Постанова 4852 № 160/1795/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 січня 2021 року м. Дніпросправа № 160/1795/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Чумака С.Ю., суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі № 160/1795/20 (суддя І інстанції Луніна О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В: ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21 травня 2019 року № Ф-5778-58У. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами позову. Вказує, що дійсно був зареєстрований як фізична особа-підприємець у період з 03.04.1998 по 26.12.2019, проте підприємницькою діяльністю не займався, доходів не отримував, звітів про доходи не подавав. З 05.04.2012 по теперішній час позивач постійно працює в ТОВ «Т-цемент» (м. Магадан, Російська Федерація), що підтверджується довідкою з місця роботи від 27.11.2019, копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про встановлення на облік фізичної особи в податковому органі № 3 по Магаданській області форми № 2-1-Учет, код по КДН 1122022, страховим свідоцтвом пенсійного страхування та дозволами на роботу в Російській Федерації. Крім цього, вказує про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), зокрема відповідачем не надіслано відповідного акта перевірки, що порушило право позивача на подання заперечень на нього. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 03.04.1998 року та 26.12.2019 року припинив підприємницьку діяльність. (а.с. 9-10) Відповідно до довідки від 27.11.2019, копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , свідоцтва про встановлення на облік фізичної особи в податковому органі № 3 по Магаданській області форми № 2-1-Учет, код по КДН 1122022, страхового свідоцтва пенсійного страхування та дозволів на роботу в Російській Федерації ОСОБА_1 з 05.04.2012 працює у ТОВ «Т-цемент» (м. Магадан, Російська Федерація). (а.с. 16-25) Згідно з даними інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено несплачені нарахування: - за 2017 рік у сумі 8448 грн; - за 2018 рік: 1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, строк сплати до 19.04.2018; 2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, строк сплати до 19.07.2018; 3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, строк сплати до 19.10.2018. Сума недоїмки станом на 31.10.2018 - 15819,54 грн. - 4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн, строк сплати до 21.01.2019; - 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн, строк сплати до 19.04.2019. 21 травня 2019 року, у зв`язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,9 грн, ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5778-58 У на суму 21 030,9 грн. (а.с. 15) Законність і обґрунтованість винесеної відповідачем вимоги про сплату боргу з єдиного внеску стали підставою звернення позивача до суду із цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за змістом положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є окремими платниками єдиного внеску, незалежно від того, чи є вони одночасно найманими працівниками, за яких внесок сплачує також роботодавець. Вказав, що закон чітко розмежовує платників єдиного внеску, у цьому випадку роботодавців та фізичних осіб-підприємців, та не встановлює для останніх будь-яких інших пільг, крім тих, що передбачені у частині 4 статті 4 Закону № 2464-VI. Суд, посилаючись на постанову Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, зауважив, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Хоча позивач дійсно підтвердив своє працевлаштування в ТОВ «Т-Цемент» (м. Магадан, Російська Федерація), тому наведений висновок Верховного Суду на нього не розповсюджується, оскільки роботодавець позивача сплачує всі податки в Російській Федерації, відтак сплата єдиного внеску на підставі Закону № 2464-VI не є подвійною, сплачується лише фізичною особою-підприємцем. Оскільки позивач припинив свою підприємницьку діяльність після прийняття оскарженої вимоги, тому у спірний період останній мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно не припинив підприємницьку діяльність, що свідчить про те, що оскаржена вимога є законною та скасуванню не підлягає. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18). Враховуючи, що єдиний внесок це обов`язковий платіж до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування, що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за поточними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, колегія суддів вважає, що внески повинні бути сплачені саме в систему єдиного соціального внеску України. Як вказувалось вище, відповідно до довідки від 27.11.2019, копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , свідоцтва про встановлення на облік фізичної особи в податковому органі № 3 по Магаданській області форми № 2-1-Учет, код по КДН 1122022, страхового свідоцтва пенсійного страхування та дозволів на роботу в Російській Федерації ОСОБА_1 з 05.04.2012 працює у ТОВ «Т-цемент» (м. Магадан, Російська Федерація). (а.с. 16-25) Доказів сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період, за який винесена спірна вимога, в систему єдиного соціального внеску України останнім до судів обох інстанцій не надано. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що сплата внесків до системи соціального (пенсійного) страхування іншої країни, зокрема, Російської Федерації, не звільняє від сплати такого внеску особу, яка зареєстрована фізичною особою-підприємцем, в Україні, а тому сплата єдиного внеску на підставі Закону № 2464-VI у спірних відносинах не є подвійною, а відтак повинна бути сплачена фізичною особою-підприємцем. Оскільки протягом звітних 2017 року, 1-4 кварталу 2018 року, 1 кварталу 2019 року відсутніми є відомості про сплату позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування України, ураховуючи те, що запис про припинення підприємницької діяльності позивача внесено 26.12.2019, а особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обов`язок сплати позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 рік, 1-4 квартал 2018 року, 1 квартал 2019 року. При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що визначення відповідачем позивачу обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за своєю правовою природою є не штрафними санкціями відносно останнього за якісь порушення чинного законодавства, а переслідує мету соціального захисту позивача, оскільки сплата таких внесків тягне за собою нарахування особі відповідного страхового стажу, що в подальшому позитивно вплине на її пенсійне забезпечення. За таких обставин, вимога від 21 травня 2019 року № Ф-5778-58У про зобов`язання ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) з ЄСВ у розмірі 21030,9 грн (за 2017 рік 8448 грн; за 1-4 квартал 2018 року по 2457,18 грн; за 1 квартал 2019 року 2754,18 грн) є правомірною та скасуванню не підлягає. ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Отже, судом першої інстанції рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Оскільки справа є справою незначної складності відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом. На підставі викладеного, керуючись ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі № 160/1795/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач С.Ю. Чумак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко