Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/1750/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1750/19 пров. № А/857/4995/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В., з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю., апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта Калинич О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги Управління Держпраці у Закарпатській області та ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року (прийняте у м. Ужгород суддею Дору Ю.Ю.; складене у повному обсязі 23 березня 2020 року) в адміністративній справі № 260/1750/19 за позовом Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування припису про усунення виявлених порушень, В С Т А Н О В И В : У грудні 2019 року Державний вищий навчальний заклад "Ужгородський національний університет" (далі позивач, ДВНЗ «УжНУ») звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив визнати протиправним і скасувати припис Управління Держпраці у Закарпатській області (далі відповідач) про усунення виявлених порушень № ЗК 326/216/АВ/П від 16 вересня 2019 року. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що цей припис є протиправним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, винесений без повного, всебічного з?ясування фактичних обставин, які виключають об`єктивну сторону порушення, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 23 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а тому підлягає скасуванню. Вказує, що винесення припису про поновлення працівника на роботі виходить за межі повноважень посадових осіб Держпраці України та її територіальних органів. Суб`єкт перевірки не врахував спеціальні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, те, що ОСОБА_1 06 березня 2019 року написала заяву, в якій просила звільнити її з роботи за основним місце роботи - посади заступника директора з навчально-виховної роботи за власним бажанням та залишити за нею посаду викладача української мови, яку вона обіймала за внутрішнім сумісництвом. Наказом від 11.03.2019 № 19-к її звільнено за власним бажанням та залишено на посаді викладача вищої категорії з неповним тижневим навантаженням згідно тарифікації по 31 серпня 2019 року. А спеціальне законодавство у сфері освіти - Закони України «Про вищу освіту» та «Про фахову передвищу освіту» передбачає, що в окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади педагогічних або науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за строковим трудовим договором до заміщення цих посад у встановленому законодавством порядку. Залишення ОСОБА_1 на посаді викладача, яку вона обіймала за внутрішнім сумісництвом, без попереднього звільнення її з роботи за сумісництвом і прийняття на роботу як за основним місцем роботи, було викликане необхідністю забезпечення освітнього процесу, підтвердженням чого є те, що ОСОБА_1 чітко усвідомлювала строковий характер договору згідно її заяви від 10 червня 2019 року, в якій вона просить прийняти її на посаду викладача з 01 вересня 2019 року (тобто початку нового навчального року) із зазначенням - на постійній основі. Тобто, твердження, що роботодавець без погодження з працівником прийняв рішення про укладення строкового трудового договору, не відповідає фактичним обставинам справи. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року позов задоволено. Не погодившись із цим рішенням, його оскаржило Управління Держпраці у Закарпатській області, яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права і матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовувало тим, що оскаржуваний припис є законним, оскільки в ході проведення інспекційного відвідування було виявлено порушення порядку укладення трудового договору з ОСОБА_1 . Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржила ОСОБА_1 , яка з покликанням на приписи статтей 49 та 353 КАС України вказує, що вказаним судовим рішенням порушені її права, свободи, інтереси та обов`язки, а рішення у цій справі може вплинути на рішення у справі № 308/11801/19, яка розглядається в Ужгородському міськрайонному суді, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, з помилковим застосуванням норм матеріального права. Тому просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в судовому порядку у зазначеній вище справі № 308/11801/19 встановлюється її поновлення на роботі в ДВНЗ «УжНУ» за незаконне звільнення за строковим трудовим договором, який нею не було ні укладено, ні підписано при прийнятті на роботі; вказане порушення підтверджено інспекційним відвідуванням посадової особи ГУ Держпраці у Закарпатській області та внесеним за її результатами приписом про усунення виявлених порушень. Вказує, що у заяві про звільнення з посади заступника директора вона просила залишити за нею посаду викладача української мови та літератури без вказаного строку дії трудового договору, проте роботодавець без її погодження прийняв рішення про укладення з нею строкового трудового договору, що не відповідає вимогам законодавства. Також позивач не вказує та замовчує, що вона відкликала свою заяву про звільнення з посади заступника директора, проте така не була розглянута. Їй не було відомо про зазначений наказ про її звільнення та переведення на визначений термін, при тому, що вона була прийнята на роботу на постійній основі, а не строковій. Заяву про прийняття її на роботу на умовах строкового трудового договору не подавала, то і жодної обов`язкової умови, передбаченої частиною другою статті 23 КЗпП України, не визначено. У 1996 році вона була прийнята на роботу на постійній основі, відповідно у позивача не було підстав укладати з нею строковий трудовий договір та який нею не підписано. У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та її представник підтримали вимоги апеляційної скарги із аналогічних підстав; просять апеляційну скаргу задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити з таких підстав. Як встановлено судом, ОСОБА_1 працювала в ДВНЗ «УжНУ» в Природничо-гуманітарному коледжі на посаді викладача вищої категорії з 01 липня 2013 року. Згідно наказу № 51-к від 14.08.2017 з 29.08.2017 призначена виконуючою обов`язки заступника директора з навчально-виховної роботи в порядку переведення з посади викладача української мови та літератури, а з 05 вересня 2017 року переведена на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи (наказ № 62-к від 04.09.2017). 06.03.2019 ОСОБА_1 подала заяву з проханням звільнити її з посади заступника директора з навчально-виховної роботи за власним бажанням, залишивши за нею посаду викладача української мови та літератури з неповним тижневим навантаженням та куратора групи «Право-41» з 11 березня 2019 року. Наказом № 19-к від 11 березня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з навчально-виховної роботи Природничо-гуманітарного коледжу ДВНЗ «УжНУ» з 11 березня 2019 року за власним бажанням та залишено її на посаді викладача - методиста для викладання дисципліни «Українська мова та література» з неповним тижневим педагогічним навантаженням по 31 серпня 2019 року. Згідно з актом відмови від ознайомлення з цим наказом, ОСОБА_1 відмовилась його підписувати. 31 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Управління Держпраці у Закарпатській області, виклала вчинені щодо неї порушення, в т.ч. й про прийняття керівництвом закладу наказу про укладення строкового договору. Вказала, що просила перевести її на посаду викладача на постійній основі, про що до керівництва закладу подавала додаткову заяву, проте така була залишена без розгляду. Відтак, просила надати їй допомогу в захисті її права на працю (а.с. 41). А наказом № 64-к від 08.08.2019 ОСОБА_1 звільнено посади викладача ПГК ДВНЗ «Ужгородський національний університет» з 31.08.2019 у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору. На підставі звернення ОСОБА_1 про порушення законодавства про працю 11 вересня 2019 р. Управління Держпраці у Закарпатській області, в особі головного державного інспектора цього Управління Сумари А.Ф., проведено інспекційне відвідування ДВНЗ «УжНУ», за результатами чого складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № 3K326/216/AB. На підставі вказаного акта 16 вересня 2019 р. Управління Держпраці у Закарпатській області, в особі головного державного інспектора цього Управління Сумари А.Ф. внесло припис № ЗК326/216/АВ/П (далі - Припис від 16.09.2019) про усунення виявлених порушень, яким зобов`язало в.о. ректора ДВНЗ «УжНУ» ОСОБА_2 усунути порушення: зміст виявленого порушення - інспекційним відвідуванням встановлено, що роботодавець без погодження із працівником прийняв рішення про укладення строкового трудового договору (пункт 2 частини першої статті 23 КЗпП України). Строк усунення порушення - 18.09.2019. На підставі пункту 30 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" позивач 20 вересня 2019 року звернувся до Управління Держпраці у Закарпатській області зі скаргою про скасування Припису від 16.09.2019 про усунення виявлених порушень. Розглянувши вказану скаргу, Управління Держпраці у Закарпатській області прийняло рішення про відсутність підстав для скасування Припису від 16.09.2019 про усунення виявлених порушень, про що позивача повідомлено листом від 03.10.2019 № 07- 02/3788. Не погоджуючись із вказаним Приписом, ДВНЗ «УжНУ» оскаржив його до суду. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовував його тим, що посада заступника директора з навчально-виховної роботи дає право викладання годин згідно тарифікації та відповідно за ОСОБА_1 залишено вичитку годин до закінчення навчального року. Наказом від 31 серпня 2018 року № 53 «Про встановлення педагогічного навантаження викладачам Природничо-гуманітарного коледжу ДВНЗ «УжНУ» на 2018/2019 навчальний рік» заступнику директора, викладачу-методисту ОСОБА_1 встановлено педагогічне навантаження на навчальний рік 347 годин, тобто затверджено педагогічне навантаження як за заступником директора та викладачем-методистом. 06.03.2019 ОСОБА_1 подала заяву про звільнення її із посади заступника директора з навчально-виховної роботи за власним бажанням, залишивши за нею посаду викладача української мови та літератури із неповним тижневим навантаженням та куратора групи «Право-41» з 11 березня 2019 року, на підставі чого наказом № 19-к від того ж числа її було звільнено з посади заступника директора з навчально-виховної роботи за власним бажанням та залишено її на посаді викладача - методиста для викладання дисципліни «Українська мова та література» з неповним тижневим педагогічним навантаженням по 31 серпня 2019 року, у відповідності до Наказу від 31.08.2018 № 53 «Про встановлення педагогічного навантаження викладачам Природничо-гуманітарного коледжу ДВНЗ «УжНУ» на 2018/2019 навчальний рік». Тобто, позивач не укладав строкового договору без згоди ОСОБА_1 , а на підставі її заяви залишив на посаді, яку вона займала за сумісництвом викладача - методиста для викладання дисципліни «Українська мова та література» з неповним тижневим педагогічним навантаженням до закінчення навчального року (31 серпня 2019 року) - за строковим трудовим договором. А залишення її на посаді викладача за строковим трудовим договором після звільнення з посади заступника директора з навчально-виховної роботи було викликане необхідністю забезпечення освітнього процесу та відповідало Закону України «Про освіту». Крім того, вказав, що пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 передбачено, що переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором. У зв`язку з цим, якщо працівник залишиться працювати на тій самій посаді в межах підприємства, переведення у розумінні статті 32 КЗпП, не може бути застосовано. Так, Мінсоцполітики згідно листа від 18.10.2017 за № 446/0/22-17/134 вважає, що у такому випадку працівника доцільно звільнити з посади за сумісництвом, а потім прийняти на основне місце роботи за новим трудовим договором, враховуючи вимоги статті 24 КЗпП. Тому дії позивача є правомірними у розрізі норм чинного законодавства, оскільки у нього був відсутній обов`язок на підставі заяви ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням та залишення її на посаді викладача - методиста, звільнити її із займаної посади викладача-методиста та надалі укласти інший трудовий договір. Тобто твердження, що роботодавець без погодження з працівником прийняв рішення про укладення строкового трудового договору, не відповідає фактичним обставинам справи. Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з таких підстав. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877), частиною четвертою статті 2 якого визначено, що заходи контролю здійснюються, зокрема: органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 877 для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою. Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 (далі - Порядок № 295), відповідно до пункту якого державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань або невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Копія акта, зазначеного у пункті 16 цього Порядку, надсилається органам, яким підпорядкований об`єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об`єкта відвідування за своїм місцезнаходженням. За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Трудовим договором, згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України, є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Строковий трудовий договір може укладатися як під час прийняття на роботу, так і згодом, якщо є підстави для укладання (переукладання) строкового трудового договору, а саме: якщо трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви працівника. У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказано, що оскільки згідно з частиною другою статті 23 КЗпП України трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Як було встановлено в ході інспекційного відвідування посадова особа Управління Держпраці у Закарпатській області виявила порушення законодавства про працю - всупереч приписам пункту 2 частини першої статті 23 КЗпП України роботодавець без погодження з працівником ОСОБА_1 прийняв рішення про укладення з нею строкового трудового договору. Відтак, у посадової особи Управління Держпраці у Закарпатській області були всі підстави для внесення припису про усунення виявлених порушень шляхом зобов`язання в.о. ректора Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» ОСОБА_2 усунути ці порушення. Відповідно до частини першої статті 72, частин першої та другої статті 76 та частини першої статті 77 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всупереч цим приписам, позивач не надав до суду достатніх та належних доказів, які б свідчили про те, що позивач просила про укладення з нею строкового договору, що це питання було узгоджене між сторонами, як і того, що трудові відносини не могли бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Покликання з цього питання позивача суду першої інстанції на те, що у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади педагогічних або науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за строковим трудовим договором до заміщення цих посад у встановленому законодавством порядку, є безпідставними, оскільки позивач була штатним працівником позивача і першоначально була прийнята на роботу на постійній основі. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що внесення оскаржуваного припису не є втручанням в діяльність позивача та його дискреційні повноваження та не є вимогою про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Відтак, оскаржуваний припис прийнято посадового особою Управління Держпраці у Закарпатській області у межах своїх повноважень та з дотриманням приписів законодавства, враховуючи виявлене порушення та ненадання відповідних доказів на спростування цього порушення чи порушення порядку винесення припису, перевищення посадовою особою при цьому своїх посадових повноважень тощо. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується із доводами апелянтів в тому, що оскаржуваний припис є законним. За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог. Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Держпраці у Закарпатській області задовольнити. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2020 року в адміністративній справі № 260/1750/19 скасувати. У задоволенні позову Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування припису про усунення виявлених порушень відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 02 жовтня 2020 року.