідності надання додаткових документів. Водночас, Митний кодекс України не визначає вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому подані позивачем документи про транспортні витрати є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів. Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року (справа № 810/2839/17), що довідка про транспортні витрати в даних правовідносинах є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Колегія суддів вважає, що місцевий суд помилково не прийняв в якості доказу цих витрат лист про транспортні витрати від 12 лютого 2020 року № 123, оскільки наявність чи відсутність такого листа у спірних правовідносинах не впливає на правомірність визначення митної вартості імпортованого товару не за ціною договору як основним методом, а із застосуванням резервного методу, який застосовано з врахуванням поданих документів доданих до митної декларації. Апеляційний суд ще раз підкреслює, що відповідачем не збільшені транспортні витрати, а збільшена ціна товару за метричну одиницю на Польсько-Білоруському кордоні. До того ж, безпідставними є посилання митного органу на порядок оцінки ризиків за допомогою спеціальних автоматизованих інформаційних систем, оскільки спрацювання певних профілів ризиків таких систем саме собою не може свідчити про неправильне визначення митної вартості товару декларантом. А наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди раніше випущені товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення декларантом, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку, тим більше, різниця в цінах не є значущою. Щодо не надання до митного органу митної декларації країни відправлення (Республіка Білорусь) від 06 лютого 2020 року № 11209107/060220/0101367, посилання на яку міститься у залізничній накладній СМГС від 05 лютого 2020 року № 00006387. Відповідач вважав розбіжністю неподання до митного оформлення митну декларацію Республіки Білорусь, яка є транзитною, однак не зазначає, в чому саме полягає така розбіжність і як це стосується митної вартості. Слід зазначити, що її не подання позивачем до митного органу свідчить про те, що її не потрібно подавати, а той факт, що вона зазначена у СМСГ, свідчить про те, що по цій декларації товар рухався по території Республіки Білорусь, у відповідності до міжнародних правил перевезення. Крім того, у спірних правовідносинах країною відправлення є Польща, а не Республіка Білорусь. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду скасуванню з прийняттям нової про задоволення позовних вимог. Відповідно до положень ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Щодо питання про стягнення за рахунок відповідача судових витрат на правничу допомогу, яке було заявлено в позовній заяві. У позові ТОВ «Джеремін» просив стягнути на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 8000 грн. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач надав копію Договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2020 року № 22-04-20/01, згідно якого Адвокатське об`єднання «Лорендж» бере на себе обов`язок надати ТОВ «Джеремін» (Клієнт) правову допомогу з приводу захисту інтересів Клієнта в адміністративному суді в справі про визнання протиправним та скасування рішення Азовської митниці Державної митної служби України про корегування митної вартості товару від 13 лютого 2020 року UA 700140/2020/000003/2 та картки відмови у митному оформленні товару № UA 700140/2020/00010 від 13 лютого 2020 року, а Клієнт зобов`язується прийняти та оплатити надану правову допомогу. Підпунктом 3.2 пункту 3 договору від 22 квітня 2020 року № 22-04-20/01, встановлено, що вартість правової допомоги, яка надається за цим Договором, складає 8000,00 грн. без ПДВ за ведення справи в одній судовій інстанції, а відповідно до п. 3.3 Клієнт здійснює повну попередню оплату вартості правової допомоги за ведення справи в першій інстанції протягом трьох банківських днів з дня укладення даного Договору. Відповідно до п.п.4.1, 4.2 п. 4 Договору факт належного виконання Адвокатським об`єднанням «Лорендж» зобов`язань з даного Договору фіксується повноважними представниками Сторін у акті прийому-передачі наданої правової допомоги. По закінченню надання правової допомоги за цим Договором, Адвокатське об`єднання «Лорендж» надає Клієнту на розгляд проект актів прийому-передачі. Натомість, матеріали справи не містять жодних доказів понесених позивачем витрат на правничу допомогу, крім копії Договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2020 року № 22-04-20/01, тому у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу слід відмовити. З цих причин позов задовольняється частково. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на те, що вимоги позивача задоволені, витрати позивача по сплаті судового збору підлягають стягненню в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Як вбачається з матеріалів справи, за подання позову ТОВ «Джеремін» сплачено 2102,00 грн., за подання апеляційної скарги в сумі 3153,00 грн. З огляду на це, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в загальному розмірі 5255,00 грн. (2102,00+3153,00). Керуючись статтями 139, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джеремін» задовольнити. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 200/4775/20-а скасувати. Прийняти нову постанову. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Джеремін» до Азовської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови задовольнити частково. Скасувати рішення Азовської митниці Державної митної служби України про корегування митної вартості товару від 13 лютого 2020 року UA 700140/2020/000003/2. Скасувати картку відмови у митному оформленні товару № UA 700140/2020/00010 від 13 лютого 2020 року. У задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Джеремін» (код ЄДРПОУ: 40109477, місцезнаходження: вул. Щербакова, буд. 52, м. Київ, Київська області, 04111) за рахунок бюджетних асигнувань Азовської митниці Державної митної служби України (87510, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 1, ЄДРПОУ 39496499) суму сплаченого судового збору у розмірі 5255 (п`яти тисяч двісті п`ятидесяти п`яти) гривень. Повне судове рішення 21 січня 2021 року. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Сіваченко Судді А. А. Блохін Т. Г. Гаврищук