Постанова Донецький апеляційний суд № 234/7178/20

Єдиний унікальний номер 234/7178/20 Номер провадження 22-ц/804/72/21 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 січня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Кішкіної І.В., суддів Азевича В.Б., Халаджи О.В., за участю секретаря Кіпрік Х.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 234/7178/20 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором спадкодавця за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 серпня 2020 року (суддя Переверзева Л.І.), в с т а н о в и в : 04 травня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору №KTH3RX08772007 від 03 липня 2006 року ОСОБА_2 отримала кредит у сумі 1998,70 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 02 січня 2008 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 померла. Спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 . Вказана обставина підтверджується копією витягу з державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису про смерть, у якому в якості адреси заявника зазначена: АДРЕСА_1 . Позивачем 22 березня 2012 року була направлена претензія кредитора до Першої Краматорської нотаріальної контори. 20 квітня 2012 року банком отримано відповідь Першої краматорської державної нотаріальної контори, в якій зазначалось, що спадкоємці померлої ОСОБА_2 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались. 04 грудня 2019 року до спадкоємця, ОСОБА_1 , було направлено лист-претензію, згідно якого позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій не було виконано. Станом на дату смерті заборгованість ОСОБА_2 перед банком за договором №KTH3RX08772007 від 03 липня 2006 року становить 17981,24 грн., яка складається з: 8464,66 грн. заборгованість за відсотками, 658,91 грн. заборгованість з комісії, 8857,67 грн. заборгованість з пені. Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість у сумі 17981,24 грн. за кредитним договором №KTH3RX08772007 від 03 липня 2006 року, а також понесені судові витрати у сумі 2102,00 грн. Заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 25 серпня 2020 року в задоволені позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором спадкодавця відмовлено. З вказаним рішенням не погодився позивач АТ КБ «Приватбанк» та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позов АТ КБ «Приватбанк» задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права. Заявлення кредитором своїх вимог до спадкоємця не безпосередньо, а через нотаріуса не суперечить приписам частини 2 статті 1281 ЦК України. Такі ж висновки зробив Верховний Суд у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 495/1933/15, а саме, що стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів, пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса. На виконання вимог статті 1281 ЦК України банком 22 березня 2012 року була направлена претензія кредитора до Першої краматорської державної нотаріальної контори. Відповідно до висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16, зазначено, що враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 60 ЦПК України 2004 року на час розгляду справи, та передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Згідно розрахунку заборгованості спадкодавець мав наявну заборгованість перед банком в сумі 17981,24 грн. Банк своєчасно та в установленому законом порядку звернувся з вимогами про стягнення заборгованості, розмір заявленої суми обґрунтований. Обраний позивачем спосіб захисту відповідає вимогам закону. Натомість відповідач не довів, що він не проживав постійно разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, що спадкового майна за померлим позичальником немає, або воно є меншою вартістю, ніж заявлені кредитором спадкодавця вимоги. Таким чином, суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не дослідив належним чином докази у справі та дійшов передчасних висновків про відмову в позові. Відповідачем відзив на апеляційну скаргу не надано. Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надав лист, згідно якого просив справу розглянути за відсутності представника. Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що згідно з рішенням Єдиного акціонера Банку від 21 травня 2018 року № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», що підтверджується Статутом АТ КБ «Приватбанк» від 11 червня 2018 року, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 03 липня 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №KTH3RX08772007, згідно якого остання отримала кредит у сумі 1998,70 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 02 січня 2008 року (а.с.8). Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого Краматорським МВ ДРАЦС Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області 11 березня 2011 року, позичальник ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14). З розрахунку заборгованості, наданому позивачем, вбачається, що станом на дату смерті позичальника ОСОБА_2 сума заборгованості за кредитним договором №KTH3RX08772007 від 03 липня 2006 року становила 17981,24 грн., з яких: 8464,66 грн. - заборгованість за відсотками, 658,91 грн. заборгованість з комісії, 8857,67 грн. заборгованість з пені (а.с.7). Згідно претензії кредитора від 06 березня 2012 року в порядку статті 1281 ЦК України за кредитним договором №KTH3RX08772007 від 03 липня 2006 року, позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Першої Краматорської державної нотаріальної контори з вимогою включити кредиторські вимоги банку в спадкову масу, про що зробити запис в книзі обліку спадкових справ, повідомити спадкоємців померлої про наявність заборгованості перед банком, а також просили повідомити про спадкоємців які звернулися із заявою про прийняття спадщини (а.с.15-16). З листа Першої Краматорської державної нотаріальної контори від 04 квітня 2012 року вбачається, що в провадженні нотаріальної контори відсутня спадкова справа щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с.17). 14 листопада 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» направив відповідачу ОСОБА_1 лист-претензію, в якій повідомив про наявність заборгованості за кредитним договором із спадкодавцем ОСОБА_2 на дату її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 17981,24 грн. Відповідачу запропоновано сплатити вказану заборгованість в порядку статті 1282 ЦК України. Проте доказів отримання відповідачем вказаної вимоги суду надано не було (а.с.18-20). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки 22 березня 2012 року позивачем була направлена претензія кредитора до Першої Краматорської нотаріальної контори, позивач станом на березень 2012 року знав, що боржник ОСОБА_2 померла. Лист-претензію позивача до спадкоємця ОСОБА_1 було направлено 04 грудня 2019 року. Пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємця, який сплинув, позбавляє кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права, оскільки кредитор пред`явив свої вимоги до спадкоємця з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, які є присічними (преклюзивними). Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можливо. У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (пункт 5 статті 1219, стаття 1282 ЦК України). У п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року роз`яснено, що, якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами статті 625 цього Кодексу. Як зазначено у п. 32 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року при вирішенні спорів щодо виконання зобов`язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати таке. З урахуванням положення статті 1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов`язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов`язання фактично не пов`язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями. За змістом статей 12, 81 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Статтею 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до частині 1 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Апеляційний суд вважає, що у даній справі докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права. Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов`язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Однак в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам. З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є ОСОБА_1 , який заяву щодо відмови від спадщини не подавав, а отже відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України є таким, що прийняв спадщину. Статтею 1281 ЦК України не передбачено, що кредитори зобов`язані пред`являти вимогу про погашення боргу безпосередньо до спадкоємців й не визначено способу пред`явлення такої вимоги, таке повідомлення може бути зроблено через нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини (стаття 84 Закону України «Про нотаріат»). З матеріалів справи вбачається, що 06 березня 2012 року позивач направив претензію кредитора за кредитним договором №KTH3RX08772007 від 03 липня 2006 року до Першої Краматорської державної нотаріальної контори з вимогою включити кредиторські вимоги банку в спадкову масу. Аналізуючи зазначені норми права, роз`яснення Верховного Суду України, обставини, які мають значення для справи, та, оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, зокрема, вище приведені докази, апеляційний суд приймає їх до уваги й вважає, що позивач у законній спосіб - через нотаріальну контору повідомив спадкоємця ОСОБА_1 про погашення боргу спадкодавця у встановлений законом строк й посилання суду першої інстанції на вимогу банку про погашення боргу 14 листопада 2019 року до ОСОБА_1 як на підставу висновку про пропущення позивачем преклюзивного строку й позбавлення його права вимоги до спадкоємців є помилковим. У частині 1 статті 1297 ЦК України зазначено, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Таким чином, якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що, оскільки позивач дотримався передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення вимоги до спадкоємців, спадкоємець ОСОБА_1 зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 ЦК України). З моменту повідомлення позивачем про погашення боргу спадкодавця відповідач не задовольнив вимоги кредитора й з метою ухилення від погашення боргу зволікає з отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, чим порушив права банку, який в звернувся до суду за захистом порушеного права, тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України його порушене право підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитним договором №KTH3RX08772007 від 03 липня 2006 року, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом України в постанові від 17 квітня 2013 року у справі №6-18цс13, у постанові від 08 квітня 2015 року у справі №6-33цс15, у постанові від 12 квітня 2017 року у справі №2962цс16. Отже, вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором є законними, обґрунтованими й підлягають частковому задоволенню в сумі 1429,26 грн. (але в межах вартості майна, одержаного у спадщину) з наступних підстав. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку АТ КБ «Приватбанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Проте, в заяві позичальника від 03 липня 2006 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг як невід`ємні частини спірного договору. Але матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, апеляційний суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Апеляційний суд вважає, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, розміщений на сайті банку, не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 03 липня 2006 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлює відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно із частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на вищевказану позицію Великої Палати Верховного Суду колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з пені в сумі 8857,67 грн. задоволенню не підлягають. Крім того, апеляційний суд вважає, що заборгованість по сплаті комісії в сумі 658,91 грн., також не може бути стягнута, оскільки встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. Так, плата за послуги, що супроводжують кредит, а саме компенсація сукупних послуг банку за рахунок позичальника є незаконною. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-174цс16. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В анкеті-заяві позичальника від 03 липня 2006 року зазначено строк дії договору до 02 січня 2008 року. Апеляційний суд виходить з того, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Тому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне визначити суму заборгованості за відсотками за період з 03 липня 2007 року до 02 січня 2008 року (закінчення терміну дії договору кредиту) в сумі 1429,26 грн. згідно наданого позивачем розрахунку (а.с.7). Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. З огляду на вищевказане, апеляційний суд доходить висновку, що судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором №KTH3RX08772007 від 03 липня 2006 року в сумі 1429,26 грн., але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», з ОСОБА_1 слід стягнути на користь АТ КБ «Приватбанк» понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 167,11 грн. З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір, пов`язаний з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в сумі 250,66 грн. Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 25 серпня 2020 року скасувати. Позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором спадкодавця задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №KTH3RX08772007 від 03 липня 2006 року в сумі 1429 (тисяча чотириста двадцять дев`ять) грн. 26 коп., але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 167,11 грн. та за подання апеляційної скарги у сумі 250,66 грн. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 січня 2021 року. Судді І.В. Кішкіна В.Б. Азевич О.В. Халаджи