Постанова 4855 № 640/4303/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4303/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства Оборони України, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на посаді, - В С Т А Н О В И В : До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати пункт 7 § 3 Наказу Міністра оборони України по особовому складу від 23 січня 2020 року № 26, - поновити його - ОСОБА_1 на військовій службі, як особу офіцерського складу Збройних сил України, який відряджений до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі; - стягнути з Міністерства оборони України матеріальне і грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, які недоотримані внаслідок незаконного звільнення. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року зупинено провадження в даній адміністративній справі до ухвалення рішення Конституційним Судом України у справі №1-4/2020 (116/20). Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Офіс Генерального прокурора звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року про зупинення провадження у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує, зокрема, тим, що судом першої інстанції не було дотримано вимог п. 3 ч. 1 ст. 236 та ст. 242 КАС України, оскільки в оскаржуваній ухвалі судом не мотивовано, яка існує об`єктивна неможливість вирішення даного спору до розгляду Конституційним Судом України справи № 3/116(20), а також, що зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Разом з цим, апелянт звертає увагу суду що предметом спору у даній справі є звільнення позивача на підставі його рапорту з військової служби у запас за пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» - у зв`язку зі скороченням штатів або переведенням організаційних заходів у разі неможливості використання його на службі, у той час як звільнення позивача з органів прокуратури є предметом спору в іншій адміністративній справі. З огляду на зазначене, апелянт стверджує, що прийняте Конституційним Судом рішення у справі №1-4/2020 (116/20) жодним чином не вплине на спірні правовідносини у даній справі. За наведених обставин, а також враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 826/25204/15, апелянт вважає, що ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року про зупинення провадження підлягає скасуванню. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року та на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на строк, що не перевищує п`ятнадцяти днів. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції на підставі доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Судом апеляційної встановлено, що приймаючи рішення про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ прийнятий на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ (зі змінами). Отже, з огляду на зазначене та враховуючи, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційне подання 50 народних депутатів України у справі №1-4/2020 (116/20) від 14.04.2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ (зі змінами), суд першої інстанції, дійшов висновку, що рішення Конституційного Суду України має безпосереднє значення для розгляду справи по суті та керуючись приписами п. 3 ч.1 ст. 236 КАС України зупинив провадження у справі. Вирішуючи питання щодо правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи, колегія суддів зазначає про таке. Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною 1 статті 236 КАС України визначено випадки обов`язкового зупинення провадження в справі. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку, зокрема, конституційного провадження, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. При цьому, у вказаній нормі законодавцем імперативно регламентовано, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Отже, вказана норма передбачає обов`язок суду зупинити провадження у справі у разі неможливості її розгляду до вирішення іншої справи у взаємопов`язаному спорі, що розглядається іншим судом. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються та встановлюються іншим судом, впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, тобто мають преюдиціальне значення для даної справи та не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно у даній справі. Тобто, у вказаній нормі вказується про те, що суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи. Крім того, у постанові від 12 грудня 2019 року по справі № 826/25204/15 Верховний Суд зазначив, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи. В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є звільнення позивача на підставі його рапорту з військової служби у запас за пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» - у зв`язку зі скороченням штатів або переведенням організаційних заходів у разі неможливості використання його на службі, у той час як звільнення позивача з органів прокуратури є предметом спору в адміністративній справі № 640/5302/20. У свою чергу, в оскаржуваній ухвалі про зупинення провадження в адміністративній справі № 640/4303/20, судом першої інстанції не мотивовано, в чому полягає зв`язок між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції за наслідками розгляду згаданих вище конституційних подань та предметом даного спору, а також не конкретизовано, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу без попереднього її розгляду в порядку конституційного судочинства; не зазначено, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Крім того, положеннями ст. 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Тобто, за вказаним принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 361 КАС України встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане є підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами. Таким чином, рішення Конституційного Суду України не має безпосереднього значення для розгляду справи по суті. Також, колегія суддів зазначає, що за правилами статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ, Суд) є джерелами права для судів України. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§ 124 рішення у справі "Kudla v. Poland", § 30 рішення у справі "Vernillo v. France", § 43 рішення у справі "Frydlender v. France" , § 43 рішення у справі "Wierciszewska v. Poland", § 23 рішення в справі "Capuano v. Italy" та ін.). Не вдаючись до детального аналізу практики ЄСПЛ із питання, що розглядається, колегія суддів зазначає про відображений у § 45 Рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) висновок Суду, згідно з яким "Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків (див. Caillot v. France, № 36932/97, § 27, 4 червня 1999 року). Далі Суд знову зазначає, що працівник, який вважає, що роботодавець неправомірно відсторонив чи звільнив його, має важливий особистий інтерес до забезпечення швидкого судового розгляду питання законності цього заходу, оскільки трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування (див. рішення Obermeier v. Austria від 28 червня 1990 року, § 72, та рішення Caleffi v. Italy від 24 травня 1991 року, § 17)". Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції. Аналогічний висновок наведено в постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі №826/25204/15, постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №823/739/16 та інших. За наведених обставин у їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі є помилковими, а відповідне судове рішення прийнято з порушенням норм процесуального права. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 320 КАС України - підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Отже, з урахуванням того, що доводи Офісу Генерального прокурора викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції, що містяться в оскаржуваній ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 вересня 2020 року про зупинення провадження у справі, колегія суддів вважає за необхідне таку ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 241-243, 308, 311-312, 315, 320-322, 325 КАС України, суд ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року скасувати, а справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства Оборони України, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на посаді, направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович