Постанова Київський апеляційний суд № 939/532/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 січня 2021 року м. Київ Справа № 22-1450 Головуючий у 1-й інстанції: Міланіч А. М. Унікальний № 939/532/20 Доповідач- Пікуль А. А. Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуль А. А. суддів Гаращенка Д. Р. Невідомої Т. О. за участю секретаря Осінчук Н. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про скасування акту погодження меж земельної ділянки,- у с т а н о в и в: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про скасування акту погодження меж земельної ділянки, в якому просив визнати недійсним акт прийому-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_2 на земельну ділянку в АДРЕСА_2 (а.с.1-4). Свої вимоги обґрунтовував тим, що він на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ІІ-КВ № 024812 є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення садівництва в АДРЕСА_1 . У 2012 році даній земельні ділянці було присвоєно кадастровий номер. Власником сусідньої земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_3 , є відповідачка ОСОБА_2 . Межі даних земельних ділянок були визначені ще при їх виділенні, були встановлені паркани та збудовані на них садові будинки та господарські споруди. Однак при виготовленні державних актів на зазначені земельні ділянки виявилось, що збудовані ще у 80-ті роки на земельній ділянці позивача сарай та гараж частково розташовані на території земельної ділянки відповідачки, що свідчить про те, що технічна документація на приватизацію земельних ділянок позивача та відповідачки була виготовлена не вірно і не відповідає фактичним розмірам належних їм земельних ділянок, координати земельних ділянок зміщені. ОСОБА_1 звертався до відповідачки з метою позасудового врегулювання спору, але остання відмовилась звертатись до землевпорядної організації задля виправлення наявних помилок. На даний час позивачу стало відомо, що відповідачка виготовила технічну документацію із землеустрою належної їй земельної ділянки і цій ділянці було присвоєно кадастровий номер, при цьому межі між зазначеними земельними ділянками з позивачем, як суміжним землекористувачем, останньою узгоджені не були, наявні помилки не виправлені і як наслідок межа між їх земельними ділянками частково проходить на позивача території та частково по господарській будівлі. Оскільки в порушення норм земельного законодавства при виготовленні технічної документації із землеустрою на свою земельну ділянку відповідачка не узгодила з ним межі земельної ділянки та не виправила наявні помилки, що призвело до накладення меж їх зазначених земельних ділянок, та порушує його права, як власника земельної ділянки, то просив позов задовольнити. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про скасування акту погодження меж земельної ділянки відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (а.с.47-50). В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення учасників справи: ОСОБА_1 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити; ОСОБА_2 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити оскаржуване рішення без змін, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. При розгляді справи в суді першої інстанції встановлені наступні обставини. На підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 024812, виданого 15 грудня 2000 року, позивачу належить земельна ділянка з кадастровим номером 3221083005:02:001:1043, площею 0,0547 га, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована на території АДРЕСА_1 (а.с.9). Як убачається з кадастрового плану вказаної земельної ділянки, одним із суміжних землевласників (землекористувачів) даної земельної ділянки значиться ОСОБА_3 (від Г до Д) (а.с.10). Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 районний суд виходив з того, що Акт прийому-передачі межових знаків на зберігання є лише складовою частиною технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), такий акт не є правовстановлюючим документом, який згідно з чинним земельним законодавством України має юридичне значення документа, що встановлює і підтверджує лінію проходження меж земельної ділянки. Так як акт прийому-передачі межових знаків на зберігання не є правовстановлюючим документом, жодного юридичного значення не має, оскільки не породжує, або засвідчує (підтверджує) будь-які чи будь-чиї юридичні права та обов`язки, і відповідно, виходячи з положень ч. 1 ст. 21 та ч. 1 ст. 393 ЦК України, не може бути самостійним предметом оскарження. Тому районний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання недійсним акту прийому-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_2 на земельну ділянку в АДРЕСА_2 безпідставними. При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги позивача апеляційний суд виходить з наступного. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними. Висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно. Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (а.с.40-41). Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просив визнати недійсним акт прийому-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_2 на земельну ділянку в АДРЕСА_2 . Матеріали справи свідчать, що актом прийому-передачі межових знаків на зберігання від 21 квітня 2012 року засвідчено, що земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 надана громадянину ОСОБА_1 для ведення садівництва закріплена межовими знаками у кількості 5 штук і знаходиться на території за межами АДРЕСА_1 Вказаний акт підписано особисто ОСОБА_1 (а.с.8). Відповідно до ст. 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 зазначила, що під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Однак оспорюваний позивачем акт прийому-передачі межових знаків на зберігання підтверджує лише факт передачі, тобто факт вчинення дій на виконання певного правочину та не містить у собі ознак правочину у розумінні ст. 202 ЦПК України, до нього не встановлені вимоги, у разі недотримання яких він підлягав би визнанню недійсним. Отже оскаржуваний акт прийому-передачі не є правочином у розумінні ст. 202 ЦПК України, а тому не може бути визнаний судом недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину. Відтак обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, не призводить до відновлення становища, яке існувало до порушення, а також не підпадає під примусове виконання обов`язку в натурі, не призводить до зміни чи припинення правовідношення (п. п. 4-7 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги позивача щодо невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення районним судом норм матеріального права при вирішенні справи відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані. Доводи апеляційної скарги про те, що позивача не повідомили про розгляд справи та він не приймав участі у судовому засіданні, не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення. По-перше, відповідно до ухвали Бородянського районного суду Київської області від 30 березня 2020 року справу було призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.21-22). Копія вказаної ухвали отримана позивачем 13 квітня 2020 року (а.с.23, 26). Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні ОСОБА_1 не подавав. По-друге, позивач не навів суду аргументів, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи призвів до неправильного вирішення справи. Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить. Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає. Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 20 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, визначених п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 20 січня 2021 року. Головуючий А. А. Пікуль Судді Д. Р. Гаращенко Т. О. Невідома