Постанова 4818 № 636/1153/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2021 року м. Харків Справа № 636/1153/20 Провадження № 22-ц/818/425/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: судді Тичкової О.Ю., суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , Дитячий будинок сімейного типу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , інші учасники справи: третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї при виконавчому комітеті Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області, ухвалене 20 липня 2020 року у складі судді Дьоміної О.П., установив: Двадцять п`ятого березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . Позов обґрунтований тим, що Квартира належить позивачці на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15.09.2015. У Квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до акту про обстеження домоволодіння по АДРЕСА_2 депутатом Малинівської селищної ради ОСОБА_7 від 18.02.2020 року ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає з 01.10.2018, але зареєстрована, її малолітні діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою місцезнаходження Квартири зареєстровані, але теж не проживають з квітня 2017 року. Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 09.10.2019 у справі № 636/943/19 ОСОБА_2 була позбавлена батьківських прав стосовно малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . У вказаному рішенні судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Малинівської селищної ради від 27.02.2017 діти були влаштовані до КЗОЗ «Обласний спеціалізований будинок дитини «Зелений гай». Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 11.10.2017 у ОСОБА_2 відібрані малолітні діти. ОСОБА_1 , як власник, не може в повній мірі реалізувати своє право на вільне володіння, користування та розпорядження Квартирою. Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 20 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволений частково: визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування Квартирою. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 за місцем своєї реєстрації не проживає з 01.10.2018, Квартирою не користується, житлово-комунальні послуги та витрати на її утримання не сплачує, домовленості з позивачем про збереження користування житлом понад строк укладено не було, а тому правових підстав для подальшої її реєстрації у квартирі позивача немає. У визнанні неповнолітніх ОСОБА_5 і ОСОБА_6 такими, що втратили право користування Квартирою, судом відмовлено на підставі ст. 71 Житлового кодексу Української РСР, ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Суд виходив із того, що за дітьми повинно бути збережене жиле приміщення, в якому вони проживали до влаштування до дитячого будинку сімейного типу, а спосіб захисту, який позивач просить застосувати, безпосередньо порушує законні права та інтереси малолітніх дітей. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, порушив норми матеріального та процесуального права. А саме, суд не врахував, що ОСОБА_1 є власницею Квартири, тому має право на безперешкодне користування та розпорядження нею. Оскільки рішенням виконавчого комітету Малинівської селищної ради від 27.02.2017 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 були влаштовані до КЗОЗ «Обласний спеціалізований будинок дитини «Зелений гай», з 27.02.2017 вони фактично у Квартирі не проживають. Відповідачі не є членами родини позивача. Більше шести місяців у Квартирі неповнолітні не проживають, їх законні представники до ОСОБА_8 із заявами про продовження строку відсутності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у Квартирі не зверталися, причин відсутності не обґрунтували. Суд, відмовляючи у задоволенні позову не врахував положення статей 17, 163, ч.2 ст. 167 Житлового кодексу Української РСР. Оскільки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на час подачі позову та розгляду справи не досягли 14 років, місцем їх проживання є місце проживання їх усиновлювачів або одного з них. Домовленості між усиновлювачами відповідачів та позивачем про їх проживання у Квартирі відсутнє. Реєстрація ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у Квартирі порушує права ОСОБА_1 як власника Квартири, оскільки вона сплачує за відповідачів комунальні послуги, не може відчужити Квартиру внаслідок реєстрації у ній неповнолітніх осіб. До того ж як указав Верховний Суд у своїх постановах якщо відповідачі спільним побутом із позивачем не пов`язані, їх право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 Цивільного кодексу України. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення ОСОБА_9 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши обставини справи у межах доводів апеляційної скарги, суд уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки ОСОБА_2 не оскаржила рішення суду в частині визнання її такою, що втратила право користування Квартирою, заочне рішення суду від 20.07.2020 в цій частині колегією суддів не переглядається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як установлено судовим розглядом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є власницею Квартири на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Алексик Т.В. 15.09.2015, зареєстрованого в реєстрі за №1433 (а.с.10-11). Право власності позивача на Квартиру зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.09.2015 за №11176477 (а.с.12). Як убачається із тексту договору ОСОБА_1 придбала Квартиру у ОСОБА_10 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_11 , та ОСОБА_12 , яким Квартира належала на підставі договору купівлі-продажу від 10.04.2012. З довідки № 02-02-27/379 від 18.02.2020, виданої виконавчим комітетом Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області, вбачається, що у Квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а.с. 13). Актом про обстеження домоволодіння депутатом Малинівської селищної ради ОСОБА_7 від 18.02.2020 установлено, що у Квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , однак фактично там не проживають: ОСОБА_2 - з 01.10.2018, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - з квітня 2017 року (а.с.14). Заочним рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 09.10.2019, яке набрало законної сили 11.11.2019, у справі № 636/943/19 ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав відносно її малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15-17). Зазначеним судовим рішенням установлено, що з висновку служби у справах дітей та сім`ї при виконавчому комітеті Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 05.02.2019 вбачається, що рішенням виконавчого комітету Малинівської селищної ради від 27.02.2017 № 12 діти були влаштовані до КЗОЗ «Обласний спеціалізований будинок дитини «Зелений гай» терміном на один рік. Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 11.10.2017 у ОСОБА_2 відібрані малолітні діти. Відповідно до розпорядження Борівської районної державної адміністрації Харківської області від 23.12.2019 №227 малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 влаштовано до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.82-83, 88). Рішенням виконавчого комітету Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 10.07.2020 № 60/9 затверджений висновок органу опіки та піклування Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області «Про недоцільність визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням», згідно з яким орган опіки та піклування Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області частково підтримує позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування Квартирою. В частині визнання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, орган опіки та піклування заперечує з огляду на положення ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» (а.с.96-98). Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Частиною першою статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу УРСР (надалі ЖК УРСР) закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Докази укладення певної угоди з встановленням спеціального режиму користування Квартирою між позивачем та законними представниками відповідачів у матеріалах справи відсутні. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь-яких осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним та ефективним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Положення глави 32 ЦК України визначають поняття сервітута як права обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язаного з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту (частина перша статті 406 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Такі висновки щодо застосування норм права містяться у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 243/9627/16-ц (провадження № 61-34009св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 279/1819/19 (провадження № 61-20739св19). Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно того, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не є членами її родини. Хоча у висновку органу опіки та піклування Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області «Про недоцільність визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням», затвердженому рішенням виконавчого комітету Малинівської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 10.07.2020 № 60/9, міститься інформація про те, що ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_13 , який помер і, зі слів ОСОБА_2 , був біологічним батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Але беззаперечних доказів того, що ОСОБА_13 , 1964 року народження, був братом позивача та батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суду не надано. Разом з тим, відповідно до Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (надалі Конвенція), Держави-учасниці цієї Конвенції, визнаючи, що Організація Об`єднаних Націй у Загальній декларації прав людини та в Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилась з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними у них правами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини, нагадуючи, що Організація Об`єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу, погодились про нижченаведене: В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції). Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду (ч. 3 ст. 3 Конвенції). Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції). Відповідно до положень п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи, зокрема, охорони дитинства. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» діти, позбавлені батьківського піклування, - це діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти. Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, - визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування; Особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, це особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування. Враховуючи, що мати ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . ОСОБА_2 на підставі рішення суду позбавлена батьківських прав, батьком дітей записаний ОСОБА_13 , відомості стосовно якого в суду та органів опіки й піклування відсутні, до свідоцтва про народження дітей відомості про батька були внесені зі слів матері, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 є дітьми, позбавленими батьківського піклування, тому мають відповідний соціальний захист в силу вимог Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та Закону України «Про охорону дитинства». Відповідно до положень ст. 18, ч.3 ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. У разі передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, під опіку чи піклування, влаштування в будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім`ї жиле приміщення, в якому вони проживали, зберігається за дітьми протягом усього часу перебування їх в цих закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім`ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім`ї. Жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім`ї чи дитячого будинку сімейного типу. Порядок збереження і передачі в оренду жилого приміщення та іншого майна дитини затверджується Кабінетом Міністрів України. Аналогічне положення стосовно збереження за дитиною права користування житлом, у якому вона проживала до переміщення її до закладу охорони здоров`я, навчального або іншого дитячого закладу, прийомної сім`ї, закріплене в п.2 ч.1 ст. 248 Сімейного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки підстава вселення та реєстрації місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ОСОБА_14 не оскаржена, вважається, що вони набули права користування цим житлом на законних підставах. І в силу вимог ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства» право користування Квартирою зберігається за ними протягом усього часу перебування їх у дитячому будинку сімейного типу незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім`ї. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, заочне рішення суду від 20.07.2020 - залишити без змін. При цьому, колегією суддів ураховано, що суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні помилково послався на ст. 71 ЖК УРСР, оскільки вона застосовується до відносин збереження права на житло за тимчасово відсутнім наймачем житла та членами його сім`ї. Проте на правильність висновків суду зазначена помилка не вплинула. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 20 січня 2021 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук