Постанова КАС ВС № 524/6178/16-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2021 року м. Київ справа № 524/6178/16-а адміністративне провадження № К/9901/29507/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В. розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Управління Державної служби України з питань праці у Полтавській області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Ральченка І.М., суддів: Катунова В.В., Бершова Г.Є. від 10.10.2017 у справі № 524/6178/16-а за позовом Приватного підприємства «Дмитрій-мед» до начальника Управління Державної служби України з питань праці у Полтавській області Щербака Сергія Леонідовича, Управління Державної служби України з питань праці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2016 року Приватне підприємство «Дмитрій-мед» (далі також - позивач, ПП «Дмитрій-мед») звернулося до суду з позовом до начальника Управління Державної служби України з питань праці у Полтавській області Щербака С.Л. (далі також - відповідач 1), Управління Державної служби України з питань праці у Полтавській області (далі також - відповідач 2, Управління Держпраці у Полтавській області), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову відповідача 2 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 16-03-214/540-59 від 25.07.2016.

2. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2017 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 16-03-214/540-59 від 25.07.2016.

4. У листопаді 2017 року від відповідача до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017, в якій просить її скасувати та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2017.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.11.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

6. У подальшому справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"). 7. 17.04.2018 від позивача до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 - без змін. 8. 07.05.2018 від відповідача надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2017.

9. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 29.06.2016 по 05.07.2016 заступником начальника відділу - державним інспектором Рогозіною Л.М. на підставі наказу Управління Держпраці у Полтавській області від 23.06.2016 №88П та направлення на перевірку № 768 проведено позапланову перевірку додержання ПП «Дмитрій-мед» законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Позаплановий захід здійснено за погодженням з Державною службою України з питань праці на підставі листа Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 17.05.2016 № 3725/10-09 щодо виплати позивачем заробітної плати в розмірі, меншому законодавчо встановленого рівня.

11. За результатами перевірки складено акт № 16-03-214/540 від 05.07.2016, у якому зафіксовано, зокрема, порушення позивачем статті 83 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 24 Закону України «Про відпустки» у зв`язку з тим, що не проведено нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівника ОСОБА_1 , а також у день її звільнення не проведено виплату усіх сум, що належать їй від підприємства.

12. Згідно з наказом ПП «Дмитрій-мед» від 02.02.2015 №5 ОСОБА_1 прийнята на посаду медичної операційної сестри за сумісництвом на 0,5 ставки від мінімальної заробітної плати, оплата праці почасова.

13. Відповідно до наказу ПП «Дмитрій-мед» від 29.01.2016 №7 ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України з 29.01.2016.

14. Виплату належних ОСОБА_1 сум при звільненні проведено 01.02.2016 шляхом перерахування коштів на особовий рахунок у банку. 15. 25.07.2016 начальником Управління Держпраці у Полтавській області Щербаком С.Л. за результатами розгляду акта перевірки № 16-03-214/540 від 05.07.2016 прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 16-03-214/540-59, якою на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України на ПП «Дмитрій-мед» накладено штраф у розмірі 14500,00 грн.

16. Згідно з видатковим касовим ордером від 29.07.2016 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 491,50 грн виплачено ОСОБА_1 29.07.2016. ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

17. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що перевірка відповідачем проведена протиправно у зв`язку із відсутністю підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», для її проведення. ОСОБА_1 під час звільнення повідомив про бажання отримати розрахунок не в день звільнення, а через два дні після звільнення; звільнений працівник бажав отримати компенсацію за невикористану відпустку після написання ним відповідної заяви, а відтак прийняття відповідачем спірної постанови є протиправним.

18. Відповідач 2 щодо задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що за змістом положень статті 12 Закону України «Про оплату праці», частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України виплата при звільненні працівника грошової компенсації за невикористані дні відпустки належить до мінімальних державних гарантій, а відтак відповідач правомірно прийняв постанову щодо притягнення позивача до відповідальності. ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

19. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що на момент проведення перевірки позивача дія Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не поширювалася на відносини, що виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, а відтак доводи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими. Враховуючи те, що позивачем здійснено розрахунок та виплату компенсації щорічної відпустки ОСОБА_1 при звільненні не у день звільнення 29.01.2016, а 29.07.2016, відповідачем правомірно констатовано в акті перевірки порушення позивачем норм частини першої статті 83 КЗпП України. Факт невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки при звільненні ОСОБА_1 позивачем ні під час перевірки, ні в ході судового розгляду справи не заперечувався та підтверджений долученим до матеріалів справи видатковим касовим ордером. Грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, а відтак з огляду на встановлені судом обставини відповідач правомірно прийняв оскаржувану постанову.

20. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, виходив з того, що відповідач вийшов за межі перевірки, встановленої власним наказом, та провів перевірку з питань, які не стосувалися недотримання позивачем мінімальних державних гарантій в оплаті праці. Строк розрахунку з робітниками при звільненні не входить до переліку мінімальних держаних гарантій в оплаті праці. Несвоєчасна виплата компенсації за невикористану відпустку не може бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої абзацом 4 частини другої статті 265 КЗпП України в частині недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а відтак відповідачем неправильно застосовано правову норму, згідно з якою позивач підлягає притягненню до відповідальності за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпустку. V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА НЕЇ ТА ВІДПОВІДІ НА ВІДЗИВ

21. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що суд дійшов помилкового висновку щодо застосування правової норми, згідно з якою позивач підлягає притягненню до відповідальності. Крім того, суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Судом не враховано, що компенсація позивачем ОСОБА_1 за невикористані нею дні відпустки була виплачена лише 29.07.2016, тобто вже після проведення перевірки відповідачем та винесення оскаржуваної постанови; факт невиплати позивачем зазначеної компенсації не заперечувався ним під час розгляду справи та підтверджується долученим до матеріалів справи видатковим касовим ордером від 29.07.2016; грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, а тому з огляду на викладене, зазначене порушення правильно кваліфіковане відповідачем відповідно до абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України.

22. Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає про необґрунтованість такої та відсутність підстав для її задоволення, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування рішення Полтавського окружного адміністративного суду у цій справі і задоволення позову, правильно застосувавши норми матеріального права і не допустивши порушень норм процесуального права. VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

24. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

26. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, (далі також - Положення № 96, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

27. Пунктом 7 цього Положення передбачено, що Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

28. Згідно з приписами пункту 1 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України №340 від 27.03.2015 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України за №438/26883, (далі також - Положення №340), Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

29. Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення №340 Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

30. Процедура проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці визначена Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України №390 від 02.07.2012 (далі також - Порядок №390 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

31. Згідно з пунктом 2 Порядку №390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.

32. Пункт 3 Порядку №390 передбачає, що позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення.

33. Згідно з приписами пункту 7 Порядку №390 за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

34. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо помилковості доводів позивача про необхідність при вирішенні питання про правомірність дій відповідача щодо проведення перевірки застосувати положення Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V, оскільки відповідно до положень статті 2 цього Закону (в редакції від 01.09.2015, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

35. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №805/5184/15-а та від 16.04.2020 у справі №804/330/17.

36. Як встановлено судами попередніх інстанцій, заступником начальника відділу - державним інспектором Рогозіною Л.М. на підставі наказу Управління Держпраці у Полтавській області від 23.06.2016 №88П та направлення на перевірку № 768 проведено позапланову перевірку додержання ПП «Дмитрій-мед» законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Позаплановий захід здійснено за погодженням Державної служби України з питань праці на підставі листа Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 17.05.2016 № 3725/10-09.

37. За результатами проведення перевірки складено акт перевірки № 16-03-214/540, у якому зафіксовано, зокрема, порушення позивачем статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» у зв`язку з тим, що не проведено нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки при звільненні працівника ОСОБА_1 , а також у день її звільнення не проведено виплату усіх сум, що належать їй від підприємства, та у подальшому, а саме 25.07.2016, начальником Управління Держпраці у Полтавській області Щербаком С.Л. за результатами розгляду акта перевірки № 16-03-214/540 від 05.07.2016 прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 16-03-214/540-59, якою на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України на ПП «Дмитрій-мед» накладено штраф у розмірі 14500,00 грн.

38. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при проведенні перевірки відповідач вийшов за межі такої, оскільки провів перевірку з питань, які не стосувалися недотримання позивачем мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а також, що відповідачем неправильно застосовано правому норму, згідно з якою позивач підлягає притягненню до відповідальності за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану відпустку, внаслідок чого останній необґрунтовано притягнений до відповідальності, передбаченої абзацом 4 частини другої статті 265 КЗпП України.

39. Колегія суддів вважає помилковими такі висновки суду апеляційної інстанції та погоджується з доводами касаційної скарги в цій частині з огляду на наступне.

40. Згідно з положеннями статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

41. Частиною першою статті 75 КЗпП України передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

42. Згідно з приписами частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

43. Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

44. Як встановлено судом першої інстанції, факт невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки при звільненні ОСОБА_1 позивачем ні під час перевірки, ні в ході судового розгляду справи не заперечувався та підтверджений долученими до матеріалів справи видатковим касовим ордером від 29.07.2016.

45. Згідно з положеннями статті 8 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24.03.1995 (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

46. Відповідно до статті 12 цього Закону норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

47. Системний аналіз наведених правових норм дає змогу дійти висновку, що грошова компенсація працівнику за всі невикористані дні щорічної відпустки є мінімальною державною гарантією в оплаті праці.

48. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 816/536/17.

49. Посилання суду апеляційної інстанції в обґрунтування своєї позиції, що грошова компенсація працівнику за всі невикористані дні щорічної відпустки не є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, на норми Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» №2017-III від 05.10.2000 (тут і далі також - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є помилковим, оскільки цим Законом визначені правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, та встановлено, що державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій, а державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму (стаття 1).

50. Згідно з положеннями статті 17 цього Закону основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

51. З огляду на наведене, колегія суддів зауважує, що Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначені основні державні соціальні гарантії, а Законом України «Про оплату праці» визначено зміст мінімальних державних гарантій в оплаті праці. За своєю суттю та метою встановлення ці поняття є різними, при цьому мінімальні державні гарантії в оплаті праці є значно ширшими ніж основні державні соціальні гарантії.

52. Абзацом четвертим частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

53. Враховуючи наведене вище правове регулювання та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивачем допущено порушення вимог частини першої статті 83 КЗпП України, що є підставою для застосування до нього фінансової санкції, передбаченої абзацом четвертим частини другої статті 265 КЗпП України, натомість висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, а відтак такий скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

54. Іншим доводам, які містяться у відзиві на касаційну скаргу, судом першої інстанції надана належна оцінка та такі не спростовують правильності сформованих ним висновків.

55. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

56. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

57. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

58. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

59. У зв`язку із викладеним, враховуючи положення статті 352 КАС України, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 необхідно скасувати, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2017 залишити в силі.

60. Оскільки суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь суб`єкта владних повноважень, то, враховуючи відсутність документально підтверджених доказів щодо понесених суб`єктом владних повноважень судових витрат на залучення свідків та проведення експертиз, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Управління Державної служби України з питань праці у Полтавській області задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 скасувати.

3. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2017 залишити в силі. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Желєзний Судді: Я.О. Берназюк Н.В. Коваленко