Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/18148/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" грудня 2020 р. Справа№ 910/18148/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Тищенко О.В. Шаптали Є.Ю. секретар судового засідання Макуха О.А. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мік Трейдопт» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 у справі № 910/18148/19 (суддя Усатенко І.В.) за позовом Національної поліції України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мік Трейдопт» про стягнення 55 030,08 грн. В С Т А Н О В И В: Національна поліція України (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мік Трейдопт» (далі - ТОВ «Мік Трейдопт», відповідач) про стягнення 55 030,08 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначила про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором №159НП від 03.07.2019 про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) спеціального призначення типу Б в колористиці «камуфляж») щодо своєчасності поставки товару, відтак просила стягнути з відповідача 55 030,08 грн. пені за прострочення зобов`язання. 05.02.2020 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Запорізької області (за місцезнаходженням відповідача), оскільки даний спір стосується стягнення з відповідача штрафних санкцій і не пов`язаний з місцем виконання договору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 відмовлено відповідачу у задоволенні його клопотання про передачу справи за підсудністю до іншого суду. Заперечуючи проти позову по суті, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що прострочення поставки відбулось не з вини відповідача, а в зв`язку зі зміною істотних обставин, що підтверджується висновками торгово-промислової палати. Крім цього, відповідач наголошував на існуванні кількох аналогічних договорів з однаковими строками поставки, що також вплинуло на можливість виконання зобов`язань. Не зважаючи на надані позивачу висновки ТПП, позивач відмовився вносити зміни в договір щодо строків його виконання. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 у справі № 910/18148/19 позов Національної поліції України задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мік Трейдопт» на користь Національної поліції України пеню у розмірі 55 030,08 грн. та 1 921,00 грн. витрат зі сплати судового збору. Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ «Мік Трейдопт» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити клопотання про зменшення штрафних санкцій, а саме, пені на 90 %, стягнувши з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 5 503, 00 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, зокрема, з порушенням правил підсудності. За твердженнями апелянта, спірні правовідносини не мають особливостей щодо виконання зобов`язання в чітко визначеному місці, а умови укладеного між сторонами Договору не містять жодних вимог щодо виключного місця виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати штрафних санкцій. Відтак, на переконання апелянта, територіальну підсудність спору слід визначати на підставі ч. 1 ст. 27 ГПК України, тобто за місцем знаходження відповідача, а справу розглядати в Господарському суді Запорізької області. По суті заявлених позовних вимог відповідач зазначив, що прострочення поставки відбулось не з його вини, а в зв`язку зі зміною істотних обставин, що підтверджується висновками торгово-промислової палати. Крім цього, відповідач наголошував на існуванні кількох аналогічних договорів з однаковими строками поставки, що також вплинуло на можливість виконання зобов`язань й апелянт стверджував про наявність підстав для задоволення його клопотання про зменшення розміру пені на 90%. Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив про дотримання судом першої інстанції правил підсудності, вказуючи на те, що приписами ст.29 ГПК України визначено підсудність справ за вибором позивача, зокрема, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів. За твердженнями позивача, оскільки предметом позову є стягнення штрафних санкцій за Договором поставки, п. 5.1 якого визначено місцем його виконання адресу покупця в місті Києві (вул. Святошинська, 27, м. Київ, 03115), а місцезнаходженням кредитора - Національної поліції України - місто Київ, позивачем правомірно пред`явлено позов за місцем виконання Договору - до Господарського суду міста Києва. При цьому, позивач вказував на обґрунтованість своїх позовних вимог про стягнення з відповідача пені за прострочення зобов`язань з поставки товару за укладеним між сторонами Договором, а також стверджував, що наданий відповідачем висновок Київської торгово-промислової палати є недопустимим доказом, відтак не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення зобов`язання з поставки товару та для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені. В судове засідання апеляційної інстанції 08.12.2020 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали суду про призначення справи до розгляду, яку за наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення отримано уповноваженим представником позивача 26.11.2020. За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 08.12.2020 представник відповідача, явка якого в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надіслав, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цього учасника за наявними у справі матеріалами. Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Як вище згадувалось, Національна поліція України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Мік Трейдопт» про стягнення 55 030,08 грн. пені за порушення строків виконання зобов`язань за Договором №159НП від 03.07.2019 про закупівлю форменого одягу (костюм (сорочка, брюки) спеціального призначення типу Б в колористиці «камуфляж»). За приписами ст. 16 ЦК України, які кореспондуються із положеннями ст. 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України). Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Параграфом 3 глави 2 ГПК України врегульовано територіальну юрисдикцію (підсудність). За змістом ч.ч.1, 2 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; місцезнаходження юридичної особи. За приписами ч. 1, 4 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установа. Як встановлено матеріалами справи, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань із відомостями про відповідача, його місцезнаходженням є: 69006, м. Запоріжжя, вул. Північне Шосе, буд. 4, що свідчить, що згадана позовна заява належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду Запорізької області. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. З приводу тверджень позивача про те, що приписи ст. 29 ГПК України надають йому право, у разі якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання (вул. Святошинська, 27, м. Київ, 03115), пред`явити позов за місцем виконання цього договору, слід зазначити, що положеннями ст. 29 ГПК України дійсно унормовано визначення підсудності справ за вибором позивача, зокрема, згідно ч. 1 ст. 29 ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. За змістом ч. 5 ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів. Як встановлено матеріалами справи, предметом даного спору є стягнення штрафних санкцій внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань перед позивачем за Договором № №159НП від 03.07.2019 (прострочення термінів поставки товару), тобто спір у даній справі стосується стягнення грошових коштів - штрафних санкцій, пов`язаних з неналежним виконанням відповідачем умов договору. Положеннями п. 5.1 Договору сторони визначили, що постачальник зобов`язується здійснити поставку товару по 15.08.2019 включно за адресою покупця у місті Києві (вул. Святошинська 27, м. Київ, 03115). При цьому, за змістом Договору не вбачається інших особливостей, зокрема, в частині місця притягнення відповідача до відповідальності (стягнення штрафних санкцій). Водночас, місце поставки у даному випадку є місцем виконання зобов`язань постачальника за Договором, а предметом позову у даній справі не є зобов`язання відповідача виконати умови Договору в натурі (поставити товар в обумовлене Договором місце), а сплата штрафних санкцій, яка не містить прив`язки до певного конкретного місця, в тому числі і до місця виконання Договору (в даному випадку місця поставки товару (форменого одягу)), адже така заборгованість, за наявності достатніх правових підстав для її стягнення, буде оплачена відповідачем в добровільному порядку шляхом переказу коштів на рахунок позивача, або буде стягнута виконавцем (державним чи приватним) у примусовому порядку та фактично підлягає перерахуванню у безготівковій формі грошових коштів з одного банківського ранку на інший банківський рахунок. Таким чином, спірні правовідносини не мають особливостей щодо сплати штрафних санкцій у чітко визначеному місці, а умови укладеного між сторонами Договору визначають лише місце його виконання в частині поставки товару, що не є предметом позову у даній справі. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що для розгляду даного спору Господарським процесуальним кодексом України не передбачено іншої територіальної юрисдикції (підсудності), ніж розгляд справи господарським судом за місцезнаходженням відповідача, відтак посилання позивача на приписи п. 5 ст. 29 ГПК України не заслуговують на увагу, оскільки предметом спору у дані справі є стягнення штрафних санкцій, а не зобов`язання відповідача виконати умови Договору в натурі (поставити товар за визначеною адресою). Відповідно до ч. 1 ст. 279 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). При цьому, слід зазначити, що передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції. Положеннями п. 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 року (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria», висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]». Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов. З огляду на встановлені вище обставини справи та припписи чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст. ст. 27, 31 ГПК України, відтак помилково розглянув позовні вимоги по суті, адже дана справа підлягала передачі за підсудністю до Господарського суду Запорізької області для розгляду по суті. Відповідно ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. При цьому, як вище згадувалось, за змістом ст. 279 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Водночас, за змістом ч. 2 ст.279 ГПК України, справа не підлягає направленню на новий розгляд в зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи, не застосовується в даному випадку, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявляв про непідсудність даної справи Господарському суду міста Києва, в зв`язку з чим заявляв клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Запорізької області (за місцезнаходженням відповідача), в задоволенні якого йому судом першої інстанції безпідставно відмовлено. За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 27, 31 ГПК України, відтак помилково розглянув позовні вимоги по суті спору, отже оскаржене рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд за встановленою територіальної юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Запорізької області. Тому доводи відповідача по суті його апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу, а скарга - підлягає частковому задоволенню. Оскільки в судовому засіданні 08.12.2020 було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, а суддя Шаптала Є.Ю. 15.12.2020 перебував у відпустці, з 17.12.2020 по 31.12.2020 - на лікарняному та з 04.01.2021 по 06.01.2021 у відпустці, а також головуючий суддя Дикунська С.Я. перебувала у відпустці з 04.01.2021 по 06.01.2021 та з 11.01.2021 по 15.01.2021, повний текст постанови підлягає підписанню після виходу суддів з лікарняного та відпустки. Керуючись ст. ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мік Трейдопт» задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 у справі № 910/18148/19 - скасувати. Матеріали справи № 910/18148/19 направити на новий розгляд за встановленою територіальної юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Запорізької області (69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови підписано 18.01.2021 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді О.В. Тищенко Є.Ю. Шаптала