Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/9906/19

Справа № 344/9906/19 Провадження № 22-ц/4808/54/21 Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Девляшевського В.А., суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д., секретаря: Капущак С.В., з участю: представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючим суддею Шамотайлом О.В. 02 жовтня 2020 року, в с т а н о в и в: У червні 2019 року ОСОБА_1 пред`явив до ОСОБА_3 позов про відшкодування шкоди. Позовні вимоги були мотивовані тим, що 22 квітня 2018 року в м. Івано-Франківську по вул. Б. Хмельницького, 92 з вини відповідача ОСОБА_3 , який керував автомобілем «Субару Форестер», д.н.з НОМЕР_1 , сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль позивача ОСОБА_1 «Субару Утбек», д.н.з. НОМЕР_2 , зазнав механічних ушкоджень. У зв`язку з цим, зазначав позивач, йому завдано матеріальну шкоду у розмірі 19 401,10 грн, що підтверджується висновком експертного автотоварознавчого дослідження №39 від 16 квітня 2019 року. Постановою Івано-Франківського міського суду від 11 червня 2018 року винним у вчиненні вказаної ДТП визнано відповідача ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідач ОСОБА_3 відмовляється відшкодовувати заподіяну йому шкоду, просив стягнути її з відповідача в примусовому порядку. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що він звертався до ПрАТ «Київський страховий дім» для виплати йому страхового відшкодування, оскільки такого звернення не було. При цьому, зазначає ОСОБА_1 , він мав намір звернутися до страхової компанії, однак представництво ПрАТ «Київський страховий дім» у м. Івано-Франківську перебувало у стані припинення. На думку, апелянта, представлена відповідачем копія його заяви про звернення до страхової компанії, яку суд першої інстанції взяв до уваги, є неналежним доказом, оскільки вона не завірена належним чином. Також, вказує позивач, суд першої інстанції не врахував того, що право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоду є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Апелянт зауважує, що закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. ОСОБА_1 вважає, що він має право на власний розсуд обирати спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоду, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоду, застрахувала свою цивільну відповідальність. Посилаючись на вищенаведене, позивач ОСОБА_1 просить оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі. У надісланому на адресу суду відзиві представник відповідача ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечує. Додатково представник відповідача вказала, що ймовірна недостатність коштів у страховика для виплати страхового відшкодування не є підставою для звернення з вимогою про таке відшкодування шкоди до особи, яка її завдала. Також представник ОСОБА_3 зазначила, що у разі невиконання зобовязань страховика відшкодування шкоди здійснює МТСБ У в межах залишку коштів страховика у фондах МТСБУ. Рішення суду вважає законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін. В засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній. Крім того, представник апелянта зазначив, що позивач має абсолютне право на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала. Представник позивача пояснив, що не розраховуючи отримати від страхової компанії ПрАТ «Київський страховий дім» відшкодування внаслідок перебування її в процедурі припинення, ОСОБА_1 не звертався до цієї фірми з відповідною вимогою, і пропустив річний термін для такого звернення. Рішення суду вважає незаконним та необґрунтованим, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Представник відповідача ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечила. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент скоєння ДТП, у якому він визнаний винним, була застрахована, сума завданих збитків не перевищує ліміт страхових виплат за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому підстав для стягнення із відповідача завданої шкоди немає. Також суд першої інстанції зазначив, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 22 квітня 2018 року в м. Івано-Франківську по вул. Б. Хмельницького, 92 з вини відповідача ОСОБА_3 , який керував автомобілем «Субару Форестер», д.н.з НОМЕР_1 , сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль позивача ОСОБА_1 «Субару Утбек», д.н.з. НОМЕР_2 , зазнав механічних ушкоджень. Вина відповідача у вчиненні ДТП підтверджується постановою Івано-Франківського міського суду від 11 червня 2018 року (а.с. 21). Цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів відповідача ОСОБА_3 була застрахована в ПрАТ «Київський страховий дім», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Полісу № АК/6143187 від 12 травня 2017 року, зі строком дії до 11 травня 2018 року включно (а.с.66). У виконання умов цього договору страхування ОСОБА_3 у встановлений строк повідомив страхову фірму про страховий випадок. Однак, апеляційний суд зауважує, що після ДТП позивач ОСОБА_1 не звернувся до страховика ОСОБА_3 ПрАТ «Київський страховий дім» за отриманням відшкодування. Із змісту позовної заяви вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з приводу відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, які регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та нормами Цивільного кодексу України. Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон) передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяною життю, здоров`ю та (або) майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто, виходячи із суті такого страхування, названий Закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника заподіювача шкоди. Згідно ст. 5 Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, які не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Окрім того, за змістом ст. ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Підставами відшкодування шкоди за цим деліктом є: а) наявність шкоди; б) протиправна дія заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (незалежно від вини). Разом з тим пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено правило, згідно з яким, при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц зроблено висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. При цьому Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц. З огляду на вищезазначені норми матеріального права, та враховуючи той факт, що позивач заперечує звернення до страховика ПрАТ «Київський страховий дім», суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, відсутні. Апеляційний суд відхиляє доводи позивача про те, що він має абсолютне право на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала, оскільки вони спростовуються вищезазначеними нормами чинного законодавства та практикою Великої Палати Верховного Суду. Інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позивача у суді першої інстанції, яким місцевий суд надав належну оцінку. Висновки суду є достатньо аргументованими, а тому апеляційний суд вважає, що повторно відповідати на ті самі аргументи заявника необхідності немає. При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є безпідставною, а тому не підлягає задоволенню. Таким чином, судове рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції. З огляду на вищенаведене апеляційна скарга відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381- 383, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 02 жовтня 2020 року без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, а у випадках, передбачених п.2 частини 3 ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту. Суддя-доповідач В.А. Девляшевський Судді: І.В. Бойчук В.Д. Фединяк Повний текст постанови складено 20 січня 2021 року.