Постанова КАС ВС № 162/632/16-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2021 року м. Київ справа № 162/632/16-а адміністративне провадження № К/9901/30412/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Бевзенка В.М., Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Люб`язівської сільської ради Любешівського району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення Люб`язівської сільської ради про відмову у затвердженні проекту землеустрою та зобов`язання вчинити дії по затвердженню проекту землеустрою, за касаційною скаргою Люб`язівської сільської ради Любешівського району Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області у складі судді Труша В.О. від 31.08.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ніколіна В.В., Гінди О.М., Качмара В.Я. від 11.04.2017, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Люб`язівської сільської ради Любешівського району Волинської області (далі - Сільрада, відповідач), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення сесії сьомого скликання Люб`язівської сільської ради Любешівського району Волинської області від 26.04.2016 №5/11, яким відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарчих будівель та споруд по АДРЕСА_1 загальною площею 2159 м.кв. розташованого в урочищі Гори земельна ділянка №12 (далі - спірне рішення, проект землеустрою). - зобов`язати відповідача розглянути заяву та вчинити дії по затвердженню проекту землеустрою.

2. У позові наводились аргументи про те, що спірне рішення, на думку позивача, є протиправним та перешкоджає йому у реалізації права набуття у приватну власність земельної ділянки.

3. ОСОБА_1 також зазначав, що посилання відповідача у спірному рішенні №5/11 на внесення змін у детальний план індивідуальної забудови урочища Гори є незаконним та безпідставним, оскільки в матеріалах технічної документації проекту землеустрою є наявний детальний план території, який відповідає нормам та погоджений відділом містобудування та архітектури. При цьому, як наголошував позивач, станом на час розгляду його заяви про затвердження проекту землеустрою будь яких змін у детальний план не вносилося, та будь яка документація не розроблялась, що підтверджується листом Люб`язівської сільської ради від 10.05.2016 №103/1.3.

4. Отже, на переконання позивача, детальний план, наявний у технічній документації, відповідає усім вимогам та нормам законодавства, у зв`язку з чим ОСОБА_1 вважає, що спірним рішенням Сільради неправомірно відмовлено у затвердженні проекту землеустрою, чим порушено гарантоване йому право на отримання земельної ділянки у власність.

5. Позивач наполягав на незаконності спірного рішення й з тих підстав, що такий акт суперечить статті 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», статтям 118,122,186 Земельного Кодексу України, статті 50 Закону України від 22.05.2003 №858-IV «Про землеустрій», які не передбачають таку підставу для відмови у затвердженні проекту землеустрою, як внесення змін в детальний план забудови. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 31.08.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017, позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано спірне рішення. а також зобов`язана відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.01.2015 та вчинити дії по затвердженню проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 загальною площею 2159 м. кв., розташованої в АДРЕСА_2 . Ухвалюючи такі судові рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що як вбачається з матеріалів справи проект землеустрою, поданий позивачем на затвердження до Люб`язівської сільської ради, розроблений та відповідає вимогам статті 50 Закону України «Про землеустрій», а також пройшов відповідні погодження у відповідних органах виконавчої влади, як того вимагає стаття 186-1 Земельного кодексу України, про що свідчать наявні у ньому висновки та пройшов державну експертизу відповідно до вимог частин восьмої, дев`ятої статті 118 цього Кодексу.

8. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірне рішення Люб`язівської сільської ради №5/11 від 26.04.2016 щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою прийнято з підстав, які прямо не передбачені законом і не стосуються відповідності проекту вимогам статті 50 Закону України «Про землеустрій», а тому таке є неправомірним і, як наслідок, підлягає скасуванню. Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, відповідачем подано касаційну скаргу в якій він, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, рішенням сесії шостого скликання Люб`язівської сільської ради №15/10 від 24.10.2011 позивачу надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 . 11 . На підставі вказаного рішення позивач звернувся до землевпорядного підприємства з заявою про виготовлення проекту землеустрою, на підставі чого був виготовлений відповідний проект.

12. Висновком №305 від 17.05.2013 Любешівського районного відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства райдержадміністрації щодо затвердження проекту землеустрою, погоджено позитивно. Позитивно також погоджено вказаний проект відділом Держземагенства у Любешівському районі (висновок №53 від 17.04.2014).

13. У висновку державної експертизи землевпорядної документації від 04.08.2014 №364 зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підготовлений згідно з вимогами земельного законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами та оцінюється позитивно.

14. Після виготовлення технічної документації з відповідними погодженнями, які передбачені чинним законодавством, позивач 05.01.2015 звернувся до відповідача з заявою про затвердження проекту землеустрою, однак рішенням сесії сьомого скликання Люб`язівської сільської ради №5/11 від 26.04.2016 в затвердженні цього проекту землеустрою позивачу було відмовлено з підстав необхідності внесення змін в детальний план території розташування індивідуальної житлової забудови урочища Гори с. Люб`язь.

15. Суди також встановили, що згідно відповіді Люб`язівської сільської ради від 10.05.2016 №103/1.3 будь яких змін у детальний план не вносилося, та будь яка документація не розроблялась.

16. З рішення сесії сьомого скликання Люб`язівської сільської ради від 26.04.2016 №5/11 вбачається, що на сесії Люб`язівської сільської ради було розглянуто питання про затвердження вищевказаного проекту землеустрою та даним рішенням йому відмовлено в затвердженні даного проекту з підстав внесення змін в детальний план території розташування індивідуальної житлової забудови урочища Гори с. Люб`язь Любешівського району Волинської області.

17. Вважаючи таке рішення Сільради протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

18. У касаційній скарзі наводяться аргументи про те, що суд першої інстанції приймаючи оскаржувану постанову, неправильно застосував норми матеріального права і допустив порушення норм процесуального права, зокрема, керувався доказами, наданими лише однією із сторін, не беручи до уваги інші доводи і мотиви, подані відповідачем докази. Наведене, на думку скаржника, свідчить про неповне з`ясування обставин справи.

19. Зокрема, скаржник посилається на те, що між ОСОБА_1 , його матір`ю ОСОБА_2 і сусідами: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 наявний конфлікт щодо встановлення меж землекористування, який продовжується з 2010 року.

20. З метою вирішення конфліктної ситуації рішенням Сільради від 19.07.2013 №32/13 земельну ділянку АДРЕСА_3 залишено в резерві і передано у спільне користування позивача, ОСОБА_3 ОСОБА_4 . Це рішення, як зазначає відповідач, є чинним і не скасоване.

21. Скаржник наголошує, що у зв`язку із наведеними обставинами, рішенням Сільради від 19.07.2013 №32/13 було скасоване раніше прийняте рішення від 24.10.2011 №15/10, яким позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

22. Про прийняття такого рішення був обізнаний позивач, оскільки останній особисто був присутній на сесії Сільради, на якій було прийнято вищевказане рішення.

23. Незважаючи на це позивач у 2014 році заключив договір із землевпорядною організацією і виготовив проект землеустрою, який, ввівши у оману представників органів виконавчої влади, погодив і пройшов експертизу.

24. Таким чином, відповідач зауважує, що проект землеустрою був виготовлений позивачем за відсутності на те згоди уповноваженого органу місцевого самоврядування (відповідної сільської ради), що й слугувало підставою для відмови у затвердженні такого проекту землеустрою. Відповідач також відзначає, що прийняття на пленарному засіданні рішення про внесення змін в детальний план території урочища Гори не було підставою для відмови позивачу в затвердженні проекту землеустрою, як помилково зазначають суди в оскаржуваних судових рішеннях.

25. Окрім цього, як зазначає відповідач, проект землеустрою було складено з грубими порушеннями статті 50 Закону України «Про землеустрій», зокрема, у папці були відсутні копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці, а в матеріалах геодезичних вишукувань відсутня господарська споруда розміром 7*5.5 м. Також у матеріалах перенесення меж земельної ділянки в натурі відсутнє погодження представника сільської ради, яке не надавалось, і погодження меж земельної ділянки з сусідами. Відсутні межові знаки.

26. Скаржник вважає, що вищевказані обставини мали суттєве значення для правильного вирішення справи, однак були проігноровані судами попередніх інстанцій, внаслідок чого були ухвалені незаконні та необґрунтовані судові рішення, які, як наголошує відповідач, підлягають скасуванню. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

29. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

30. Згідно з частиною другою статті 116 Земельного кодексу України набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

31. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 Земельного кодексу України).

32. За змістом частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

33. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзаци перший, другий частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України).

34. Згідно з положеннями частин дев`ятої-одинадцятої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

35. За приписами частини шостої статті 186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

36. Згідно з частиною тринадцятою статті 123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

37. Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій включають: а) завдання на складання проекту землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про приватизацію земель; г) список осіб, які мають право на отримання у власність земельної частки (паю); ґ) матеріали нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь підприємства; д) схему розподілу земель підприємств, установ, організацій на землі, що передаються у приватну власність та залишаються у державній або комунальній власності (лісогосподарського призначення, водного фонду, резервного фонду); е) матеріали розрахунку вартості і розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах; є) схему поділу сільськогосподарських угідь, що підлягають приватизації, на земельні ділянки; ж) матеріали погодження проекту землеустрою, встановлені статтею 186 Земельного кодексу України; з) відомості про обчислення площі земельної ділянки; и) кадастровий план земельної ділянки; і) перелік обмежень у використанні земельних ділянок; ї) матеріали перенесення меж земельних ділянок у натуру (на місцевість). Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

38. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є завершальною стадією процедури відведення земельної ділянки. При цьому, стаття 123 Земельного кодексу України встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, зокрема, його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, тобто, поданий проект за змістом, формою має відповідати вимогам законів та інших нормативно-правових актів.

39. Такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №820/5348/17.

40. У справі ж, яка розглядається, суди, на підставі змісту спірного рішення та наданих відповідачем заперечень на позовну заяву, встановили, що в основу мотивів для відмови у затвердженні проекту землеустрою покладено наявність земельного спору між позивачем і суміжними землевласниками стосовно земельної ділянки, щодо якої складено проект землеустрою, у зв`язку з чим й було відмовлено у задоволенні відповідної заяви ОСОБА_1 та вирішено внести зміни до детального плану території з метою врегулювання вищевказаного конфлікту.

41. Разом з тим, вказані у спірному рішенні обґрунтування не передбачені законодавством у якості підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, які встановлені у частині тринадцятій статті 123 Земельного кодексу України за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.

42. При цьому, як встановили суди попередніх інстанцій, матеріали проекту землеустрою, які подавались позивачем на затвердження до Сільради, складені у відповідності з детальним планом території, який був чинним, як станом на час звернення позивача із заявою про затвердження проекту землеустрою, так і на момент прийняття спірного рішення, й жодних змін до нього не вносилось.

43. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що поданий позивачем до Сільради проект землеустрою за змістом і формою відповідав вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а недоліки проекту, на які у суді апеляційної інстанції звертав увагу відповідач, спростовуються наявними у справі матеріалами.

44. Зокрема, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що: у матеріалах проекту землеустрою відсутні копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці; в матеріалах геодезичних вишукувань відсутня господарська споруда розміром 7*5.5 м.; у матеріалах перенесення меж земельної ділянки в натурі відсутнє погодження представника сільської ради, яке не надавалось і погодження меж земельної ділянки з сусідніми землекористувачами; відсутні межові знаки.

45. З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до наявних у справі матеріалів, які були досліджені у судовому засіданні під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, на земельній ділянці, щодо відведення у власність якої заявляв позивач, розміщена тимчасова дерев`яна споруда із досок без влаштування фундаментів, яка не є господарською спорудою, як помилково вважає відповідач, і, як він сам зазначає, зведена самочинно, у зв`язку з чим правовстановлюючих документів на цей об`єкт позивач подати не мав можливості.

46. У матеріалах справи також наявний акт погодження в натурі меж земельної ділянки, складений у присутності, зокрема, позивача, представника Сільради Шубича Б.С., а також суміжних землекористувачів. В цьому акті зазначено, що непорозумінь із такими землекористувачами не виникло. Також, як вбачається з акту про винесення в натуру меж земельної ділянки, наявного у матеріалах проекту землеустрою, виготовленого на замовлення позивача, межі земельної ділянки закріплено межовими знаками у кількості 10 штук.

47. Колегія суддів відзначає, що як статтею 186 Земельного кодексу України, так і Законом України «Про землеустрій», зокрема, статтею 50 цього Закону, не передбачено обов`язку погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із суміжними землекористувачами.

48. Окрім цього, пунктом 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 №376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за №391/17686, передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

49. Тобто, законом вимагається лише присутність власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноважених ним (ними) осіб при встановленні меж земельних ділянок в натурі й не передбачено обов`язку погоджувати з цими особами проект землеустрою.

50. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що поданий позивачем і виготовлений на його замовлення проект землеустрою відповідав вимогам законодавства, у зв`язку з чим у даному конкретному випадку були відсутні підстави для прийняття спірного рішення Сільради, визначені у частині тринадцятій статті 123 Земельного кодексу України.

51. Що ж до викладених у касаційній скарзі аргументів про те, що рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою було скасовано Сільрадою рішенням від 19.07.2013 №32/13, а тому у позивача був відсутній діючий дозвіл на розроблення проекту землеустрою, колегія суддів зазначає, що пунктом 1 вищевказаного рішення вирішено земельну ділянку АДРЕСА_3 залишити в резерві. Жодних вказівок на скасування попередніх рішень Сільради (із зазначенням їх дати та реквізитів) це рішення не містить, як і не встановлює будь-яких прав і повноважень щодо користування цією земельною ділянкою. У зв`язку з наведеним, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що вказана земельна ділянка на підставі вищезазначеного рішення Сільради перебуває у спільному користуванні позивача, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

52. Колегія суддів враховує й те, що за змістом статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частини перша, десята цієї статті).

53. У статті 3 Основного Закону України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

54. Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

55. Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

56. Положенню частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 (далі - Рішення №7-рп/2009), у мотивувальній частині якого вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

57. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

58. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

59. Відповідач наполягає на тому, що рішення Сільради, яким позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, було скасовано рішенням від 19.07.2013 №32/13 й позивач, ігноруючи це рішення, у 2014 році заключив договір із землевпорядною організацією і виготовив проект землеустрою. Тобто, на переконання відповідача, правовідносини, пов`язані з реалізацією позивачем його суб`єктивного права на отримання у власність земельної ділянки, виникли після скасування рішення Сільради щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення у власність.

60. Однак, такі твердження скаржника не відповідають дійсності, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, оцінка яким надана судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, проект землеустрою було розроблено на підставі договору від 05.04.2013 №772-ЛБ/13, що засвідчує, що станом на дату укладення цього правочину рішення Сільради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки було чинним.

61. Отже, на підставі рішення Сільради від 24.10.2011 №15/10 виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією ОСОБА_1 його суб`єктивного права щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_2 . 62 . Оскільки вищевказане рішення Сільради є ненормативним правовим актом одноразового застосування і вичерпало свою дію фактом його виконання (складання проекту землеустрою), а також заважаючи на те, що на підставі цього рішення органу місцевого самоврядування виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією позивачем суб`єктивного права і ОСОБА_1 , як суб`єкт цих правовідносин, заперечував проти їх зміни чи припинення, такі обставини не могли бути покладені в основу мотивів відмови у затвердженні проекту землеустрою, оскільки це є порушенням гарантії стабільності суспільних відносин між позивачем і Сільрадою.

63. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправного характеру спірного рішення та наявність у зв`язку з цим підстав для його скасування і задоволення позову. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і не містять належних, вагомих і достатньо обґрунтованих міркувань, які б давали підстави вважати інакше. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

64. За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

65. Зважаючи на вищезазначене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах вимог і доводів касаційної скарги та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не виявив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та/або порушень норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які ухвалені відповідно до закону.

66. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 350, 355, 356, підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Люб`язівської сільської ради Любешівського району Волинської області залишити без задоволення, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 31.08.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Судді: В.М. Бевзенко С.М. Чиркін