Постанова 4873 № 910/14701/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" січня 2021 р. Справа№ 910/14701/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Чорногуза М.Г. Агрикової О.В. при секретарі судового засідання Найченко А.М., розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Оліяр» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 про забезпечення позову до подання позовної заяви у справі №910/14701/20 (суддя Пукшин Л.Г.) особи, які можуть отримати статус учасників справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» відповідач: Приватне підприємство «Оліяр», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович;

2. Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Шафран Роман Іванович;

3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агродар»;

4. Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Гненний Дмитро Анатолійович за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» (далі - ТОВ «Агрофірма Престиж», заявник, поручитель) звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, згідно якої просить забезпечити позов шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису №991, вчиненого 08.09.2020 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Романом Тадейовичем про стягнення з поручителя - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» на користь стягувача - Приватного підприємства «Оліяр» (далі - ПП «Оліяр», стягувач) заборгованості за договором поруки, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І. 27.07.2019, реєстровий номер 3946, а саме: штрафні санкції з 12.09.2019 по 07.09.2020 у розмірі 3 000 150,00 грн, з 17.09.2019 по 07.09.2020 - 6 000 300,00 грн, а також витрати, пов`язані із вчиненням напису нотаріуса в розмірі 10 000,00 грн. В обґрунтування поданої заяви заявник вказує на те, що має намір звернутись до суду із позовом про визнання вказаного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки зазначений виконавчий напис було вчинено з грубим порушенням приписів чинного законодавства України. Так, заявник зазначає, що виконавчий напис було пред`явлено до виконання, за яким 17.09.2020 приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження ВП №63067589 та накладено арешт на майно ТОВ «Агрофірма Престиж», що створює загрозу нівелювання мети звернення останнього з майбутнім позовом до суду про захист своїх майнових інтересів від безпідставного стягнення коштів на час вирішення відповідного спору на підставі спірного виконавчого напису. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі №910/14701/20 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» про забезпечення позову задоволено. Зупинено стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого 08.09.2020 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Романом Тадейовичем (свідоцтво №5418) за реєстровим №991 на договорі поруки від 27.07.2019, який того ж дня було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Романом Івановичем за реєстровим №3946. Задовольняючи вказану заяву, суд виходив з того, що у межах виконавчого провадження ВП №63067589 накладено арешт на майно та кошти ТОВ «Агрофірма Престиж», що свідчить про проведення виконавчих дій по виконанню виконавчого напису нотаріуса, а невжиття заходів забезпечення позову може зумовити в подальшому необхідність подання нових (відмінних в майбутнього позову) позовів, зокрема стосовно відшкодування стягнутих коштів чи повернення майна за рахунок яких буде здійснено їх відшкодування в межах виконавчого провадження. Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Приватне підприємство «Оліяр» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Агрофірма Престиж» про забезпечення позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції прийнята за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідністю викладених в оскаржуваній ухвалі висновків обставинам справи та з порушенням норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що заявником не наведені достатньо обґрунтовані підстави того, що невжиття заявлених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню; позивачем не надано суду доказів, які підтверджують наявність грошових коштів на відповідних рахунках з їх подальшим обліком на позабалансовому рахунку, а також доказів вчинення дій, які могли б розглядатися судом, як такі, які здійснюються або будуть здійснені для унеможливлення виконання рішення суду; суд необґрунтовано послався на правові позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 та на постанови Верховного Суду від 25.02.2019 у справі №924/789/18, №924/790/18, від 17.09.2020 у справі 910/72/20, оскільки обставини у даних справах не є тотожними з обставинами даної справи. 02.11.2020 ухвалою Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кравчука Г.А., суддів Козир Т.П., Коробенка Г.П. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Оліяр» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі №910/14701/20, призначено до розгляду на 24.11.2020, запропоновано учасникам справи надати відзиви на апеляційну скаргу. Судове засідання призначене на 24.11.2020 не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Кравчука Г.А. з 16.11.2020. На підставі службової записки секретаря судової палати та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/635/20 від 09.12.2020 у зв`язку перебуванням головуючого судді Кравчука Г.А. на лікарняному з 16.11.2020, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/14701/20. Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2020 апеляційну скаргу у справі №910/14701/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Оліяр» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі №910/14701/20 прийнято до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 13.01.2021 о 16:00 год. Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 28.12.2020 від скаржника надійшло клопотання про проведення судового засідання з розгляду його апеляційної скарги, що призначене на 13.01.2021 о 16:00 год. у справі №910/14701/20 в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої просив доручити Господарському суду Львівської області або Західному апеляційному господарському суду, або ж Львівському апеляційному суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.12.2020 скаржникові у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції було відмовлено з підстав недотримання останнім вимог частини 2 статті 197 ГПК України. Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 04.01.201 від скаржника надійшло аналогічне за своїм змістом клопотання про проведення судового засідання у справі №910/14701/20, призначеного на 13.01.2021 о 16:00 год. в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої просив доручити Господарському суду Львівської області або Західному апеляційному господарському суду, або ж Львівському апеляційному суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2021 клопотання ПП «Оліяр» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, доручено Львівському апеляційному суду забезпечити проведення судового засідання у справі №910/14701/20, призначеного на 13.01.2021 о 16:00 год.в режимі відеоконференції у залі №4 вищевказаного суду, а копію даної ухвали направлено учасникам справи. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» скористалось правом, наданим статтею 263 ГПК України, надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, заявник зазначає, що всупереч умов договору та статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріусом не було здійснено перевірки документів, які б свідчили про безспірність заборгованості за договором, доказів направлення заявникові вимог про виконання взятих на себе зобов`язань за договору поруки від 27.07.2019, письмової згоди або ж відмови останнього від виконання вимоги Приватного підприємства «Оліяр». Також заявником було наголошено на тому, що за наслідками розгляду поданої заявником до Міністерства юстиції України скарги на дії приватного виконавця Гненного Д.А., в діях останнього було виявлено порушення вимог частини 2 статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та частину 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас, заявник звернув увагу на те, що на даний час усі зобов`язання за договором поставки №71217 від 07.12.2017 є виконаними належним чином. Таким чином, за твердженням заявника, невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі шляхом зупинення стягнення за оспорюваним виконавчим написом призведе до зупинення діяльності товариства, оскільки підстави вчинення виконавчого напису на договорі відсутні. У судове засідання скаржник явку своїх уповноважених представників не забезпечив ані до Північного апеляційного господарського суд, ані до Львівського апеляційного суду, при цьому про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Частиною 2 ст. 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності скаржника, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, заслухавши думку представника заявника, судова колегія, порадившись на місці, враховуючи, що скаржник не повідомив суд про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції, з огляду на встановлені статтею 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності вищевказаної особи. У судовому засіданні представник заявника доводи апеляційної скарги не визнав, просив відмовити у її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. 13.01.2021 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про забезпечення позову. Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника заявника, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Як зазначає заявник, 17.09.2020 йому стало відомо про відкриття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Д.А. виконавчого провадження №63067589 з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 08.09.2020 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т. за реєстраційним №991, про стягнення з ТОВ «Агрофірма Престиж» на користь ПП «Оліяр» коштів у вигляді штрафних санкції на підставі договору поруки, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І. 27.07.2019 за реєстровим №3946 та накладено арешт на все майно, що належить ТОВ «Агрофірма Престиж» в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження - 9 911 995,00 грн. В той же час, заявник вважає, що зазначений виконавчий напис було вчинено, зокрема, без надання нотаріусу необхідних для вчинення такої нотаріальної дії документів, які в силу умов укладеного договору поруки, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І. 27.07.2019 за реєстровим №3946, є необхідними для підтвердження безспірності заявленої до стягнення за ним заборгованості. Дані обставини спонукають ТОВ «Агрофірма Престиж» звернутися до суду із позовом про визнання вказаного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Крім того, заявником вказується на відсутність будь-яких звернень до нього кредитора щодо виконання взятих на себе зобов`язань за договором поруки від 27.07.2019 - виконання забезпечених вимог, що, на його думку, свідчить про безпідставність заявлених до стягнення за спірним виконавчим написом штрафних санкцій. За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. З аналізу вказаної норми вбачається, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду, однак, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Тобто положення вказаної статті пов`язують вжиття заходу забезпечення з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Разом з тим, оскільки у даній справі позивач має намір звернутись до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18. Крім цього, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Так, за приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Водночас, в силу положень частини 1 статті 74 ГПК України обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача. Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, спірний виконавчий напис став підставою для відкриття 17.09.2020 приватним виконавцем Гненним Д.А. виконавчого провадження №63067589 з його виконання, з метою забезпечення виконання якого було накладено арешт на майно та кошти ТОВ «Агрофірма Престиж». Приписи ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», які встановлюють вичерпний перелік підстав зупинення виконавчих дій, не містять такої підстави як оскарження виконавчого документу до суду, а вказують лише на обов`язок виконавця зупинити вчинення виконавчих дій, зокрема, на підставі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Аналіз вказаної норми свідчить про те, що звернення до суду з позовом про визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із порушенням приписів закону при його вчиненні, не нівелює обов`язку виконавця вчинити примусові дії з його виконання в порядку та в межах строків, визначених Законом України «Про виконавче провадження», що свідчить про обґрунтованість посилань заявника на можливе виконання спірного виконавчого напису (стягнення визначених коштів) за час вирішення даного спору в суді. Отже, за наявності в матеріалах справи документального підтвердження початку примусового виконання спірного виконавчого напису обґрунтованим є посилання заявника на те, що невжиття заходів до забезпечення позову у даній справі шляхом зупинення стягнення за оскаржуваним виконавчим написом може нівелювати ефективність судового захисту шляхом прийняття рішення господарським судом у даній справі у разі задоволення позовних вимог, адже у разі повного виконання спірного виконавчого напису таке задоволення позову не призведе до фактичного відновлення прав та інтересів, з метою захисту яких позивач звернувся з відповідним позовом до суду, оскільки запропоновані до стягнення за ним кошти вже будуть стягнуті та відбудеться реалізація майна заявника, та з метою їх повернення заявнику доведеться знову звертатися до суду з новими позовами та понести додаткові витрати. Крім того, відповідно до частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Вказаними нормами закону передбачено, що власник має право на превентивний захист судом свого права у випадку, коли ще немає порушення, однак є підстави передбачити можливість такого порушення. Однією з форм такого превентивного судового захисту, по суті, і є заходи забезпечення ефективності судового рішення. Як правильно зазначив суд першої інстанції, стягнення коштів за наслідками вчинення приватним виконавцем виконавчих дій щодо виконання виконавчого напису нотаріуса, правомірність якого оскаржується, зводиться до можливого протиправного позбавлення власника свого права власності на майно у випадку встановлення судом обставин щодо неправомірності вчинення відповідного виконавчого напису. За таких обставин, враховуючи, що наразі розпочато процедуру виконання спірного виконавчого напису, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку застосування заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі такого виконавчого напису є адекватним та ефективним способом забезпечення позову. При цьому, в силу частини 4 статті 236 ГПК України, судом першої інстанції правомірно враховано правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 25.02.2019 у справі № 924/789/18 та від 25.02.2019 №924/790/18 щодо необхідності, з метою забезпечення належного захисту прав та інтересів осіб, зупинення виконавчого провадження до розгляду спору про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого відкрито відповідне виконавче провадження. Так, зокрема, у постанові від 16.08.2018 у справі №910/1040/18 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що з огляду на відповідні законодавчі приписи та враховуючи винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису, яким передбачено звернення стягнення на майно на користь банку, а позивач мав намір оскаржити такий виконавчий напис в судовому порядку шляхом подання позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, так як вважав, що такий виконавчий напис здійснено з порушенням норм чинного законодавства, - існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову, до подання позовної заяви (шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису, яким звернено стягнення на майно та встановлення заборони на здійснення будь-яких дій відносно виконання такого виконавчого напису нотаріуса) може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він мав намір звернутися до суду. Адже у разі, якщо до закінчення розгляду даної справи виконавчою службою буде примусово реалізовано майно на прилюдних торгах, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника. Крім того, доводи апелянта про необхідність подання заявником доказів, які підтверджують наявність грошових коштів на рахунках останнього, колегією суддів визнано безпідставними, оскільки не ґрунтуються на нормах Закону. При цьому, судом першої інстанції також враховано, що обраний захід до забезпечення позову не повинен мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призведе до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. З огляду на викладене, з метою запобігання можливим потенційним порушенням майнових прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також враховуючи, що невжиття заходів забезпечення позову може породжувати подання нових позовів, зокрема стосовно повернення майна за рахунок якого буде здійснено задоволення вимог кредитора в межах виконавчого провадження (у разі встановлення судом обставин неправомірності видачі оскаржуваного виконавчого напису), місцевий господарський суд правомірно визнав обґрунтованою вимогу щодо зупинення стягнення на підставі спірного виконавчого напису. Також, колегія суддів зазначає, що в даному випадку до вирішення спору по суті про відповідність/невідповідність оспорюваного виконавчого напису вимогам закону лише зупиняється процедура виконання такого виконавчого напису з метою надання можливості позивачу захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду. Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в даному випадку наявні обґрунтовані підстави вважати, що невжиття визначеного позивачем заходу забезпечення позову, а саме, шляхом зупинення стягнення на підставі спірного виконавчого напису нотаріуса, порушить його права та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову, в зв`язку з чим, заява позивача про забезпечення позову є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010, в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення питання про забезпечення позову у даній справі та правильність висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі. Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Оліяр» не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі №910/14701/20 має бути залишена без змін. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Оліяр» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі №910/14701/20 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 у справі №910/14701/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14701/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 18.01.2021. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді М.Г. Чорногуз О.В. Агрикова