Ухвала КАС ВС № 120/1636/20-а

УХВАЛА 18 січня 2021 року м. Київ справа № 120/1636/20-а адміністративне провадження № К/9901/36043/20 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М., розглянувши касаційну скаргу Вінницької міської ради на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі №120/1636/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, третя особа - Вінницька міська рада про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє вимог на предмет спору, на стороні відповідача Вінницька міська рада, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 лютого 2019 року №13516-5006-0228-3, №13516-5006-0228-2, №13516-5006-0228, якими визначено позивачу суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб за 2017, 2018, 2019 роки відповідно. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року, скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Не погоджуючись з рішеннями судів апеляційної інстанції, 28 грудня 2020 року від скаржника надійшла касаційна скарга. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог ст. 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно ч. 4 ст. 328 КАС України закріплено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у ч. 2 і ч.3 ст. 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). В касаційній скарзі скаржник, як підставу касаційного оскарження вказує п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 23 травня 2018 року у справі № 647/1460/17, від 21 серпня 2018 року № у справі 814/1622/16, постановах Верховного суду України від 02 грудня 2014 року у справі № 21-274а14, від 07 квітня 2015 року у справі № 21-117а15, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-165а15, від 24 квітня 2015 року у справі № 21-131а15 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц. Однак, скаржник не зазначає, яку саме норму матеріального права неправильно застосовано та/або яку норму процесуального права порушено судом апеляційної інстанції (застосовані інакше, ніж Верховним Судом у зазначених постановах). Так, заявником, у касаційній скарзі, зроблено вказівку на постанови Верховного Суду та Верховного Суду України з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами попередніх інстанцій рішень з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення постановами Верховного Суду безвідносно до обставин конкретної справи ч. 4 ст. 328 КАС України не передбачено. У постановах, на які посилається відповідач, висновки касаційного суду зроблені не у взаємозв`язку із обставинами, які установлені судами у цій справі, тоді як згідно вимог норми пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України невідповідність правозастосування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду може бути підставою касаційного оскарження у разі, якщо цей висновок зроблений у подібних правовідносинах. Відповідно до вказаного пункту підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку За правилами ч. 4 ст. 330 КАС України у разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду пов`язані з критеріями оцінки доказів та висновками здійсненими за результатами їх дослідження. Наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах, є безпідставними. Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені ч. 4 ст. 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені ст. 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Варто зазначити, що відповідно до приписів ст. 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що скаржником не виконано вимоги ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху, оскільки скаржник у касаційній скарзі не навів належного правового обґрунтування підстав, на яких подається касаційна скарга. Таким чином межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Пунктом 4 ч. 5 ст. 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Враховуючи приписи п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених п. 1 ч. 4 ст.328 КАС України, а саме не вказано яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта, застосовано судом апеляційної інстанції без врахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та не зазначення й жодних правових висновків Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин, не враховані судом апеляційної інстанції. За таких обставин касаційну скаргу слід повернути скаржнику, що не перешкоджає йому реалізувати своє право звернутися із касаційною скаргою повторно. Відповідно до ч. 7 ст. 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному ст. 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції. Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника. Керуючись статтями 248, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Вінницької міської ради на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі №120/1636/20-а - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає. Суддя М. М. Яковенко