Постанова 4804 № 243/4844/20

Єдиний унікальний номер 243/4844/20 Номер провадження 22-ц/804/316/21 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 січня 2020 року м. Бахмут справа № 243/4844/20 провадження № 22-ц/804/316/21 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В., за участю секретаря судового засідання Цимбал Д.А., учасники справи: позивачі Фізична особа-підприємць ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 243/4844/20 за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання укладеною Додаткової угоди від 21 квітня 2020 року до Договору оренди від 01 червня 2017 року, за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2020 року (суддя Старовецький В.І.), постановлену в приміщенні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, повний текст ухвали складений 24 листопада 2020 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В червні 2020 року позивачі звернулися до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить нежитлові будівлі та споруди бази відпочинку батьків із дітьми « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_2 належить ? частки бази відпочинку, ОСОБА_3 ? частка та ОСОБА_4 ? частка. Оскільки база відпочинку єдиний майновий комплекс, призначений для здійснення діяльності готелів та подібних об`єктів нерухомості тимчасового розміщення, надання послуг харчування, співвласники тривалий час надають його в оренду. У зв`язку з цим 01 червня 2017 року між орендодавцями ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та орендарем ФОП ОСОБА_1 укладено Договір оренди будівель та споруд бази відпочинку батьків із дітьми « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 30 травня 2020 року. У зв`язку із закінченням строку дії Договору оренди від 01 червня 2017 року, керуючись частиною 1 статті 777 ЦК України, 21 квітня 2020 року ФОП ОСОБА_1 направила орендодавцям проект додаткової угоди від 21 квітня 2020 року до Договору оренди від 01 червня 2020 року, яким запропонувала:

1. Пункт 9.1 Договору оренди від 01 червня 2017 року викласти у наступній редакції: Даний договір набуває чинності 01 червня 2017 року та припиняє свою чинність 30 травня 2020 року. Уразі укладання сторонами Додаткової угоди до цього Договору у зв`язку із закінченням строку його дії, строк дії даного договору продовжується. Строк дії цього договору продовжується починаючи з 31 травня 2020 року до 29 травня 2023 року включно.

2. Інші умови договору оренди від 01 червня 2017 року, не змінені цією угодою залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладенні сторонами у Договорі оренди від 01 червня 2017 року, і сторони підтверджують їх обов`язковість для себе.

3. Дана угода складена українською мовою, на одній сторінці у чотирьох примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу.

4. Дана угода набирає чинності 31 травня 2020 року. За наслідками розгляду пропозиції ФОП ОСОБА_1 , орендодавці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 погодились укласти додаткову угоду від 21 квітня 2020 року до договору оренди від 01 червня 2020 року в запропонованій вищенаведеній орендарем редакції. Проте, орендодавець ОСОБА_4 відмовилась від укладання додаткової угоди від 21 квітня 2020 року до договору оренди від 01 червня 2020 року в запропонованій ФОП ОСОБА_1 редакції, про що повідомила у листі від 30 квітня 2020 року. Із листа-відповіді ОСОБА_4 вбачається, що підставою відмови відповідача визнати переважне право оренди ФОП ОСОБА_1 стало посилання на наступні обставини: нібито не підписання ОСОБА_4 та не передання ФОП ОСОБА_1 в орендне користування нерухоме майно-комплекс нежитлових будівель та споруд, на період з 01 червня 2017 року по 30 травня 2020 року; нібито незаконність користування ФОП ОСОБА_1 в даний час комплексом нежитлових будівель та споруд; відсутність у відповідача намірів передавати будь-кому в користування належну їй частку у комплексі нежитлових будівель та споруд. У цьому листі-відповіді ОСОБА_4 висловила вимогу до ФОП ОСОБА_1 припинити усі нібито незаконні дії, пов`язанні з користуванням комплексом нежитлових будівель та споруд, та повернути належну їй частку. ФОП ОСОБА_1 виконувала належним чином зобов`язання за Договором оренди від 01 червня 2017 року, дотрималась розумного строку і процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, орендодавці-співвласники, яким належить 75% бази відпочинку: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , надали свою згоду на укладання Додаткової угоди до Договору оренди від 01 червня 2017 року у запропонованій орендарем редакції. Просили суд визнати укладеною Додаткову угоду від 21 квітня 2020 року до Договору оренди від 01 червня 2017 року в запропонованій редакції. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2020 року провадження у цивільній справі за позовною заявою ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання укладеною Додаткової угоди від 21 квітня 2020 року до Договору оренди від 01 червня 2017 року закрито. Роз`яснено ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що розгляд вказаної справи віднесено до юрисдикції Господарського суду. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті Постановою Донецького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у цивільній справі № 243/4844/20 за позовною заявою ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання укладеною Додаткової угоди від 21 квітня 2020 року до Договору оренди від 01 червня 2017 року, у вигляді заборони ОСОБА_4 чинити перешкоди ФОП ОСОБА_1 у користуванні нежитловими будівлями та спорудами бази відпочинку батьків з дітьми « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , до складу яких входять: А-1 гуртожиток 244,5 кв.м.: Ам мансарда 110,3 кв.м; А прибудова 43 кв.м., А1 прибудова 14,9 кв.м., А2 ганок 8,3 кв.м.,; Б-1 кафе 445,6 кв.м.: Бм мансарда 149,3 кв.м., Б погріб 15,9 кв.м., Б1 погріб 11,2 кв.м., Б2 вхід в погріб 9 кв.м., Б3 вхід в погріб кв.м., Б4 веранда 81,7 кв.м., Б5 щітова 1,3 кв.м., Б6 прибудова 25 кв.м., Б7 прибудова 11,1 кв.м., Б8 тераса 69,6 кв.м., Б9 ганок 2,6 кв.м.; В-1 сушка-пральня 26,4 кв.м.; Г-1 спальний корпус № 1 353,7 кв.м.: Г веранда 21,4 кв.м., Г1 веранда 66 кв.м., Гм мансарда 106,2 кв.м.; Г2 ганок 4,1 кв.м.; Г3 ганок 2,5 кв.м.; Д-1 фільтровально-насосна будівля 46,3 кв.м.; Е-2 адміністративний корпус 723,1 кв.м., Ем мансарда 63,4 кв.м., Е2 прибудови 134,6 кв.м, 307,1 кв.м., 130,4 кв.м., 42,3 кв.м., 9,7 кв.м.; К сторожка 8,3 кв.м., М-1-1 водокачка 20,8 кв.м., М прибудова 4,4 кв.м., Ш-2 спальный корпус 396,9 кв.м.: Ш мансарда 34,9 кв.м., Ш1 балкон 10,8 кв.м., Ш2 балкон 6,4 кв.м., ШЗ балкон 6,4 кв.м., Ш4 балкон 10,8 кв.м., Ш5 балкон 11,8 кв.м., Ш6 балкон 11,8 кв.м., Ш7 балкон 41,1 кв.м., Ш78 балкон 11,8 кв.м., Ш9 балкон 11,8 кв.м.; У-1-1 спальний корпус 256,8 кв.м.: У веранда 22,0 кв.м., У1 веранда 21,4 кв.м., У2 прибудова 3,5 кв.м., УЗ ганок 2,8 кв.м., У4 ганок 2,9 кв.м., У5 ганок 1,1 кв.м., У6 ганок 3,2 кв.м., У7 ганок 1,3 кв.м., У8 навіс 15,3 кв.м.; Ж навіс для шашликів 46,9 кв.м., З альтанка 27,7 кв.м., И альтанка 27,7 кв.м., Л котельня 30,9 кв.м., Н альтанка 9,3 кв.м., П навіс 218,3 кв.м., Е-1-2 спальний корпус 245,4 кв.м.: е4-7 тераса 23,3 кв.м., е1 тераса 40,8 кв.м., е2 тераса 27,9 кв.м., е3 ганок 10,3 кв.м., е4-7 балкон 36,4 кв.м., О1-1 спальний корпус 386,2 кв.м., О1 веранда 28,8 кв.м., О2 веранда 26,5 кв.м., О3 ганок 10,0 кв.м, О4 ганок 7,9 кв.м, О5 ганок 1,90 кв.м, О6 ганок 1,7 кв.м, О7 ганок 1,1 кв.м, Р1-1 спальний корпус 342,5 кв.м., Р ганок 6,6 кв., С навіс 37,7 кв.м., Т навіс 33,6 кв.м., Ф басейн 135,1 кв.м., Ф1 басейн 41,0 кв.м., Ф2 басейн 151,3 кв.м., X навіс 43,9 кв.м.; Ц убиральня 12,6 кв.м.: Ц ганок 1,3 кв.м., Ц1 ганок 1,3 кв.м., Я навіс-бар 86,4 кв.м., Я1 навіс 39,1 кв.м, № 1 огорожа 415,6 кв.м., № 2 вимощення 1475,0 кв.м, № 3 огорожа 217,4 кв.м. Зобов`язано Управління Державної казначейської служби України у м. Слов`янську Донецької області повернути ФОП ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп. Зобов`язано Управління Державної казначейської служби України у м. Слов`янську Донецької області повернути ОСОБА_2 суму судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у м. Слов`янську Донецької області повернути ОСОБА_3 суму судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що даний спір має вирішуватися судом за правилами господарського судочинства, оскільки спір вирішується щодо укладення правочинів у господарській діяльності між ФОП ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з приводу визнання укладеною Додаткової угоди від 21.04.2020 року до Договору оренди від 01.06.2017 року. Скасовуючи заходи забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що провадження по справі, в межах якої вживалися заходи забезпечення позову, закрито у зв`язку з непідсудністю розгляду справи у цивільному судочинстві, а тому є обґрунтовані підстави для скасування заходів забезпечення позову, застосованих Постановою Донецького апеляційного суду від 05.08.2020 року. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ У апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду позивачі ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 посилаються на порушення норм процесуального права, просять скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що спір у справі пов`язаний із порушенням цивільних прав співпозивачів на нерухоме майно. Тобто під час розгляду справи мав бути вирішений спір між учасниками орендних правовідносин про право оренди бази відпочинку. Під час вирішення питання щодо юрисдикційної приналежності даного спору судом першої інстанції підлягало врахувати суб`єктний склад сторін такого спору, до якого відноситься також власники нерухомості, які є сторонами (орендодавцями, власниками) договору, та є фізичними особами. Отже, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухомість, зокрема, права оренди, яке є предметом спору, сторонами яких є фізичні особи мають розглядатися за правилами цивільного судочинства. Спір в даній справі стосується захисту цивільного права, зокрема випливає з правилами цивільного судочинства, скільки його вирішення впливає на права та обов`язки фізичних осіб - співвласників бази відпочинку:співпозивачів : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_4 . Посилаються на правові позиції, які викладенні у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 675/33/19; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі 920/40/19; у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 905/914/19. Зважаючи на характер правовідносин у цій справі та суб`єктний склад сторін, співпозивачі вважають, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, як наслідок постановив ухвалу про закриття провадження. Крім того, протиправне закриття провадження стало підставою для скасування заходів забезпечення позову накладених постановою Донецького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 19 січня 2021 року від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що вимогою позовної заяви є «визнати укладеною Додаткову угоду від 21 квітня 2017 року до Договору оренди від 21 квітня 2017 року», тобто предметом позову є Додаткова угода до договору оренди нежитлових будівель, які використовуються ОСОБА_1 у її господарській діяльності. Відповідач відмовилась від укладання Додаткової угоди від 21 квітня 2020 року до договору оренди від 01 червня 2017 року, оскільки не має намір здавати в оренду належне їй майно на тих самих умовах, що викладенні у договорі від 21 квітня 2017 року, а не відмовляється від здавання належного їй майна на інших умовах, про які сторони мають договоритися. Тобто справа стосується спору, що виник при укладенні, зміні, розірванні і виконанні правочинів. Твердження ФОП ОСОБА_1 про те, що вона має переважне право на поновлення Договору оренди на новий строк, враховуючи приписи ст. 277 ЦК України також не відповідає дійсності. Зазначає, що виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін, як таких, що виникли з господарського договору, оскільки позивачами висунуто вимогу щодо договору, укладеного між фізичною особою-підприємцем з цільовим використанням орендованого приміщення, а саме господарської діяльності ОСОБА_1 , а також того, що відповідач не заперечує проти здавання в оренду нежитлового приміщення, яка належить співпозивачам фізичним особам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , спір у справі є юрисдикцією Господарського суду. Посилається на правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 904/5126/19. Вважає, що посилання на правові позиції, які нібито, підтверджують цивільну юрисдикцію дійсного спору є безпідставними та не підходять для застосування у дійсній справі оскільки у цих справах було порушено право фізичних осіб власників земельних ділянок на право надання в оренду цих ділянок, а в даному випадку відповідач не в якому разі не чинить припон щодо передачі в оренду нежитлових приміщень, а намагається врегулювати відносини, що виникли при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності. Стосовно скасування заходів забезпечення позову накладених постановою Донецького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, вважає, що заходи забезпечення позову скасовані правомірно оскільки відповідно до п. 10 Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»,заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих та інших причин відпала або змінилися обставини, що зумовили його застосування. Таким чином, враховуючи той факт, що провадження по справі, в межах якої вживалися заходи забезпечення позову, закрито в зв`язку з непідсудністю розгляду справи в цивільному судочинстві, вважає, що суд першої інстанції правомірно скасував заходи забезпечення позову. Представник ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_5 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, від них надійшла заява про розгляд справи без їх участі. Відповідач ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили її залишити без задоволення. Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ 02 червня 2020 року ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_4 про визнання укладеною Додаткову угоду від 21 квітня 2020 року від 01 червня 2017 року в запропонованій редакції (а.с.1-6 т.1). З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 є діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розмішування (а.с.10-11 т.1). Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2008 року, виданого Святогірською міською радою та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 січня 2008 року, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить ? частка нежитлових будівель та споруд бази відпочинку батьків з дітьми « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , до складу яких входять: кафе, Б-1, 361,0 кв.м.; сушка-пральня, В-1, 24,1 кв.м.; спальний корпус, Г-1, 334,2 кв.м.; свердловина-водокачка, М-1, 17,8 кв.м.; спальний корпус, О-1, 222,5 кв.м.; спальний корпус, Р-1, 263,7 кв.м.; спальний корпус, У-1, 168,9 кв.м.; навіс для шашликів, Ж; сауна, Е-1, 108,5 кв.м.; басейн, Ф; навіс-бар, Я; огорожа, 1 гуртожиток, А-1, 242,2 кв.м.; фільтровально-насосна будівля, Д, 34,8 кв.м.; адміністративний корпус, Е-1, 90,8 кв.м.; альтанка, З; альтанка, І; басейн, Ф. (а.с.13-14 т.1). Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2008 року, виданого Святогірською міською радою та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 січня 2008 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить ? частка нежитлових будівель та споруд бази відпочинку батьків з дітьми « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , до складу яких входять: кафе, Б-1, 361,0 кв.м.; сушка-пральня, В-1, 24,1 кв.м.; спальний корпус, Г-1, 334,2 кв.м.; свердловина-водокачка, М-1, 17,8 кв.м.; спальний корпус, О-1, 222,5 кв.м.; спальний корпус, Р-1, 263,7 кв.м.; спальний корпус, У-1, 168,9 кв.м.; навіс для шашликів, Ж; сауна, Е-1, 108,5 кв.м.; басейн, Ф; навіс-бар, Я; огорожа, 1 гуртожиток, А-1, 242,2 кв.м.; фільтровально-насосна будівля, Д, 34,8 кв.м.; адміністративний корпус, Е-1, 90,8 кв.м.; альтанка, З; альтанка, І; басейн, Ф. (а.с.15-16 т.1). Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2008 року, виданого Святогірською міською радою та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 січня 2008 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить ? частка нежитлових будівель та споруд бази відпочинку батьків з дітьми « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , до складу яких входять: кафе, Б-1, 361,0 кв.м.; сушка-пральня, В-1, 24,1 кв.м.; спальний корпус, Г-1, 334,2 кв.м.; свердловина-водокачка, М-1, 17,8 кв.м.; спальний корпус, О-1, 222,5 кв.м.; спальний корпус, Р-1, 263,7 кв.м.; спальний корпус, У-1, 168,9 кв.м.; навіс для шашликів, Ж; сауна, Е-1, 108,5 кв.м.; басейн, Ф; навіс-бар, Я; огорожа, 1 гуртожиток, А-1, 242,2 кв.м.; фільтровально-насосна будівля, Д, 34,8 кв.м.; адміністративний корпус, Е-1, 90,8 кв.м.; альтанка, З; альтанка, І; басейн, Ф. (а.с.18-19 т.1). 01 червня 2017 року між орендодавцями ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та орендарем ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди будівель та споруд бази відпочинку батьків із дітьми « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 30.05.2020 року. Відповідно до п. 1.1 Розділу 1 «Предмет договору» вищевказаного договору оренди, Орендодавці передають, а орендар приймає в строкове платне користування без права викупу будівлі і споруди, зазначені в цьому Договорі, для досягнення мети оренди і зобов`язується оплачувати Орендодавцям орендну плату. Згідно з п. 2.1 Розділу 2 «Мета оренди» Договору, об`єкт оренди передається Орендарю для здійснення діяльності готелів і подібних засобів тимчасового розміщення та надання послуг харчування (а.с.80-81 т.1). 21 квітня 2020 року у зв`язку із закінченням строку дії вищевказаного договору оренди ФОП ОСОБА_1 направила орендодавцям проект додаткової угоди від 21.04.2020 року до договору оренди від 01.06.2017 року, якою запропонувала строк дії договору оренди продовжити з 31.05.2020 року до 29.05.2023 року включно. За наслідками розгляду пропозиції ФОП ОСОБА_1 орендодавці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 погодилися укласти додаткову угоду від 21.04.2020 року до договору оренди від 01.06.2017 року. Відповідно до відповіді ОСОБА_4 від 30 квітня 2020 року Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на Лист щодо укладання Додаткової угоди від 21.04.2020 року до Договору оренди від 1 червня 2017 року, згідно якої ОСОБА_4 зазначає, що вона ніколи не підписувала та не передавала ФОП ОСОБА_1 в орендне користування нерухоме майно - комплекс нежитлових будівель та споруд, на період з 01.06.2017 року по 30.05.2020 року; ніколи не дозволяла ФОП ОСОБА_1 передавати комплекс нежитлових будівель та споруд стороннім особам, та ніколи не уповноважувала на вчинення таких дій інших осіб. Станом на сьогодні (30.04.2020 року) користування ФОП ОСОБА_1 нерухомим майном - комплексом нежитлових будівель та споруд бази відпочинку батьків з дітьми « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є незаконним, та таким що порушує права ОСОБА_4 як співвласника цього майна, у зв`язку з чим вона неодноразово зверталась до прокуратури та поліції з заявою про протиправні дії. ОСОБА_4 за будь-яких умов та обставин не має намірів передавати будь-кому в користування належну їй частку у комплексі нежитлових будівель та споруд, відтак не вбачає підстав для задоволення пропозиції ФОП ОСОБА_1 про укладення Додаткової угоди до Договору оренди. Крім того, ОСОБА_4 вимагала припинення усіх незаконних дій пов`язаних з користуванням комплексом нежитлових будівель та споруд, та повернути належну їй частку (а.с.93-94 т.1). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Апеляційна скарга підлягає ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що даний спір має вирішуватися судом за правилами господарського судочинства, оскільки спір вирішується щодо укладення правочинів у господарській діяльності між ФОП ОСОБА_1 , а також ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з приводу визнання укладеною Додаткової угоди від 21.04.2020 року до Договору оренди від 01.06.2017 року. Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можливо з наступних підстав. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Згідно із частиною другою статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У пунктах 6, 10, 15 частини першої статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге суб`єктивний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Разом з цим критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Визначаючи юрисдикцію спору необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Згідно із частинами першою та другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України). Такі правові висновки висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 675/33/19. Висновок суду першої інстанції, що спір в даній справі стосується порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів ФОП ОСОБА_1 в межах здійснення нею підприємницької діяльності, а тому спір належить розглядати в судах господарської юрисдикції не відповідає вимогам чинного процесуального законодавства. Спір у даній справі виник з правовідносин між позивачами та ОСОБА_4 , які полягають в укладанні додаткової угоди до договору оренди та незгоди відповідача укладати зазначену додаткову угоду до договору оренди. Відповідно до статті 777 ЦК України, наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється. ФОП ОСОБА_1 скористалась своїм переважним правом щодо укладання додаткової угоди, та направила орендодавцям проект додаткової угоди від 21 квітня 2020 року до договору оренди від 01 червня 2017 року, якою запропонувала строк дії договору оренди продовжити з 31 травня 2020 року до 29 травня 2023 року включно. За наслідками розгляду пропозиції ФОП ОСОБА_1 орендодавці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 погодилися укласти додаткову угоду від 21 квітня 2020 року до договору оренди від 01 червня 2017 року. Однак, орендодавець ОСОБА_4 відмовилася від укладання зазначеної додаткової угоди, що і стало предметом розгляду даної справи. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що спір виник стосовно саме укладання додаткової угоди від 21 квітня 2020 року до договору оренди від 01 червня 2020 року, а не здійснення ФОП ОСОБА_1 підприємницької діяльності Зі змісту позовної заяви убачається, що основною вимогою позивачів у цій справі є визнання укладеною Додаткову угоду від 21 квітня 2020 року до договору оренди від 01 червня 2017 року, який укладений між фізичними особами, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та орендарем ФОП ОСОБА_1 . Особами, які беруть участь у справі про укладання додаткової угоди, є, насамперед, сторони правочину. Позов про укладання додаткової угоди до договору оренди заявляється до сторони, яка в свою чергу відмовилась від укладання вищезазначеної додаткової угоди. Отже, даний спір стосується захисту цивільного права, зокрема, випливає з договірних відносин, є приватноправовим, і за суб`єктивним складом підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки як фізичних осіб, так і фізичної особи-підприємця (сторони правочину). Вищезазначене залишилось поза увагою суду першої інстанції, внаслідок чого суд дійшов помилкових висновків про закриття провадження у даній справі. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Що стосується заходів забезпечення позову колегія апеляційного суду зазначає наступне. Скасовуючи заходи забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що провадження по справі, в межах якої вживалися заходи забезпечення позову, закрито у зв`язку з непідсудністю розгляду справи у цивільному судочинстві, а тому є обґрунтовані підстави для скасування заходів забезпечення позову, застосованих Постановою Донецького апеляційного суду від 05.08.2020 року. Враховуючи те, що підстави для закриття провадження у справі відсутні, про що судом апеляційним інстанції зроблено відповідний висновок, а тому підстави для скасування заходів забезпечення позову також відсутні. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими. Допущення зазначених порушень процесуальних норм призвело до необґрунтованого припинення розгляду позову та створення перешкод для захисту порушених прав позивачів у спосіб передбачений законом, через що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню як така, що постановлена з порушенням положень процесуального права, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Встановивши, що суд першої інстанції, постановив ухвалу про закриття провадження та скасування заходів забезпечення позову, неправильно застосував норми процесуального права, тому відповідно до статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як роз`яснено у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК, або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу, передбачену у пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК. Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то питання відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 141 ЦПК України, підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті. Керуючись статтями 367, 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.О. Тимченко Судді: О.А. Мірута Я.В. Хейло Повне судове рішення складено 19 січня 2021 року Головуючий О.О.Тимченко