Постанова 4803 № 202/6717/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/656/21 Справа № 202/6717/19 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, - ВСТАНОВИЛА: У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів (а.с. 1-3). В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що від шлюбу з відповідачем вони мають дитину. Шлюб з відповідачем розірвано та вони проживають окремо. Син проживає разом із нею. Відповідач матеріальну допомогу на дитину надає нерегулярно та в недостатньому розмірі. Просила суд стягнути з відповідача на свою користь на утримання неповнолітньої дитини аліменти в розмірі 1/4 заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2020 року заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 30.09.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. Допущено негайне виконання рішення (а.с. 142-144). ОСОБА_1 з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права /а.с. 147-148/. Позивач ОСОБА_2 скористалась своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, а також, просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України. Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд першої інстанції задовольняючи заявлені позовні вимоги, виходив з їх обгрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 4), який в подальшому було розірвано за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.11.2017 року (а.с. 6-7). Позивач та відповідач мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, 15.03.2016 року. Відповідно до довідки, виданої ТОВ «Щедро», від 04.06.2020 року № 889 дохід ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 року по 31.05.2020 року склав 35 949, 30 грн., де він працює на посаді менеджера з продажу. Згідно листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 73 647/04-36-52-80 від 27.07.2020 року ОСОБА_2 за період з 01.01.2019 року по 31.03.2020 року доходів не мала. Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Частиною другою статті 141 СК України визначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу). Згідно з частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Згідно з частиною другою та третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч. 1 ст. 183 СК України). Оскільки дитина сторін проживає разом з матір`ю, а ОСОБА_1 є його батьком та на нього покладено однаковий з ОСОБА_2 обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї дитини, крім того, ОСОБА_1 офіційно працевлаштований та має постійний дохід, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 30.09.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Суд першої інстанції при визначення розміру частки (доходу), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на утримання їх спільної дитини, в першу чергу, діяв передусім в інтересах дитини, та з огляду на обов`язок батьків забезпечувати своїх дітей та дбати про їх необхідний та достатній рівень життя, а також врахував матеріальний стан та стан здоров`я платника аліментів. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що посилання ОСОБА_1 на виписки у період з 16.03.2019 року по 29.05.2020 року згідно яких він переводив на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти, не може бути достатнім доказом наявності домовленості сторін щодо добровільної сплати відповідачем аліментів на дитину, оскільки не в усіх виписках по переказам зазначено призначення таких платежів. Крім того, ОСОБА_2 заперечувала щодо домовленості з відповідачем щодо розміру аліментів та строків їх сплати. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду стосовно того, що надані копії квитанції про купівлю ліків, не можуть бути взяті до уваги, як доказ на підтвердження стану здоров`я відповідача по справі, оскільки матеріали справи не містять відповідних рекомендацій лікарів та призначення. Надані відповідачем ксерокопії чеків не свідчать про те, що медичні препарати, які в них зазначені необхідні були для лікування ОСОБА_1 . Будь-які інші докази щодо стану здоров`я відповідача ОСОБА_1 в матерілах справи відсутні. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Доводи заявника про зменшення розміру його доходу у зв`язку із запровадженими карантинними заходами в країні, колегія суддів не бере до уваги, оскільки факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову в повному обсязі, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Що стосується стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу на стадії апеляційного розгляду справи, колегія суддів виходить з наступного. ОСОБА_2 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому в тому числі просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. 18 грудня 2020 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до 1 500 грн. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат ОСОБА_2 у своєму відзиві просить стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн. та надала детальний опис послуг, виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги, які вона понесла у зв`язку з апеляційним переглядом справи. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надано: договір № 20-11/20 про надання юридичних послуг від 20.11.2020 року; рахунок фактуру № 20-11/20 від 20.11.2020 року; квитанцію № 0.0.1916850205.1 від 23.11.2020 року; ордер серія АЕ № 1043222 від 20.11.2020 року; свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю серія ДП № 2836 та акт приймання виконаних робіт за договором № 20-11/20 про надання юридичних послуг від 20.11.2020 року від 23 листопада 2020 року. Розподіляючи витрати, які ОСОБА_2 понесла на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи: ордер про надання правової допомоги серії АЕ № 1043222 від 20.11.2020 року, розміри гонорару за надання правової допомоги за видами правової допомоги, опис послуг з кількістю витраченого адвокатом часу і вартістю наданих послуг, платіжні доручення, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. З опису наданої правової допомоги (наданих послуг) вбачається, що вказані послуги надавалися ОСОБА_2 адвокатом та полягають у тому, що адвокат здійснила вивчення матеріалів справи, правовий аналіз судової практики, склала відзив на апеляційну скаргу та направила його до суду та відповідачу по справі. З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання відзиву на апеляційну скаргу та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, матеріального стану ОСОБА_1 та клопотання про зменшення розміру витрат правничої допомоги, колегія суддів вважає за необхідне зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 до 1500 грн. витрат на професійну правничу допомогу. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 липня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров